Сьогодні, 6 вересня, знаний поет, історик, краєзнавець, перекладач, член Національної спілки письменників України та почесний громадянин Переяслава Олег Радіонович Коломієць зустрічає свою 75-ту осінь. Напередодні в Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав" відбувся ювілейний вечір-портрет "З душі української струни – слово Олега Коломійця". Про ювіляра та захід на його честь розповідає Переяслав.City.
Дослідник, краєзнавець, поет
Олег Коломієць добре відомий під літературним псевдонімом Олег Князенко. Його ім'я як поета внесене до "Енциклопедії Сучасної України". Він – автор численних наукових і публіцистичних праць, перекладів та краєзнавчих досліджень, а також десяти збірок поезій:
- "Календарій для незабутки" (1970),
- "Кросно" (1989),
- "Орнаментальні серенади" (2000),
- "Вогонь Леля" (2001),
- "Весільні балади",
- "Прапор Переяславського полку" (2005),
- "Переяславна" (2006),
- "Трубежеві оркестри" (2006),
- "Любограй" (2010).
Він підготував до друку й літературно-меморіальне видання "Олег Іващенко. Вибір" (2009). Його творчість відзначена багатьма регіональними та всеукраїнськими нагородами.
Народився Коломієць Олег Радіонович 6 вересня 1950 року в селі Велика Каратуль на Переяславщині в родині педагогів. Згодом переїхав з батьками в Переяслав, трохи навчався у тут у ЗОШ №2, але закінчив середню школу в Ташані. Вищу освіту здобував на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
– Навчання в університеті почалося весело. Нас повезли до Рогозова збирати качани, помідори та інший урожай. Було весело: курс тоді складався з 13 хлопців і 40 дівчат, тож ми почали знайомитися одне з одним.
У мене вже був псевдонім, я його відкрив перед друзями. Хлопці одразу почали жартувати: "Самозванець!". Я узяв собі псевдонім, хоча ще не друкувався. Тоді вже мав чимало віршів, але не знав, з чого почати, про книжку ще навіть не думав, – поділився з нами спогадами Олег Радіонович.
Свій професійний шлях розпочав у 1974 році як науковий співробітник Музею Лесі Українки в Києві. Далі була праця на педагогічній ниві.
– Я почав працювати в школі. Спершу на Подолі. Там я мав лише пів ставки й заробляв зовсім небагато: не повні 72-73 рублі, а десь 36. Ще трохи доплачували за бібліотекарську роботу – близько 20 рублів, тож виходило трохи більше п'ятдесяти. Але там я затримався лише на кілька місяців.
Потім перевівся до іншої школи – на Дарниці. Там у мене були два класи: шостий і сьомий. Учні трапилися галасливі, непосидючі. Я ж хотів працювати з дев'ятим чи десятим класом, але мені дали молодших.
Тоді ж у Києві почалася певна "метушня" з роботою в школах, як це раніше бувало. І я зрештою перейшов до Будинку народної творчості, що діяв на території Києво-Печерської лаври. Там і працював далі.
Але доля Олега Коломійця повернула в Переяслав. Понад три десятиліття він працював у Державному історичному музеї м. Переяслава-Хмельницького. Згодом – старшим науковим співробітником Музею "Заповіту" Т. Г. Шевченка НІЕЗ "Переяслав".
– Михайло Іванович, ще тоді був нівроку. Йому тоді було 53 роки. А мені 26. От. Познайомився з усіма. Цікаво було, да. Я любив дослідницьку діяльність, а от екскурсії водити не дуже любив, це була слабка моя сторона.
Одним із головних напрямів досліджень Олега Коломійця стало шевченкознавство, зокрема вивчення переяславського періоду життя Кобзаря. Виявлені ним матеріали збагатили музейні фонди, а наукові напрацювання стали вагомим внеском в історію рідного краю і України.
У 2011 році Олегу Радіоновичу було присвоєно звання "Почесний громадянин міста Переяслава-Хмельницького".
Про свою життєву стежину Олег Радіонович сам каже поетично: "З журбою радість обнялась".
– У мене в житті більше журби як радості. Так склалося, на жаль. Але я намагаюся посміхатися, продовжую писати і досліджувати.
"Писати почав у другому класі"
– Перші вірші з'явилися в другому класі. Такі, дитячі. Природа, у нас чудова у Великій Каратулі. От, там і ліси, ожени багато, ягід, багато конвалії. Ми з братами завжди ходили туди збирати щось смачненьке. І луги, ліси є там. Ну, все! Це мене малого надихало на вірші.
А от першу свою таку серйозну збірку видав пізно – в 1989 році, – ділиться Олег Радіонович.
Видати книгу Олегу Коломійцю допоміг його старший брат, теж письменник Володимир Коломієць. Вона вийшла накладом у 3000 примірників і коштувала 45 копійок.
– У Володі його колеги якось запитали: "То скільки ж ти допоміг хлопцям, молодим поетам? А брату?" І Володимир замислився і сказав мені: "Ану, давай мені все, що ти написав з віршів".
Я дав. Вони (Володимир і його колеги, – авт.) разом почали розбирати. Мій брат теж долучився: щось підкоригували, щось зібрали, навіть вийшла невеличка поема. "Попрацюй над цим, – кажуть, – буде цілий цикл". Я ще трохи допрацював – і так з'явилося "Кросно".
Два роки рукопис лежав у черзі, і лише в 1989-му, в розпал перебудови, вийшла книжка.
Насправді я хотів назвати її "Журавлівна" – бо була така невеличка поема. Але підказали: краще "Кросно". Треба було підтримати робітничий клас. Кросно – це верстат для ткацтва, так воно й у словнику Грінченка подано. Тож назва закріпилася. Виходить, не моя, але тепер ніби й рідна.
Наклад був великий, але книжка швидко розійшлася. Коштувала вона 45 копійок. На той час – це цілком підйомна ціна. За ці гроші тоді можна було купити три буханки хліба чи кілька пачок сірників.
Друга ж книжка вийшла в Переяславі завдяки ініціативі Наталії Павлик і Галини Карпенко. Вони сказали: "Олеже, твої вірші заінтригували. Давай випускати їх у світ".
Я зібрав близько 500 віршів про кохання, з яких вони відібрали 200. Так і з'явилася збірка "Вогонь Леля".
Було ще видання під назвою "Орнаментальні серенади" – більш авантюрні вірші, ніж у "Вогні Леля", хоча схожі мотиви траплялися і там, і там.
Вечір-портрет Олега Коломійця
Вечір з нагоди відзначення 75-річчя Олега Коломійця відбувся у теплій, щирій атмосфері. На початку Дмитро Борисюк, вихованець театральної студії "Славія" прочитав вірш Олега Радіоновича "Перед портретом Шевченка…", який поет присвятив своїм батькам:
"І тут до мене мама нахилилась:
– А прочитай ти нам свій перший вірш.
Я зразу розгубився, та за мить з'явилась певність: спробую не згірше. Пригадую наш Шевченківський вечір – то була гаряча школа та батьків, коли здавалось: усе так любо і так доречно, мов почувався я скарбником віків.
Маленький Олесь підійшов, коли батько вмивався, і побачив рани на його спині та грудях.
– Тату, а чи в мене цих знаків колись не буде?
Зворушений батько погладив хлопчика:
– То все на великій війні, сину, дістав я їх.
Учителі — апостоли мої, спасителі душі та розуму від скверни!
Ви зберегли і пісні, і луки, і гаї, хоч багатьох із вас, на жаль, вже не повернеш.
Навчили ви ненавидіти підлоту, навчили любити і правду, і красу".
Дмитро Борисюк читає вірш, який Олег Коломієць присвятив батькам
Олег Коломієць розповідає гостям про свій доробок на поетичній ниві
Під час заходу з нагоди свого ювілею Олег Коломієць приймав від друзів і колег відеовітання
Гостей зустрічали презентацією книг автора, архівними фото та відеоматеріалами з творчих вечорів. Вела захід Людмила Леляк. У форматі бліц-розповіді про Олега Коломійця розповідала ведуча, цікавими і знаковими сторінками зі свого життя головний герой вечора ділився особисто. А от до "вітального" мікрофону пані Людмила запрошувала близьких ювіляру людей.
Особливим подарунком стали відеопривітання, підготовлені відеостудією "Об'єктив" Переяславського ЦКМ, в якому Наталія Павлик, Олександр Матвієнко, Юрій Авраменко, Тарас Нагайко, Анелія Ковальська, Ольга Шкира, Станіслав Дембіцький та Наталія Кухарєва ділилися спогадами, добрим словом і щирими побажаннями. "З роси і води" – зичили пану Олегу.
Однокласник Олега Коломійця, екс-міський голова Переяслава Іван Якименко: "У школі ми часто консультувалися одне з одним: я по літературі, а він – по точних предметах: алгебрі, геометрії та інших. Ми не списували, а саме допомагали один одному.
Після закінчення школи наші шляхи трохи розійшлися: я вступив до технічного інституту, а Олег – до університету. Тоді ми деякий час не спілкувалися. Але після його направлення на роботу до Переяслава, у 1977 році, ми знову зблизилися. Часто згадували наших батьків.
У нього була чудова родина. Батько – прекрасний історик, вимогливий і суворий, але справедливий. А мама – добра й ніжна. Мені довелося трохи співпрацювати з нею. Коли я навчався у 10-му класі, взимку ми проживали в гуртожитку. Директор призначив мене комендантом чоловічого гуртожитку, а Марію Максимівну – вихователькою. Тож свій перший урок педагогічного виховання я фактично проходив під її керівництвом.
Іван Якименко товаришує з Олегом Коломійцем зі школи, вони однокласники
Виконувачка обов'язків генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Марина Навальна: "Нас з Олегом Радіоновичем познайомив "Вісник Переяславщини". Мені якось доручили записати інтерв'ю з Олегом Коломійцем для радіо. Ми зробили цю розмову, дійшовши пішки до телеграфа, а потім так само пішки повернулися до редакції.
Скажу вам маленький секрет. Моє близьке оточення знає: у редакції ми з любов'ю й ніжністю називали Олега Радіоновича – Ольгерд. Нам мало було Олега Князенка, ми його ще називали Ольгердом.
У моєму домашньому архіві зберігається його рукопис під назвою "Морська серенада", який Олег Радіонович у свято присвятив мені. Я це надзвичайно ціную.
Олег Радіонович... Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" надзвичайно цінує вашу наукову діяльність — не лише ліричну, а й дослідницьку, фахову. Щиро вітаємо вас з ювілеєм, многая літа!
Олег Коломієць приймає вітання й подарунки з нагоди свого 75-річчя
Професор, кандидат історичних наук Олександр Колибенко: "Пам'ятаєте, у газеті "Вісник Переяславщини" колись була тематична сторінка "Люби і знай рідний край". На ній публікувалися матеріали переважно музейних співробітників та окремих краєзнавців-містян.
Спочатку сторінка з'являлася раз на місяць, згодом – частіше. Так от траплялося й так, що протягом кількох місяців її повністю заповнював саме Олег Радіонович. Усі публікації тоді були його авторства, внизу так і зазначалося: "Сторінку підготував Олегом Коломієць".
Докторка педагогічних наук, кандидатка філологічних наук, професорка Ганна Токмань подякувала Олегу Коломійцю за його поетичне слово і зауважила, що воно як ліричне, так і "гостре". Крім того продекламувала присутнім свою найулюбленішу поезію з доробку Олега Князенка. Написаний він давно, написаний про події сторічної давнини, а наче про сьогодні, зазначила Ганна Леонідівна:
Ліс, поле, тумани… Покопано шанці,
і тиша – ні згуку, ні слова.
Так вип’ємо ж, браття хоробрі гетьманці,
за чорнії брови, за густі тумани,
за води, що повні у шанцях,
коли армія знов наступала.
Та знайте, братове, мої сіроманці
фортуна не вічно сліпа.
Знову вибухи гримають, кулі свистять без угаву,
десь чутно поклики Дністра.
Забудьте це пекло, оцю чорну драму –
співайте, братове. Ой, брат!
Знов поле і тумани,
скривавлені жранці,
козацька могила, діброва…
Ну пийте без мене, щасливі коханці –
за чорнії брови.
Олега Коломійця вітає професор, кандидат історичних наук Олександр Колибенко
Олега Коломійця вітає докторка педагогічних наук, кандидатка філологічних наук, професорка Ганна Токмань
Сьогодні, 6 вересня, Олег Радіонович продовжує приймати численні привітання з нагоди свого ювілею від рідних, друзів, колег та вдячних читачів. Його слово й поезія залишаються щирим свідченням любові до рідної землі, історії та культури України.
У планах Олега Радіоновича найближчим часом видати книгу про свою рідну Велику Каратуль.
– Я хоч і жив там зовсім мало, але це селов моїй пам'яті тримається міцно і чітко. Я уожну стежину пам'ятаю, якою біг. Там моє коріння. Тому хочу обов'язково втілити свій задум і видати книгу, присвячену місцю, де народився.
Олег Коломієць планує видати книгу про Велику Каратуль – село, де він народився
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
