24-річний Сергій Стерненко – активний учасник Революції гідності, громадський діяч, колишній лідер одеського осередку «Правого сектору». Однак відомим на всю Україну став після трьох нападів на нього. Після останнього у травні минулого року один із двох нападників загинув від ножового поранення. Сам Стерненко пояснив, що захищався і наніс удар ножем самого нападника. За повідомленнями вітчизняних ЗМІ, наразі розслідуванням справи активіста займається СБУ за двома статтями: вбивство та нанесення зумисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
У рамках проєкту «Відкритий університет» Сергій Стерненко розповів переяславським студентам про фейкові новини, українські реалії та напади. Головні тези – у матеріалі Переяслав.City.
Чому нападали?
– Точкою неповернення для мене став Літній театр, – сказав Сергій Стерненко. – Це центр Одеси, там пролягає міський сад. І у цьому історичному місці планувалося будівництво торговельного центру на 33 тисячі квадратних метрів. Ми вийшли на протест, більше тисячі людей. Були сутички з поліцією, яка стояла на боці забудовника. Після цього почалися переслідування тих, хто був на акції, тих, хто взагалі якось критикував місцеву владу. І всі майбутні напади насправді були не проти конкретних людей, а в цілому стали актом залякування для всіх, хто не хоче мовчати.
Чому розслідує СБУ?
Сергій Стерненко: «У країні, яка воює, нічого не може бути поза політикою»
У Одесі протягом двох років було скоєно більше десяти нападів на громадських активістів. На мене нападали біля мого будинку. Щоразу звертався із проханням надати державну охорону, ніхто цього не зробив. А пізніше з’ясувалося, що співробітники одеської поліції були причетними до цих нападів. Під час третього нападу на мене один із нападників загинув, тому що я захищав своє життя і здоров’я. Я записав відеозвернення та через письмове клопотання звернувся до Генпрокуратури з вимогою забрати кримінальне провадження щодо нападу на мене у одеської поліції. Тим паче, 23 травня цього року тодішній начальник Головного слідчого управління нацполіції України Віталій Невгад офіційно підтвердив, що співробітники поліції викрали частину речових доказів щодо цієї справи. СБУ не розслідує злочинів, які пов’язані з вбивствами, із побиттями і т.д., але за законом прокурор має право передати провадження із одного органа досудового слідства до іншого, якщо вважає, що це слідство проводиться неефективно.
А як же «експертиза»?
Щодо якоїсь нібито експертизи, оприлюдненої Анатолієм Шарієм (у ній йдеться про те, що нападник не міг пробігти близько ста метрів зі смертельним пораненням у серце. Тобто, як зазначено на сайті sharij.net із посиланням на фейсбук-пост ексміністерки юстиції Олени Лукаш, Стерненко сто метрів переслідував чоловіка, а потім завдав смертельного удару – ред.). Якщо він має результати експертизи, то вони повинні бути в матеріалах кримінальних проваджень. Я їх досліджував і цієї експертизи не бачив, тому по суті не можу коментувати. Я не судово-медичний експерт, але за п’ять хвилин знайшов у інтернеті методички, якими послуговуються експерти. Є випадки, коли після отримання навіть складніших поранень люди проходили відстань до кількох кілометрів.
Сергій Стерненко після третього нападу
У чому проблема українців?
У нас активно поширюються срачі «73% проти 25%». Люди люблять знаходити собі ідолів і навколо них вибудовувати лінії розмежування самого суспільства. У мене є багато друзів, однодумців, які голосували на президентських виборах як за одного, так і за іншого кандидата. І це люди, які хочуть добра України. Але виходить, що замість того, щоб об’єднуватися, ми починаємо одне на одного тикати пальцями: «А цей голосував за такого-то, значить ми не можемо тиснути руки і співпрацювати». Наведу вам цитату із фейсбуку активістки Каті Гандзюк (скоро буде рік її пам'яті): «Давайте триматися купи і горнутися одне до одного. Бо вони спочатку розберуться із лівими руками правих, потім із правими – руками лівих, а потім доберуться і до нас, до звичайних балакучих громадян».
Мистецтво – поза політикою?
У країні, яка воює, нічого не може бути поза політикою. Особливо – якщо це стосується публічної діяльності. Російська федерація вкидає мільярди доларів для того, щоб вести інформаційну війну проти різних країн, насамперед проти України. Ми бачимо в ютубі та на проросійських каналах їхніх пропагандистів. До цієї війни, на жаль, підключені і представники мистецтва. Якщо ми говоримо про українських артистів, то це такі, як Світлана Лобода. Коли в нас триває війна, вона приїздить в Росію і вручає нагороду за кращий кліп, знятий в Криму. Цим самим підтримує міф, що між нами нібито немає війни, нібито це український внутрішній конфлікт. Так само і російські артисти ломляться до нас, щоб розказувати, що ми «адін народ». Вони такі ж самі солдати інформаційної війни, як і Кісєльов, Соловьйов, Скабєєва та їм подібні.
Що із цим робити? Потрібно почати виконувати Конституцію: визнати Росію країною-агресором, запровадити з нею візовий режим і дуже уважно ставитися до кожної особи, яка в’їжджає на нашу територію, а також до тих, хто їде туди. Можна також на рівні громадського суспільства постійно довбати цю тему. І я це робив у 2017 році. Ми не дали Світлані Лободі виступити в Одесі, вона на катері через море втікала зі свого концерту. Тоді це дало стимул СБУ почати масово забороняти росіянам в’їзд на територію України. Але зараз це знову повертається.
