У третю неділю вересня працівники лісового господарства традиційно відзначають своє професійне свято – День працівника лісу. Напередодні свята кореспондент Переяслав.City зустрівся із чи не найстаршим працівником Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп» Іваном Івановичем Чернишом (68 років). Попри свій поважний вік чоловік продовжує працювати в лісгоспі на посаді завідуючого гаражем. У його трудовій книжці всього один запис про прийняття на роботу – в 1972 році він прийнятий до лісгоспу на посаду моториста.
– Я народився в мальовничому селі Комарівка. Нині воно – під хвилями Канівського водосховища, – почав свою розповідь Іван Іванович. – Батько працював лісником. Можливо, це й визначило мою подальшу долю та професію. З дитинства він брав мене до лісу. А навчаючись в комарівській школі, учні щороку допомагали в посадці лісу. А потім ще й сапали його.
– Як сапали? – дивуюся.
– А ось так, як сапають буряки, так ми проводили прополку посаджених річних сіянців, аби вони швидше зміцніли та виросли. Я вам скажу, що ще у середині 80-х років у лісгоспі були бригади, які займались прополкою лісових насаджень.
– Хто ви за освітою?
– Технік лісового господарства. Закінчив заочно у 1975 році Млинівський лісовий технікум. Але працювати за спеціальністю не довелось через те, що, окрім лісівництва, я дуже полюбляв не лише працювати із технікою, а і ремонтувати її. Можливо, тому керівництво лісгоспу пропонувало мені суто технічні посади. У 1973 році мене перевели із мотористів у слюсарі. У 1986 став старшим механіком, а через 11 років обійняв посаду завгаражу.
– То ви до посадки лісу мали відношення, лише коли навчались?
– Я в лісгоспі працюю уже 47 років. І кожного року в період посадки у ліс виходять всі працівники: і технічний персонал, і бухгалтерія, і дирекція. Брав участь у засаджуванні урочища Козинські горби, там була площа понад 1,5 тисячі гектарів. У 1987 році у Березанському лісництві буревій знищив 2,5 тисячі гектарів лісу. Довелось цю всю ділянку корчувати, а потім за допомогою меча Колесова її засаджувати. Тоді на посадці працювали всі без вихідних – і в суботу, і в неділю. Мені, окрім садіння лісу, довелося брати участь ще й у посадці всіх лісосмуг у Яготинському, Згурівському та Переяслав-Хмельницькому районах. Якось порахував, що за своє життя я посадив близько тисячі гектарів лісу.
– За час вашої трудової діяльності змінився не один керівник. Із яким було працювати найважче?
– Я навіть не знаю (сміється). Річ в тім, що разом зі зміною директора змінююсь і я. Стаю старшим, отримую більший життєвий та професійний досвід. Загалом нинішній директор, Борис Іванович Даниленко, є моїм шостим директором. Починав свою трудову діяльність я при Степану Родіоновичу Макарову, потім були Володимир Іванович Гринець, Кость Костьович Загребельний, Едуард Анатолійович Савицький, Валентин Адамович Рудницький.
– Мені розповідали, що ви не лише полюбляєте, а і умієте гарно співати українських пісень. Звідки ця тяга до пісні?
– Я ж родом із села, а там завжди дотримуються старих українських традицій. Кожне застілля на свята супроводжується піснею. Співав тато, співала мама, то співаю і я. Дуже люблю українські козацькі пісні.
– Як склалося сімейне життя?
– Дружина Тетяна уже на пенсії, свого часу працювала бригадиром телефоністів на телефонно-телеграфній станції. Виростили двох дітей – Костю та Юлію. Зараз радують життя двоє онуків. Тож усе добре.
