Сьогодні, 26 травня, Переяславщина попрощалася зі своїм Захисника — старшого солдата Державної прикордонної служби Сергія Смицького. Тільки нещодавно він обіцяв сестрам приїхати додому у відпустку і повернувся... але вже на щиті. Йому було 46 років. Про Героя та прощання з ним — у матеріалі Переяслав.City
СМИЦЬКИЙ Сергій Олексійович народився 22 вересня 1978 року. Проходив службу як інспектор прикордонної служби 2 категорії – механік-водій першого відділення першої прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування. До лав військовослужбовців був призваний 26 вересня 2024 року Кременчуцьким РТЦК та СП.
Загинув 21 травня 2025 року внаслідок бойових дій поблизу села Юнаківка Сумського району Сумської області.
"Планував приїхати у десятиденну відпустку"
Сергій родом із села Тріскині Сарненського району Рівненської області. Він був наймолодшим із восьми дітей у родині. Тривалий час проживав у Горбанях Ташанської громади, де й мешкає його рідна сестра.
— Я найстарша в родині, а Сергій — найменший, — у сльозах розповідає рідна сестра Галина Олексіївна Морозова. — А яким був добрим, трудящим… Завжди допомагав. І мені, і всім людям, хто просив. Працював на тракторі, на екскаваторі… Потім пішов на м'ясокомбінат "Глобино". Та де він тільки не працював...
Брат жив у мене у Горбанях, і приписаний був. Тут його і поховають…
Він на фронті прослужив рік. Про війну майже нічого не розповідав, казав лише: "Все нормально, служимо. Захищаємо нашу землю". Близько тижня тому сказав, що якраз минає рік служби й планує приїхати у десятиденну відпустку. То отак приїхав…
Чоловік Галини Олександрівни Сергій Морозов поділився, що у Сергія із захоплень була своя невеличка майстерня у Горбанях, в якій він ремонтував трактори та іншу техніку.
Вже у церкві з оберемком червоних гвоздик та у чорному траурному платку стоїть онука Сергія - Тетяна.
— Він мені доводився дідом не рідним, а двоюрідним, — пояснює Таня. — Але був дуже близькою людиною. Ми часто спілкувалися, особливо в дитинстві, років до чотирнадцяти. Інколи приїжджав до нас у гості, якийсь час навіть жив із нами. І я до нього приїздила — він був частиною мого підліткового життя. Більше ніж просто родич — справжній друг.
Після того, як я вийшла заміж, ми спілкувалися рідше. Зідзвонювалися раз на рік — і все. Коли говорили, він ніколи не скаржився. Казав лише: "Усе добре, все нормально".
Востаннє ми бачилися, напевно, ще до війни. Більше ми не зустрічалися. Тільки кілька коротких розмов по телефону. І все…
Він був чудовий. Найкращий. Дід, друг, порадник. Завжди допомагав, підтримував, прикривав. З ним можна було поговорити про все. Поділитися будь-чим. І він завжди знаходив спосіб допомогти…
Чин похорону
О 10:15 до Воскресінського храму прибув траурний кортеж із тілом загиблого Героя. Колона прямувала від моргу Переяславської БЛІЛ. Біля храму, схиливши голови в скорботі, чекало близько тридцяти людей: військові, рідні, односельці та небайдужі мешканці громади, які прийшли, щоб віддати останню шану захиснику.
У храмі відбулася заупокійна літургія. У своїй промові отець Іван Бобітко звернувся до присутніх:
— Ще зовсім недавно у славетному козацькому селі Горбані ми прощалися з Героєм. І ось знову трагічна звістка. І знову ця земля приймає до себе новітнього захисника — Сергія. Ми молимося. Ми просимо в Господа, щоб ця жертва не була марною. Щоб не опустилися наші руки, не згасла надія. А пам’ять про Героїв залишалася з нами — щодня.
Сьогодні ми схиляємо голови. Разом із родиною розділяємо великий біль — біль втрати. І просимо Господа, щоб витер ваші сльози, укріпив серце і дарував силу жити далі. І з надією на загальне воскресіння й вічне життя ми знову підводимось із колін, піднімаємось з плачу і продовжуємо боротьбу — заради Бога, заради світлого майбутнього нашої держави і наших дітей.
Вічна слава, шана і честь новітньому Герою Сергію. Нехай Господь оселить його душу там, де спочивають праведники.
Отець Іван також нагадав про важливість пам’яті та вдячності:
— Ми часто кажемо, що Героїв потрібно шанувати за життя. Але іноді забуваємо бодай прийти й в останню мить попрощатися, вшанувати, низько вклонитися та сказати просте, але велике: "Дякую. Дякую тобі, брате…"
На завершення служби пролунало "Плине кача…". Після літургії процесія рушила до Горбанів, де на місцевому кладовищі Героя поховали з усіма військовими почестями.
У загиблого воїна залишилися четверо сестер, двоє братів, племінники та двоюрідні онуки.
Світла і вічна пам’ять Захиснику України.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
