Його історія – яскравий приклад того, як звичайний цивільний молодий чоловік, керуючись громадянським обов’язком та щирою любов’ю до Батьківщини, може стати справжнім воїном, здатним швидко ухвалювати зважені рішення у найскладніших умовах.
Його історія – про те, як не втратити силу духу, отримавши тяжкі поранення, і продовжувати турбуватися про побратимів.
Його історія – про справжній патріотизм, розповідає Переяслав. City.
Залишив власний бізнес і мобілізувався
Олександр Віталійович ПРИХОДЬКО народився в 1996 році в місті, яке тоді називалося ще Переяслав-Хмельницький Київської області. Після 9 класу місцевої ЗОШ №1 продовжив навчання в професійно-технічному училищі, де здобув професію адміністратора-оператора комп’ютерного набору.
Після того навчався в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», там захистив диплом магістра та здобув фах викладача фізичного виховання. Згодом закінчив повний курс навчання за програмою «Оздоровчий масаж з основами анатомії» і відкрив власний бізнес – масажний кабінет, де й працював особисто.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Олександр вирішив змінити цивільний одяг на піксель. Вважав, що під час війни не може перебувати десь, окрім України і буде корисним на полі бою. Тож не вагаючись, пішов до військкомату. Утім мобілізуватися до лав ЗСУ йому вдалося лише з п’ятої спроби через серйозні проблеми зі здоров'ям (порушення кровообігу та гіпоксія головного мозку).
"Знахар" став бойовим медиком
Починав із тероборони рідного міста, стояв на блокпостах, чергував уночі. Брав активну участь в обороні Київщини, де пройшов бойове злагодження. Завжди прагнув до набуття нових знань та вдосконалення професійних умінь та навичок. Ще до розподілу в бойову бригаду ознайомився з великою кількістю спеціалізованої медичної літератури, адже обрав для себе нелегку, але дуже важливу місію – рятувати інших.
Після служби в тилових підрозділах, Олександр прийняв рішення перевестися до бойової частини. У червні 2022 року був зарахований до складу в/ч А4350 та призначений старшим бойовим медиком 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону 46 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ – елітні війська ЗСУ.
У бригаді переяславець отримав позивний «Знахар». З медичною сумкою завжди перебував у гущі подій – під час деокупації правобережжя Херсонщини, виконання бойових завдань на Запорізькому напрямку, тривалих штурмових дій та оборонних боїв під Бахмутом і Соледаром, участі в бойових операціях у районі Роботиного, Вербового та Малої Токмачки. Адже гасло 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗС України –«Завжди перші!».
Не раз прощався із життям, але багато й щастило
– Мені не було коли боятися, бо мав дуже багато роботи, – каже Олександр. – На початку вторгнення на лінії фронту велася класична окопна війна і переважали ближні зіткнення з воргом. Тож і поранення у бійців були переважно кульові. Тоді ще не було так багато дронів, мінометів, КАБів... Це все почало прилітати потім.
Через мої руки пройшли десятки поранених воїнів. Я бачив багато болю, крові, смертей побратимів. Зізнаюся, що були і хвилини розпачу від власного безсилля, коли ти не можеш уже нічим допомогти. Тримало те, що врятованих життів було більше.
26-річний «Знахар» служив не лише бойовим медиком, який під постійними обстрілами за декілька кілометрів від розташування підрозділу надавав першу необхідну медичну допомогу пораненим та організовував їх евакуацію. Він був ще й відважним Воїном, котрий здійснював найризикованіші завдання на передовій, разом із побратимами брав участь в обороні, штурмах, звільненні та зачистці населених пунктів.
Не раз був в оточенні та прощався з життям. Втім багато разів щастило, і він лишався живим:
- коли заблукали, їхали автомобілем по мінному полю і підірвались на протипіхотній міні, а через декілька метрів лежали міни протитанкові;
- коли танковий снаряд падав просто поруч і не розривався (так було кілька разів);
- коли перебував на нульових позиціях та отримав шість контузій (зафіксована лише одна), які ніхто не лікував, бо не було часу;
- коли під обстрілами, ризикуючи життям, діставав з окопів та забирав на полі бою тіла загиблих – своїх побратимів і противника.
Прикривав "дорогу життя" на Бахмут
У складі 46 ОДШБР Олександр брав участь у багатьох боях. І саме він, «Знахар» написав для бійців свого батальйону «Бойовий клич», який став своєрідною клятвою та символом незламності воїнів перед виходом на бойові завдання.
Липень-листопад 2022 року – активно задіяний в операціях з визволення територій півдня України і виконання бойових завдань у Миколаївській області, просування у бік Херсона та звільнення Херсонської області.
Здійснював постійні бойові виходи вздовж річки Інгулець, воював за Мурахівку, Велике Артакове, Андріївку, Білогірку, Березнегувате, Велику та Малу Олександрівку, Давидів Брід та прилеглі населені пункти.
Потім були бойові дії на Запорізькому напрямку, після яких одразу, без відпочинку, бригаду перевели для виконання завдань на Донеччину.
Грудень 2022 року – березень 2023 року – бої в населених пунктах Краматорськ, Добропілля, Васюківка, Сіль. Разом із побратимами тримав оборону Соледара, стримуючи наступ ПВК «Вагнер». Незважаючи на сильні морози, воїни відбивали штурмові атаки ворога в Бахмуті та на околицях – прикривали «дорогу життя» на Бахмут з боку Часового Яру.
Став кращим на курсі медпідготовки від Британської армії
У травні-червні 2023 року Олександр Приходько навчався на поглиблених п'ятитижневих курсах бойової медицини «UK Operation INTERBOW Training course» (Йоркшир, Великобританія). На той час це був перший курс бойової медичної підготовки, який проводили інструктори Британських Збройних сил та їхні міжнародні партнери.
Англійські військові парамедики навчали використанню передових навичок догоспітальної травматичної допомоги: як поводитися з масовими травмами, як правильно проводити рятівні процедури під вогнем та як безпечно переміщувати поранених солдатів з транспортних засобів та нош.
Не кожному дано так добре зарекомендувати себе і в бойових умовах, і в навчанні. За виняткові здібності «Знахара» визнали кращим на курсі. Фото та його «Бойовий клич» розмістили у Залі Слави Великої Британії.
На фронті медик має лише рюкзак, уміння і фарт
Повернувшись в Україну, «Знахар» успішно склав іспити, у липні 2023 року його направили інструктором у 199 навчальний центр (в/ч А2900) десантно-штурмових військ ЗСУ. Там для особового складу вів курс підготовки бойових медиків взводу, навчав застосовувати найкращі практики з тактичної медицини.
Разом із бійцями проводив на навчальному полігоні багато годин тренувань. Ділився знаннями і власним досвідом: учив надавати першу медичну допомогу, як не панікувати, чітко виконувати завдання у будь-якій ситуації.
– Реалії війни – тяжкі, виснажливі фізично та морально дні і ночі, «осколкові дощі» та наступ ворога звідусіль, – ділиться «Знахар». – Але головне для бойового медика – вчасно надати допомогу пораненим. Для цього треба вміти орієнтуватись у ситуації, швидко бігати, влучно стріляти. І ще – розраховувати на побратимів.
Необхідно завжди враховувати польові умови, складність поранень та наявність ресурсів. На війні маємо лише рюкзак, уміння й фарт, але не варто покладатися тільки на нього.
Бойові медики на полі бою працюють янголами-охоронцями бійців – щодня й щохвилини. Вони щоразу борються за життя кожного з них до останньої секунди…
Особисто зачистив позицію від мін
Згодом Олександр знову повернувся до своєї бойової частини А4350. У серпні-жовтні 2023 року в складі 46 окремої аеромобільної бригади брав участь у контрнаступі на Запорізької напрямку – у боях у районі Роботиного та Вербового, виїжджав на бойові завдання в Малу Токмачку.
– Саша розповідав мені про випадок, як вони тримали оборону під селищем Роботине, – згадує його мама Валентина. – Перед цим на тій позиції загинуло багато бійців, бо вся місцевість була замінована. І він, щоб запобігти новим смертям побратимів, уночі вирішив усе обстежити. Знайшов декілька протитанкових мін, які були пошкоджені й могли розірватись у будь-який момент, власноруч виніс їх за межі позиції та позначив місця з протипіхотними мінами.
А наступного дня їхню позицію обстріляли КАБами… Сашу засипало землею, у нього онімів правий бік. Побратими встигли розкопати його та відтягти в безпечніше місце.
У кінці жовтня 2023 року «Знахара» перевели до 199 навчального центру ДШВ на посаду сержанта-інструктора з тактичної медицини. Він там став прикладом дисципліни й організованості. Учив слухачів не лише практичній справі, а й готуватися морально. Адже вважав, що справжніми захисниками країни не народжуються, ними стають у процесі важкої праці, виснажливих тренуваннях і навчаннях. Завжди наголошував, що тільки добре навчена людина зможе зберегти життя і собі, і побратиму.
Листопад-грудень 2023 року – знову відрядження до Великої Британії на черговий навчальний курс бойової медичної підготовки. Цього разу Олександр був старшим супроводжуючим та запрошеним інструктором у складі групи з 50 осіб.
Рятував військових і цивільних
Після повернення до навчального центру, «Знахара» згодом прикомандирували для підкріплення до бойових бригад. У кінці лютого – на початку березня 2024 року 148 окрема артилерійська бригада (148 ОАБр) вела бої за населені пункти Максимівка, Ясна Поляна, Богоявленка, Костянтинівка на Донеччині. У складі в/ч А3316 переяславець під обстрілами надавав екстрену медичну допомогу не тільки бійцям, а й місцевим жителям.
Зокрема, одній пораненій жительці Костянтинівки зашивав рани прямо в її пошкодженому обстрілами будинку, бо жінка не хотіла нікуди виїждати. Тоді Олександр, перебуваючи в гарячих точках фронту, надав допомогу та евакуював понад 50 осіб цивільного населення.
Медик пішов на позицію як штурмовик
У квітні 2024 року «Знахар» перебував у складі 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади (в/ч А0224), яка вела бої на Новопавлівському напрямку Донеччини. 13 квітня біля Новомихайлівки було багато бойових запеклих сутичок. Ворог атакував за підтримки авіації і 26 разів намагався прорвати оборону наших військ та просувався з усіх боків.
На позицію тоді Олександр міг і не їхати. Але маючи досвід багатьох бойових виходів, штурмів і виїздів на евакуацію, вирушив разом із побратимами. Пішов звичайним штурмовиком, бо через численні втрати вже не вистачало людей відбити чергову спробу ворожої атаки.
Спочатку їм удалося врятуватись від ворожих дронів. Але позиція, до якої вони дісталися, на той момент вже рахувалася "червоною" зоною бойового зіткнення. Вони тримали оборону упродовж ночі, а на ранок почався наступ ворога: скоординованими підгрупами піхоти, яку підсилювала артилерія та бронетехніка.
«Знахар» – тяжкий «300»
Біля своєї засідки в напівзруйнованому будинку бійці почули російську мову. «Знахар» без вагань вистрілив і знищивши одного з противників. За ці миті десантники встигли передислокуватися, щоб відбивати підступ ворога. Та під час бою Олександра тяжко поранило: спочатку від вибуху гранати, а потім зачепило автоматною чергою з "калаша". Але й у такому стані ще допомагав побратимам стримувати ворожий вогонь.
Підійшла підмога із сусідніх позицій, бійці зайняли кругову оборону і повідомили командиру, що «Знахар» – тяжкий «300». На той момент він уже лежав нерухомо: не відчував ніг, через велику втрату крові почалося запаморочення й гіпотермія – критичне зниження температури тіла нижче 35 ° С , галюцинації. Побратими його майже непритомного винесли з-під вогню на руках, за 8 кілометрів від поля бою. Далі – евакуація до стабпункту в Кураховому.
Олександр Приходько тоді отримав важкі мінно-вибухові ураження обох ніг і спини, куля застрягла в поперековому відділі хребта. У Дніпрі її видалили і діагностували контузії, вибухову травму та закриті черепно-мозкові ушкодження. У тілі залишилось понад 80 уламків.
Це все спричинило погіршення слуху та зору, порушення пам'яті і мовлення (важкий логоневроз), частковий параліч кінцівок, тремор рук, дезорієнтацію. Пройшов реанімацію і довгий шлях лікування в Дніпрі, Вінниці та Києві, переніс декілька операцій. І так «Знахар» із міцного витривалого воїна перетворився на дуже вразливого немічного важкохворого в тяжкій депресії. Тривалий час зовсім не міг ходити й говорити: спілкувався жестами та повідомленнями в телефоні.
Після п’яти місяців лікування отримав висновок ВЛК про непридатність до служби в ДШВ і до ЗСУ в цілому. Наприкінці 2024 року він демобілізувався і продовжив лікування. Зрештою, йому призначили ІІ групу інвалідності безстроково.
Два ордени "За мужність"
За час військової служби Олександр Приходько нагороджений:
- орденом «За мужність» ІІ ступеня;
- орденом «За мужність» ІІІ ступеня;
- відзнакою міністра оборони України – медаллю «Захиснику України»;
- медаллю «Ветеран війни / учасник бойових дій»;
- медаллю «Ветеран війни / особа з інвалідністю внаслідок війни».
- грамотою «За відважність і сміливість, сумлінне виконання службових обов’язків, вправне володіння зброєю»;
- трьома коїнами (монетами) від командування Армійської медичної служби Збройних Сил Великої Британії («YORKMINSTER», «Курс бойового медика | розбудова партнерства – Україна», «Army medical services | commander 2nd medical brigade»);
- подякою «За старанність, професіоналізм, сумлінне виконання службових обов'язків, а саме навчання і підготовку особового складу для подальшого виконання бойових завдань у складі військових частин Десантно-штурмових військ та з нагоди святкування першої річниці створення школи тактичної медицини військової частини А2900»;
Відновлення і перезавантаження «Знахара»
Попри свій стан «Знахар» не здається. Він знову вчився користуватися власним тілом, контролювати рухи й координацію. Олександр дякує лікарям за їхню важливу роботу, своїм близьким, родині, друзям за розуміння та всім небайдужим людям за підтримку. Якось із мамою був у Пенсійному фонді, чекав черги на прийом. Був не по формі, але з шевроном «Знахар». Літня жінка це побачила, підійшла й обіймала, дякувала і плакала…
Відновлюючи себе поетапно, зміг стати на ноги й самостійно пересуватися з милицями. І ось майже через 1,5 року після поранення частково відновилося зв'язне мовлення. Зараз багато читає. Навіть вступив на навчання, щоб опанувати спеціальність реабілітолога. Хоче професійно повернутися до повноцінного життя і самому і допомагати таким же як він ветеранам. Ця мета надихає та «перезавантажує» «Знахара».
Побратими відгукуються про нього як про людину з великим серцем. Для них він – моральний авторитет, приклад стійкості, спокою і рівноваги – завжди і скрізь.
Сам Олександр не вважає свої вчинки якомись особливо взірцевими.
– Я – солдат, бойовий медик, інструктор, який просто виконував свій обов’язок, – каже ветеран. – Хоча війна мене досі не відпускає. А зараз на передовій воює мій брат Дмитро за нас обох.
Ця війна – за право існувати нації, і мотивація має бути не зовнішньою, а внутрішньою. Якщо не будемо чинити спротив, то зникне не лише наша держава, а й народ. Служити мають усі, хто здатен.
А хто досі вважає, що війна їх не торкнеться, просто не усвідомлюють масштабів загрози. Бо війна не «десь там на далекому фронті». Вона рухається далі і через байдужість багатьох. Тому не треба чекати, коли війна постукає у двері, а стати на захист країни вже сьогодні. Кожному. Хтось зі зброєю в руках, хтось має волонтерити, донатити. Перемогу в нинішній війні можна здобути лише всім разом, – стверджує Олександр.
Валентина ПРИХОДЬКО, Олена КАЛІНОВИЧ
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
