Вона була впевнена, що в них кохання з першого погляду. І не помилилася – він став її чоловіком, опорою і захисником. Для Максима Катя була всесвітом, як і він для неї, а народження сина стало найщасливішим моментом їхнього життя. Катерина Ярош не забула жодної деталі: його усмішку, ранковий чай, квіти, найтепліші слова, відвагу, цілеспрямованість. Через війну вона втратила найкращого із чоловіків.
Тепер Максим завжди поруч – у серці, в думках, портретом у татуюванні на правій руці жінки. Про свого коханого, українського захисника, воїна 3-ї штурмової бригади Максима Яроша дружина Героя Катерина розповіла Переяслав.City.
Ярош Максим Вікторович народився 28 лютого 1998 року. Навчався спочатку в ЗОШ №3 (нині гімназія №3), а з 2004 по 2012 – у ЗОШ №1 (нині гімназія №1).
Після школи закінчив переяславське ПТУ, отримав спеціальність тракториста. Але працювати за фахом не пішов – влаштувався на склади. І звідти його вже забрали в армію. Служив він у роті охорони.
Мобілізували Максима Яроша 18 березня 2022 року. Спочатку обороняв Київщину і тримав позиції на кордоні України з Білорусією. Служив у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді, де він пройшов жорстокі бої на сході: Бахмут, Куп’янськ, Серебрянський ліс...
Далі служив у складі третьої окремої штурмової бригади. Від бригади пройшов перші сержантські курси і отримав звання молодшого сержанта. Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором першого механізованого відділення механізованого батальйону. Мав позивний «Бйорн».
Загинув 15 листопада 2023 року рятуючи життя побратиму під час виконання бойового завдання біля селища Хромове Бахмутського району Донецької області. Захиснику України було лише 25...
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзнаками «Комбатантський хрест» і «Честь та пам’ять» (посмертно). У 2024 році посмертно був удостоєний звання «Почесний житель Переяславської громади».
Місце, де живе пам’ять про Героя Максима Яроша – полиці з його нагородами. Куточок гордості з любов’ю облаштувала дружина загиблого воїна Катерина
Це було кохання з першого погляду
Катя вперше Максима Яроша побачила 14 січня 2020 року. Знайомий переяславки прийшов до неї в гості зі своїм другом, який нещодавно повернувся з армії.
– І це було кохання з першого погляду. Я відразу була в цьому впевнена, хоча після зустрічі він мені день чи два не дзвонив. Я вже подумала, що щось не так. А потім я сама подзвонила. У нас на Борисівці викинули собаку з цуценятами, а була зима, мороз. Я знала, що Максим має машину, тому звернулася до нього з проханням забрати цуценят і привезти до мене додому. Він поїхав, та їх хтось уже забрав. Але відтоді ми почали дуже близько спілкуватися. Виявилося, що він соромився мені телефонувати. Максим був дуже скромний.
Максим спершу просто заїжджав у гості, а згодом і зовсім переїхав до Каті. Разом закохані вирішили, що хочуть дитину і Катя завагітніла.
– Пам’ятаю, що прокинулась о 6-й ранку, зробила тест – позитивний. Він ще спав. Вийшла надвір, сфотографувала тест і надіслала йому. Чекаю. Макс виходить усміхнений:
– Це що?
– А як думаєш?
– Ти серйозно?
– Та серйозно.
Розчулився дуже. Був щасливий і в цей день, і впродовж усієї вагітності. Він цілував мій живіт, говорив з нашою дитинкою. Це завжди було так щиро, ніжно і зворушливо. Я прокидалась, а він уже несе мені чай, печиво, якийсь сніданок у ліжко…
Герой Максим Ярош із сином Іваном
Згодом пара зрозуміла, що скоро на світ з’явиться їхній малюк, а вони ще не побралася.
– Десь на сьомому місяці моєї вагітності я кажу Максиму: «Нам же треба хоч одружитися, бо ж скоро дитина народиться». І ми разом вирішили, що одружимося 14 січня, бо якраз річниця нашого знайомства».
Домовилася, подали заяву до ДРАЦСу і одружилися. Невдовзі народився Ваня. – Катя з особливим трепетом розповідає про пологовий. Для них з Максимом цей день був щемливим і найщасливішим.
– Максим на радощах плакав. Коли йому на руки дали Ваню, він спершу трошки боявся, але швидко освоївся. Носився з ним постійно. Коли ми повернулися додому, я лежала, а він усе робив сам: готував, доглядав. Хоч раніше казав, що не вміє. Він дуже любив сина і мене, а ми його…
Від своєї дружини Максим був молодшим на дев’ять років, але це його не хвилювало. І Катя через це не переймалася.
– Він був справжнім чоловік, не зважаючи на свій вік. Десь бракувало досвіду, але він наполегливо вчився, зростав, прагнув до кращого. З Максимом я завжди почувалася коханою дівчинкою, а не старшою від нього жінкою.
Герой Максим Ярош із сином Іваном
Герой Максим Ярош із сином Іваном
А далі – війна...
– Коли почалась повномасштабна війна, Максим був на нічній зміні. Десь о 4-й ранку подзвонив і сказав: «Війна почалась. Тут усе серйозно. Ми не знаємо, що робити» (працював він тоді в Броварському районі). Я не повірила, думала – жарт.
Нашому синові було лише 11 місяців. Максим із колегами шукав, як виїхати з роботи. Зрештою їм дали "розвозку" . І коли приїхав додому, одразу сказав, що треба щось робити. Максим дуже рвався захищати. Хотів у територіальну оборону. Я йому казала, щоб почекав, що влада має дати вказівки, що і як. Ще нічого не було відомо в перші дні.
Максим чекати не хотів, вже за кілька днів долучився до тероборони. З хлопцями їздив на чергування. Катя згадує, що спав по дві години і знову їхав, вона сердилася, хвилювалася і боялась.
– Я хотіла, щоб був удома частіше, боялася, що щось трапиться. А він казав, що тому і йду, щоб нічого не трапилось. Я ж залишалася вдома одна з малою дитиною.
Максим наполіг, щоб з дружиною та сином хтось був. Тож до Каті переїхала її мама.
– Ми навіть у погреб кілька разів ховалися. Але для маленької дитини це не був прийнятний варіант, там занадто волого. Тому ми перестали спускатися.
Максимові Ярошу в теробороні було «затісно», йому хотілося по-справжньому захищати Україну. Тож твердо вирішив іти на передову. Тим часом Катерину з маленьким Ванею відправив за кордон.
– Максим тоді казав мені: «Забирай сина і їдьте за межі України, тоді я спокійно піду воювати. Бо ти постійно дзвониш, турбуєшся…» Мій молодший брат живе в Словаччині – він нас там і прийняв. Він ветеран АТО, воював із 2014 по 2016 рік. Виїхав із сім’єю за кордон задовго до повномасштабного вторгнення.
Максим Ярош
Сам Максим відразу оформив документи і пішов добровольцем. Чоловіка мобілізували 18 березня 2022 року. Поки формували роту, ще трохи був у Переяславі. Далі його з побратимами направили на Антонівський аеродром. Тоді звільняли Київщину. Хоч там майже нічого не лишилось, але це була стратегічна зона. Захисники патрулювали, стояли в караулах.
Потім Максима перевели на Чернігівщину, до кордону з Білоруссю. А згодом – на Бахмут.
– Пам’ятаю, як він дзвонив звідти відеозв’язком, сидів просто під зупинкою десь. Позаду нього було розтрощене місто. Все гуде, вибухає, летить. Довкола руїни… Просто жах.
Далі – Луганщина, Серебрянський ліс.
– На Луганщині їх кидали у саме пекло. У цей період не можна було дізнатися, де він, що він. Під час одного з виходів із ним 11 діб не було зв’язку.
Захисник України Максим Ярош у Серебрянському лісі
Катерина вірила, що це був найжахливіший епізод у їхньому з Максимом житті. Жінка всі ці дні не знала, в кого запитати, куди звернутися, як дізнатися, де її чоловік і що з ним.
– Фото Максима із сердечком, для мене, та короткі повідомлення – сонечко привіт/куку/киця/привіт/я повернувся/живий цілий/любима моя, – 7 квітня 2023 року став одним із найщасливіщих моїх днів. Він нарешті з’явився на зв’язку. Я плакала від щастя і вірила, що такого більше не буде.
Я навіть подумати не могла, що може бути ще гірше… і що більше не буде нас… – Катерина намагається розповідати про все стримано, але не може. Глибокий і, водночас, стомлений від сліз погляд жінки проти її волі «розповідає», що біль не вщухає.
Скріншот повідомлень від Максима Катерині після того, як із ним не було зв’язку 11 діб
Максим Ярош – захисник України, молодший сержант, заступник командира бойової машини третьої окремої штурмової бригади
«Пропозицію Максим зробив через рік після одруження»
Пропозицію разом пройти крізь життя як подружжя Максим Ярош зробив своїй коханій Катерині лише в 2022 році, вже після одруження та народження сина.
– Вийшло так, що офіційну пропозицію він мені зробив уже через рік після весілля – якраз на нашу першу річницю. Приїхав у відпустку, запросив мене на побачення в "Любокрай". Я погодилася, а там на мене чекав справжній романтичний сюрприз і освідчення коханого.
Максим Ярош у день, коли зробив своїй коханій Катерині пропозицію разом пройти крізь життя. Це було в 2022 році – вже через рік після їхнього одруження
Максим завжди дарував Катерині квіти й не чекав для цього приводу
Він сказав, що ми вже рік разом і запитав: «От якби я сьогодні зробив тобі пропозицію – ти б погодилась?». Я усміхнулася і відповіла, що звісно, погодилась би. А він далі: «То я офіційно питаю, хочеш бути моєю дружиною, не розчарована, що вийшла за мене заміж?» І я відповіла «так». Я від самого початку знала, а через два роки тільки переконалася, що не помилилася і поєднала своє життя з найкращим у світі чоловіком.
Він завжди дарував мені квіти: багато і різні, з якоїсь нагоди і просто так. Навіть будучи далеко – на фронті – дарував мені квіти, замовляв посилки, кур’єрські доставки організовував, а також присилав фотографії квітів.
Якось надіслав фото троянди, покритої інієм і підписав: «Це для тебе сама мощна роза». Постійно присилав мені фото квітів – нарве в полі, сфотографує і відправить. Він так проявляв турботу, показував, що хоч фізично не може бути поруч, але завжди думає про мене і сина. Він щодня нагадував, що дуже сильно нас любить нас.
Скріншот фотографії троянди та підпису до неї з переписки між Максимом і Катериною
3-тя штурмова – мрія Максима
Після того, як їхню роту розформували, Максима хотіли розподілити в 17-ту танкову бригаду.
– Неважливо, піхота ти, чи танкіст, маєш досвід чи ні – усіх кидали в ті місця, де не вистачало людей. А фактично всі там працювали як піхотинці. Максим дуже не хотів бути в 17-й танковій. І коли приїхали представники з 3-ї штурмової, почали набирати добровольців, він одразу визвався. І ще п’ятеро побратимів із його роти пішли за ним.
Їх одразу забрали в 3-тю штурмову. Протягом тривалого часу вони тренувалися, проходили підготовку. А далі почалися його штурми.
Перший вихід переяславця вже у складі 3-ї штурмової бригади був у вересні під Андріївку в Бахмутському районі Донецької області. Підрозділ під керівництвом Максима Яроша звільнив це село.
– Під час штурму в них було шестеро, це такий стандартний склад групи. І всі саме ті хлопці, що пішли з ним із попереднього підрозділу. Один з них тоді отримав поранення. Максим був командиром свого підрозділу. Йому передавали координати по рації, а він уже керував хлопцями безпосередньо на місці. Вели їх дрони, передавали інформацію, звідки стріляють, хто де знаходиться. Все було дуже чітко організовано. Але ж це штурм. Ідеш і не знаєш, що буде за поворотом. Якщо ще на обороні є хоч якісь позиції, окопи, сховки, то тут ти йдеш у нікуди, просто по відкритій території. Так, як у Андріївці, де стояли тільки розбиті хати, і жодного укриття.
Максим лишився на позиції сам. Вони вже закріпилися, штурм завершився, і він чекав на ротацію, їх мали змінити. Стояв, тримав позицію, відстрілювався, щоб противник не зміг повернутись. Я навіть не знаю скільки часу він там пробув сам. Він мені не все розповідав. Багато замовчував, беріг мене.
Моя мама подарувала Максиму на день народження камеру, яку можна було зафіксувати на касці. Він мріяв знімати, хотів, щоб можна було передивитися, як усе відбувалося, що зробив правильно, а що ні.
На свої перші штурми він ходив уже з камерою. Згодом її пошкодило під час штурму, але флешку ми змогли дістати і на ній збереглися деякі відео. Тож, у мене є кадри, зняті на підступах до Андріївки. Там видно, їхній шлях до села. Це жах – навколо буквально як косою «скошені» дерева, тіла людей, все розбите, мов після ядерного удару. Пустеля, руїни, уламки. Все, як у фільмах. Тільки це не кіно, а реальність, у якій був Максим.
Під час одного із штурмів, Максим отримав осколкові поранення. Тоді йому дозволили поїхати додому на 10 днів. Перепочив, відновився і побув з родиною… востаннє…
Максим Ярош – захисник України, молодший сержант, заступник командира бойової машини третьої окремої штурмової бригади
Максим Ярош був молодшим сержантом і командиром
Після лікування, коли повернувся на передову, його направили в сержантську школу. Підготовка тривала близько 24 днів, із фінальним випробуванням, умовним "штурмом". Хто складав іспит отримував звання сержанта.
– Максим склав і повернувся вже молодшим сержантом. Отримав тоді й нагородну зброю – ніж із викарбуваним позивним «Бйорн». Згодом почалася підготовка до нових до штурмів. Максим був командиром підрозділу. Його дуже поважали.
Графік у хлопців там дуже насичений і дисципліна чітка. Однак вдавалося їм і відпочивати. Вони виїжджали на шашлики, плавання, на природу, влаштовували турніри з боксу чи інші спортивні заходи.
По забезпеченню у них в бригаді все досить добре. Він, як молодший сержант, одразу складав списки, що кому потрібно і їм все видавали. Якщо треба було щось додатково, він сам приїжджав і отримував.
Він дуже пишався, що служить у третій штурмовій бригаді – це дуже солідно і престижно.
2 листопада 2023 року Максим мав приїхати в чергову відпустку. Але не вдалося. Захисника відправили на завдання, з якого він повернувся 13 листопада.
– Він був дуже задоволений цією операцією. Повернулися всі живі й неушкоджені, завдання виконали. Казав, що має вже «чемоданний» настрій, планував їхати додому. Але не склалося, наступного дня їх відправили на позиції, а 15 листопада він зник безвісти.
герой Максим Ярош із сином Іваном
«У мене такий командир «класний» – Бйорн»
Сповіщення про це з РТЦК Катерині Ярош принесли 17 листопада.
– Водночас зі мною зв’язалась патронатна служба 3-ї штурмової і розпочала пошук Максима через свої канали, адже в них є інформація, якої немає у звичайних службах. Вони просили надати їм перелік і фото його особистих речей (наприклад, прикрас), фото його татуювання для ідентифікації. Я розуміла, що, найімовірніше, доведеться забирати тіло.
Максим мені завжди казав, що до полону не здасться ніколи і, якщо він безвісти зникне, то значить десь знайдуть його тіло.
Того дня група на чолі з Максимом складалася із шести хлопців. На жаль, лиш двоє змогли вийти живими.
– Після загибелі Макса я познайомилася із сестрою одного з хлопців, які були з ним. Вона розповідала, що він тільки-но перевівся у 3-тю штурмову, Максим його тренував.
Брат їй постійно дзвонив і казав: «У мене такий командир «класний» – Бйорн. Він такий крутий, так все класно вміє, я мрію піти з ним на штурм, а він мене не бере з собою. Каже: "Ти ще не готовий". А я так хочу. Я так рвуся, а він мене не бере».
А тоді подзвонив щасливий і каже: «Я йду, каже, з Бйорном на штурм. Нарешті я вже готовий, він мене бере з собою».
Цей хлопець загинув разом із Максом…
Максим Ярош помер на руках у свого побратима.
– Він розповів мені як це було. Хлопців стали атакувати і безжально обстрілювати. Побратим Макса отримав поранення в руку, а Максим наклав йому турнікет і вони вирушили далі. Потім він побачив, що Максима немає поруч, підбіг до нього, побачив що він лежить поранений, хотів надати допомогу, накласти турнікет... Але Максим сказав йому: "Що ж ти накладеш, у мене вже немає руки". Вони разом ще трохи відходили, але в якийсь момент Макс упав... Він втратив багато крові. Його не стало… Він помер на руках у побратима.
Помираючи Максим попросив побратима передати мені, що дуже сильно нас із сином любить, – плаче Катерина. – Він був справжнім чоловіком і командиром, який не ховався за спинами інших, а вів уперед і прикривав своїм тілом. Я пишаюся Максимом, для мене і багатьох людей він – Герой!
Рідні та друзі Максима Яроша біля могили Героя на роковини від дня його загибелі
«Все витримаю, важливо знати точно»
Представник патронатної служби зателефонував і сказав, що знайшли тіло. По всіх співпадіннях – і за татуюваннями, і за хрестиками все співпало. Я запитала: «У вас є фото?» Мені відповіли, що є. Я попросила скинути мені фото, але вони вагалися, пояснювали, що не знають мого психоемоційного стану, чи витримаю я це. Я сказала, що все витримаю. Мені важливо було бачити, знати точно.
Вони надіслали чотири чи п’ять фото. Я навіть їх ще не відкривала, а вже побачила, що переш фото і впізнала тату, яке я йому дарувала. Я відразу передзвонила і сказала: «Так, це він».
Тоді почали оформляти документи і займатися доставкою тіла.
Бйорн був справжнім стратегом і найкращим із чоловіків
Побратими Максима Яроша дали йому позивний «Бйорн», бо вважали його таким же розумним, рішучим і принциповим, яким був легендарний вікінг Бйорн.
– Багато хлопців пам’ятають Максима, всі його дуже поважають. І для мене, і для них це важко. Бо знали побратими 3-ї штурмової, і бійці з якими він пересікався на різних етапах служби. Хлопці мені й зараз згадують: «Бйорн був класний командир, справжній стратег».
Він дуже виріс за роки на війні. Багатьом хлопцям там довелося не просто вирости, а різко подорослішати на десять років. І Максим змінився. Це вже була зовсім інша людина – справжній мужчина, з бородою, з іншим голосом, серйозний, відповідальний, чіткий і впевнений у собі та кожному кроці.
А я пам’ятаю, яким він прийшов до мене вперше: сидів з опущеними очима, сором’язливий, боявся навіть подивитися на мене, поїсти в мене соромився. А з війни приїжджав зовсім інший: «строїв» усіх, ставив усе на свої рельси. Всі ходили «по струнці», так як і там – на фронті. І правда став ніби вікінг Бйорн, про якого легенди складають і зараз.
Старший офіцер першого відділу Бориспільського РТЦК та СП майор Тарас Ткаченко вручає посмертну нагороду Максима Яроша його синові Івану та дружині Катерині
На врученні державних нагород Героїв 3-ї штурмової. 14 вересня 2024 року. Катерині Ярош вручили посмертний орден чоловіка «За мужність» ІІІ ступеня
Я пригорталася до нього і почувалася такою крихітною, мене обіймав не молодший на 9 років хлопець, а справжній чоловік. Він був високий і сильний, а ще відважний і конкретний.
Коли він приїжджав на кілька днів додому, казав: «У мене є два дні. Давай, нарізай мені задачі, що треба зробити». Я просила: «Та робота почекає, поїхали кудись, відпочинеш». Але він відповідав: «Встигнемо. Мені треба багато роботи зробити. І хату утеплити, і паркан підремонтувати, і ще там купу справ собі знаходив».
Він усе поспішав зробити, ніби знав, що часу мало. Але багато так і не встиг… Мріяв поїхати на море, у гори. Ніколи там не був і сина хотів звозити...
Ваня пам’ятає Максима, хоч і не так, якби бачив його щодня, але все одно. Коли Максим приїжджав, Ваня відразу радів, бо папа приїхав! Навіть тепер, переглядаючи фото чи відео, він знає, що це його папа.
Ми чи не щодня з ним буваємо на Алеї Героїв.
Портрет Максима Яроша на Алеї Героїв у Переяславі
У Максима Яроша на тілі були татуювання. У його дружини Каті їх теж не мало. Вони символічні й особливі, бо в кожне вкладений зміст. Але одне для Катерини Ярош є найціннішим – портрет коханого на правій руці.
– Це тату я зробили з тієї фотографії, яку він мені надіслав, коли вийшов на зв’язок через 11 днів. Ті дні для мене були жахливою невідомістю, тому це фото для мене найцінніше. Я кохаю Максима і кохатиму навіть попри те, що його фізично немає поруч. Я точно знаю, що нікого подібного на Макса я ніколи не зустріну. Бо таких як він немає у цілому світі, він – найкращий із чоловіків!
Тату-портрет Максима Яроша на руці дружини воїна Катерини Ярош
Підтримка від 3-ї штурмової
– Дотепер 3-тя штурмова бригада нас підтримує – телефонують, вітають зі святами, присилають подарунки мені і малому. Так само при бригаді створена патронатна служба «Янголи». Це їхня служба опіки, яка допомагає пораненим, сім’ям загиблих і безвісти зниклих. Вони організовують відпочинки для дітей, пропонують путівки за кордон – Італія, Іспанія, Чорногорія, багато варіантів. Дітям безкоштовно надають путівки з супроводом.
У нас є свої чати, де зібрані сім’ї та представники бригади й патронатної служби. Якщо потрібно можна звернутися до них, написати чи подзвонити, і завжди допоможуть з різних питань. Коли загинув Максим, патронатна служба допомагала з оформленням усіх документів – мені не довелося про це турбуватися.
Зараз хлопців, які поранені, ведуть від А до Я: від моменту поранення, через госпіталь, протезування, всі етапи лікування.
Третя штурмова бригада кожного бійця цінує не на словах, а на ділі. Хто ми, дружини, мами чи діти воїнів, для них? А, виявляється, що родина, бо кожен боєць – це їхня сім’я і його рідні, їм теж рідня!
Максим Ярош загинув 15 листопада 2023 року в бою на Донеччині. Захиснику України було лише 25...
Похований на Борисівському кладовищі в Переяславі.
У березні 2024 року на подвір'ї гімназії № 1 учні висадили дерева в честь Героїв, зокрема й Максима Яроша. 15 квітня 2025 року на фасаді навчального закладу в пам'ять про Максима його дружина встановила меморіальну дошку.
У жовтні 2025 року Катерина Ярош встановила пам'ятник на могилі Максима. Його виготовили за ескізом жінки. Він складається з двох частин, одна з яких – це портрет Героя Максима Яроша, а інша – плита, на якій закарбовані емблема 3-ї штурмової бригади, позивний воїна, його посада та нагороди. "Я хотіла, щоб пам'ятник був особливим та інформативним. Я довго думала над концепцією і згодом в моїй уяві народилася саме така ідея. Я щиро вдячна майстрам, які змогли повною мірою втілити мій задум", – зазначила Катерина Ярош.
Меморіальна дошка на честь Максима Яроша на фасаді Переяславської гімназії №1
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
