У Переяславі 25 квітня попрощалися з Героєм Олегом Івановим. Упродовж 17 місяців Олег Іванов вважався безвісти зниклим. На момент загибелі Воїну було 47 років, лише півтора місяця він не дожив до свого 48-го дня народження. В останній земній дорозі його проводжали рідні, куми, однокласники, друзі, сусіди, знайомі. Про Захисника та чин похорону розповідає Переяслав.City.
Іванов Олег Васильович народився 4 січня 1976 року. На військову службу був призваний 7 липня 2023 року. Служив розвідником-навідником механізованого батальйону.
Загинув 17 листопада 2023 року поблизу села Новокалинове Покровського району на Донеччині, виконуючи бойове завдання із захисту України.
Дива не сталося...
Після одруження Олег Іванов із родиною мешкав у Переяславі на Спаській Леваді, але народився в мікрорайоні Борисівка. Подруги Героя нам розповіли:
– У Борисівці минули його дитинство і юність. Він був звичайним, спокійним, але водночас умів влучно пожартувати і любив веселити рідних та друзів. Був дуже товариським, із однокласниками дружив і після школи, любив своїх дівчат – маму, дружину, доньку і сестер. Дуже тісно спілкувався із двоюрідною сестрою. У листопаді 2023 року, перед своїм останнім виходом на позиції, він подзвонив їй і попросив: у разі загибелі поховати його на кладовищі в Борисівці.
Рідна сестра Олега Наталія про брата розповідає з болем, ніжністю, теплотою.
– Який на фотографії, такий він і в житті був. Дуже дружелюбний, веселий, з посмішкою. Настільки безвідмовним був: кому що треба зробити – все допоможе. Він такий щирий, хороший і відважний – сам пішов на війну. Нас лише поставив до відома: "Я йду". І все.
Перед службою в лавах ЗСУ працював охоронцем у Вишгороді, і там був, коли в 2022-му був масований обстріл столиці, Бучі, Ірпеня, окупація... Вибухів не боявся. Казав: як доля загинути, то так і буде.
– Пішов на війну в липні, а в листопаді з ним просто зник зв'язок. Спочатку на сапера вчився, потім фронт, позиції... Ми рік думали, що він у полоні. Я всі сайти передивилася. Дива не сталося. Мабуть, він одразу загинув.
Олег такий був спокійним, добрим таким – дуже хорошим, додала кума Світлана:
– Він хрещений моєму сину. Мій чоловік зараз теж на війні. Вони з Олегом були, як брати. На жаль, не зміг приїхати на похорон. Він щиро вірив, що Олег живий...
Іти на війну добровільно Олега відмовляли всі: мама, дружина, дочка, сестри. Але він був непохитним у своєму рішенні. Казав: "Кому це ще треба". І пішов. Він взагалі завжди був таким – спокійним, простим, але відважним. А ще – веселим.
Прощання з Героєм
Траурний кортеж із тілом Героя проїхав вулицями рідного міста: від моргу до родинного помешкання на вулиці Михайла Грушевського через Борисоглібську площу, а далі – до Свято-Воскресінської церкви вулицею Ярмарковою, через ліцей "Патріот" і гімназію №3.
Молитва у храмі цього дня була особливою, адже відбувалась у Великодні дні.
– Після Великодня ми у церквах здійснюємо пасхальні воскресні піснеспіви у знак перемоги життя над смертю. Християни від Великодня до Трійці не стають на коліна. Така традиція і така віра.
Але сьогодні ми порушимо це правило і станемо на коліна перед нашим Героєм – у знак того, що ми ніколи не дозволимо ворогові поставити нас на коліна, але завжди вклонимося і віддамо шану нашому захисникові, чиє життя забрала російська навала, – сказав отець Іоан Бобітко.
Після заупокійної служби траурна процесія пройшла центральною площею міста, а далі вирушила до місця останнього спочинку Воїна – на кладовище в Борисівці.
– Знову стоїмо біля свіжої козацької могили, і ми усвідомлюємо – не лише розумом, а всім єством, усім серцем: слова втрачають сенс. Їх просто не існує, аби описати той біль, відчай і смуток, які зараз переживають рідні. Немає таких слів утіхи, які хоч трохи змогли би полегшити їхній біль, бо вирвано частину серця – живу, рідну, незамінну.
Дуже боляче усвідомлювати, що для когось там, за океаном, наші втрати – це лише суха арифметика. Вони рахують, зводять підсумки. А для нас кожна втрата – це розпечений цвях у серце. І сьогодні нам усім забили ще один.
Важко знайти слова, але ці слова мають бути. Вони мають звучати.
Слова невимовного смутку, жалоби і щирого співчуття рідним, яким тепер доведеться жити далі з цією втратою. Слова безмежної вдячності воїну Олегу, його побратимам і посестрам – тим, хто своїми земними, слабкими тілами відгороджує нас від темряви, – промовив від імені 1 відділу Бориспільського РТСК та СП Олександр Молоткін.
Прапор, яким була накрита домовина Героя як символ держави, яку до останнього подиху самовіддано захищав Олег Іванов, Олександр Молоткін вручив мамі Воїна.
У Героя залишилися мама Тетяна Василівна, дружина Олена та донька Вікторія.
Світла і вічна пам'ять Захиснику України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
