Луїзу Невельсон знають у всьому світі як скульпторку-новаторку, а її роботи зберігаються у найбільших музеях США. Та в Україні про неї все ще мало відомо. Далеко не всі й переяславці знають про славетну землячку. Сьогодні Переяслав.City розповідає її історію життя, досвід творчості та, зрештою, визнання рівності у сфері, де панували на той час чоловіки.
Луїза Невельсон – відома американська скульпторка, народжена в Переяславі.
"Я не феміністка. Я – художниця, яка, до речі, жінка", – ця її фраза підкреслює прагнення, щоб творчість оцінювали за майстерністю автора, а не через призму гендеру. Вона відмежовувалася від феміністичного руху, позиціонуючи себе насамперед як митця. Утім її успіх у тоді ще цілком чоловічому світі мистецтва зробив її іконою фемінізму.
24 січня 2026 року У Національному центрі мистецтва та культури Помпіду-Мец (філія паризького центру мистецтв Помпіду) відкрилася виставка "Палац пані Н", присвячена 50-річчю останньої виставки Луїзи Невельсон у Франції.
Тут можна зануритися в численні «атмосфери» авторки, її сподівання представити свої скульптури як частину цілісного простору. Це як мистецька оповідь, що відкриває двері до її уявного світу, досвіду, яким можна насолоджуватися всіма органами чуття, а не лише зоровим спогляданням.
Луїза Невельсон
Луїза Невельсон, «Присутність світанку – Дерево» , 1975
Так що ж поєднує високе мистецтво американки єврейського походження у французькому центрі з Україною? Це Переяслав – місце народження геніальної скульпторки. Створюючи монументальні скульптури зі сміття, знайденого на вулиці й вифарбуваного в аристократичнй чорний, вона змушувала привертати увагу критиків та захоплювала уяву поціновувачів.
Луїза Невельсон народилася Лією Берлявською в Переяславі 1899 року. Батько працював із будівельними матеріалами з деревини, тож родина жила заможно. Однак за декілька років батько вирішив переїхати до США та започаткувати бізнес там. Спочатку мати була проти переїзду і залишилась на Київщині. Але Лія так засмутилась через відʼїзд батька, що не могла говорити пів року.
Коли дівчині виповнилось шість, у 1905 році, мати наважилась на переїзд до Рокленда штату Мен. Вже тоді Лія захоплювалася мистецтвом: у Смітсонівському архіві у Вашингтоні зберігаються її дитячі малюнки, на яких вона зображувала родинні святкування. Вдома говорили мовою їдиш, а англійську Лія вивчила, коли пішла до школи. Тоді вона стала називатися на американський манер – Луїзою.
Пізніше Невельсон згадувала, що з дев'яти років знала, що буде художницею. Особливо після того, як вона побачила гіпсовий зліпок статуї Жанни д'Арк у Публічній бібліотеці Рокленда. Вона мріяла втекти до Нью-Йорка, щоб вивчати мистецтво. А ще ученицею старшої школи влаштувалася на роботу стенографісткою і продовжувала навчання.
Завдяки своїй роботі вона познайомилася з Бернардом і Чарльзом Невельсонами. Луїза вийшла заміж за Чарльза в 1920 році, і невдовзі після цього пара переїхала до Нью-Йорка. Після народження сина Луїза розгубилася: сімейний затишок, куховарство, догляд за дитиною та догоджання чоловікові не входили до переліку її зацікавлень.
Тож у 1931 році вона полишає сина на своїх батьків і їде до Європи навчатися у впливових художників. Невдовзі повертається до Америки і починає поступово переходити від живопису до скульптури, отримавши визнання за свої складні театральні екологічні інсталяції, пофарбовані в монохромний, переважно чорний колір.
Луїза Невельсон
Перепетії мистецького життя художниці досить неасичені. Вона стає відомою усьому світові піонеркою інсталяції. Її монументальні сюрреалістичні роботи, створені із відвертого мотлоху вуличних смітників Нью-Йорку, швидко почали виходити за межі майстерні – композиції іноді сягали тонни ваги. "Справжня сила делікатна", – казала мисткиня.
Невельсон була однією з перших жінок-художниць, кого запросили створити скульптури у публічному міському просторі. У 1978 році місто Нью-Йорк замовило сад скульптур на площі у Нижньому Мангеттені. Вважають, що саме завдяки проєктам на вулицях міста Луїза здобула справжню популярність. А згодом вона стала однією з перших художниць, на чию честь назвали площу в Нью-Йорку. Ту саму, де розташований сад скульптур Луїзи Невельсон.
Між тим, окрім творчих вершин, Луїза Невельсон мала революційний і фемінстичний вплив у тогочасному галерейному просторі Америки.
У середині ХХ століття багато жінок-художниць нарікали, що їх не сприймали всерйоз і не вважали такими ж талановитими, як їхніх колег-чоловіків. Як зазначала скульпторка Беверлі Пеппер: «Жінка-художниця неминуче виявляє, що їй доводиться боротися наполегливіше, ніж більшості чоловіків, щоб отримати рівноцінне становище».
Луїза Невельсон, «Без назви» (Небесний собор), 1964, дерево, пофарбоване в чорний колір, 254 x 334 x 47,6 см, 16 елементів та основа з 2 частин (загалом 18 частин)
Луїза Невельсон, «Серія невідомого космосу XXXI» (Series of an Unknown Cosmos XXXI), 1979, дерев’яний колаж, 60,6 x 50,8 см
Спершу Луїза опиралася ярлику «феміністка», щоб уникнути маргіналізації як лише «жінка-художниця». Та зрештою таки стала іконою визволення завдяки заявленій нею позиції: «Я – жіноче визволення» або «Я – фемінізм». Вона увійшла в доміновану чоловіками галузь скульптури, зазнавши критики за відмову від традиційних ролей дружини та матері.
Луїза Невельсон зламала гендерні бар'єри в 1950-х роках, створивши масивні чорні дерев'яні асамбляжі промислового масштабу. Загалом матеріали, методи та розмір творів мистецтва, які вона створювала, були вкрай нетрадиційними для жінок. Тим самим вона кинула виклик уявленню про те, що великомасштабна скульптура і монументальне мистецтво – це творче поле діяльності лише для чоловіків.
На початку кар'єри Невельсон, звісно, критикували за її вибір, але вона так добре володіла своїм мистецтвом, що таки просто приголомшила більшість своїх критиків. Зрештою, вона здобула міжнародне визнання завдяки оригінальній манері скульптури, головним чином завдяки створеним нею "середовищам" та інноваційному використанню матеріалів. Її бачення скульптури як екологічної та трансформуючої, а також її поєднання старих речей, викинутих кимось на смітник, у витвори мистецтва було дуже новаторським та сміливим.
Луїза Невельсон, «Нічне дерево» (Night Tree), 1971, сталь Кортен, пофарбована в чорний колір, 386,1 x 101,6 x 101,6 см, тираж 3 примірники
Ось переклад підпису для цієї знакової роботи: Луїза Невельсон, «Каплиця світанкового весілля IV» (Dawn’s Wedding Chapel IV), 1959–1960, дерево, пофарбоване в білий колір, 276,9 x 221 x 34,3 см
Луїза Невельсон, «Без назви» (Untitled), 1959, колаж із картону, мазоніту, фарби, паперу та дерева на дошці, 121,9 x 91,4 см
Луїза не сприймала контроль будь-якими обмеженнями лише тому, що вона жінка. Протягом 1940-х років вона багато спілкувалася з жінками-художницями, брала участь у їхніх виставках, створюючи довкола себе силу протистояння сексистським поглядам, що панували у світі мистецтва того часу.
У 1952 році Невельсон обрали до Національної асоціації жінок-художниць. У 1979 році вона стала почесною гостею Нью-Йоркського феміністичного художнього інституту на благодійному заході у Всесвітньому торговому центрі.
Вона була яскравою, відвертою, енергійною та стійкою, а її мистецтво було сміливим, новаторським та надзвичайно власним. Вона майже ні перед чим не зупинялася, щоб виразити свою найглибшу сутність через своє мистецтво, і завжди вірила, що те, що вона мала висловити, було важливим та цінним.
Луїза Невельсон, Atmoshere and Environment XII, 1970
Невельсон ретельно і нестандартно працювала не тільки над своїми скульптурами, вона також розвивала свій екстравагантний особистий стиль. Вона культивувала потужну, ексцентричну та безкомпромісну персону через власну зовнішність та вбрання – так утверджувала власну ідентичність як акт особистої свободи та розширення можливостей, продовження своєї складної творчості.
Наприкінці 1960-х років вона познайомилася з модельєром Арнольдом Скаазі, який створював для неї незвичні наряди. До стврених ним образів Луїза щоразу додавала кілька пишних шарфів, великі ексцентричні прикраси, вигадливі головні убори та вії з норки. Вона зізналася своїй асистентці Діані МакКоун, що не почувалася одягненою без кількох пар приклеєних вій, що обрамляли її глибоко підведені кольором очі драматичного макіяжу.
Луїза Невельсон
Луїза Невельсон померла 17 квітня 1988 року у віці 89 років, її поховали у Нью-Йорку. На той час була відомою медіа-зіркою та визнаною лідеркою у скульптурі ХХ століття. Вона ще за життя заслужила багато почестей та нагород:
- у 1978 році Меморіальну площу Легіону на Мангеттені перейменували на площу Луїзи Невельсон;
- у 1979 році її обрали до Американської академії мистецтв і літератури;
- у 1983 році нагороджена золотою медаллю за скульптуру;
- у 1985 році президент Рональд Рейган вручив їй Національну медаль діячів мистецтв;
- у 1985 році отримала почесний ступінь Гарвардського університету, за два роки – французький орден Почесного Легіону, медаль Свободи – почесна нагорода видатним американцям-емігрантам;
- удостоєна звання – членкині Американської академії мистецтв і словесності, отримала почесну ступінь також Оксфордського, Колумбійського університетів;
- у 2000 році зображення скульпторки відтворили на марці поштового управління США;
- у 2019 році на її батьківщині в Переяславі на фасаді школи №2 на її честь відкрили меморіальну дошку.
Луїза Невельсон, «Дзеркало-тінь VII» (Mirror-Shadow VII), 1985, дерево, пофарбоване в чорний колір, 297,2 x 353,1 x 53,3 см
Луїза Невельсон, «Дзеркало-тінь VII» (Mirror-Shadow VII), 1985, дерево, пофарбоване в чорний колір, 297,2 x 353,1 x 53,3 см.
Хоча можливості та представництво жінок з того часу покращилися, гендерна нерівність все ще існує. Хоча приблизно половина практикуючих митців – жінки, лише третина персональних виставок у музеях та галереях представлена жінками-художницями, тоді як великі музеї демонструють ще нижчі показники (згідно з дослідженням культурного економіста Клер МакЕндрю 2018 року). Окрім статі, нерівність, зумовлена расою, класом, етнічною приналежністю, освітою та сексуальною орієнтацією, також є частиною постійної нерівноправності у світі мистецтва.
У багатьох відношеннях Луїза Невельсон стала втіленням особистої свободи, як у своєму житті, так і у своїй творчості. Вона також пережила атмосферу, в якій жінкам не надавали рівного представництва чи можливостей, але утвердила свою мистецьку спроможність, незважаючи на соціальні та культурні бар'єри і звернула увагу на маргіналізацію інших.
Виставка "Палац пані Н" в Національному центрі мистецтва та культури Помпіду-Мец триватиме до 31 серпня – є час відвідати. Також можна ознайомитися з її спадщиною в Архіві американського мистецтва Смітсонівського інституту, де зібрано документи Луїзи Невельсон 1903-1982 років. Серед 9157 зображень там є і фото меморіальної дошки, встановленої у 2019 році на фасаді ЗОШ №2 в місті Переяславі, де народилася ця дивовижна жінка.
Авторка тексту Флора ГАЦЕНКО
Відкриття пам’ятної дошки Луїзі Невельсон у Переяславі
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
