Минулої п’ятниці, 1 листопада, близько одинадцятої години в музеї кобзарства було велелюдно – учні міських шкіл та працівники НІЕЗ «Переяслав» прийшли на зустріч з відомим графіком, народним художником України Василем Перевальським, 81 рік.
Василь Євдокимович – майже наш земляк, народився в сусідній Золотоноші, проте відвідати рідне село вже не зможе: нині його Бубнів під водами Канівського водосховища.
Митець розпочав зустріч з переяславцями розповіддю про найвідомішу широкому загалу свою роботу останніх років – проєкт пам’ятного знаку «Голодомор 1932-1933», встановленого 1993-го на Михайлівській площі в Києві. Сказав, що виготовити ескіз до 60-річчя Великого Голоду його попросив голова спілки художників України Володимир Чепелик. Причому зробити його потрібно було швидко, буквально протягом однієї ночі. Що це буде пам’ятний знак, тоді не йшлося. «Я й виконав цю роботу не як скульптор, а як графік. Тому й прийшла ідея на фоні широкого хреста зобразити стилізовану фігуру Богоматері темного кольору, а на ній світлий силует дитини з розведеними руками».
Розповів дещо зі свого дитинства. Ріс напівсиротою: його діда покарала радянська влада як «куркуля», а за два місяці «чорний воронок» забрав і його батька – більше Василь, а йому тоді було близько року, його не бачив. Тож ростила його мама сама. Любила дуже – настільки, що дозволяла рисувати по печі вугіллям якісь його фігурки та візерунки. Уподобав малювання Василь настільки, що вже й не уявляв свого життя без нього.
«Подався я в Київ. Серед інших закладів вибрав художньо-ремісне училище №16. Не тільки тому, що там годували та одягали, а й тому, що в ньому саме йшов ремонт, – згадує Василь Перевальський. – Тобто був такий самий розгардіяш, як ото у нашому колгоспі. Намалював їм на екзамені глечика, як просили, і мене прийняли».
Потім була художня школа. Щоб її відвідувати, довелося брати дозвіл через Москву, бо після училища треба було відробити три роки там де вкажуть, інакше вважали б «дезертиром з трудового фронту». А ще згодом вступив до провідного мистецького інституту України – Київського художнього. Студентом мав наставником легендарного Василя Касьяна. І зараз згадує його опіку і турботу: «Він ставився до нас тепло і вимогливо. Коли консультував, то при цьому сам рисував на студентському аркуші, тож виходив рисунок наполовину касьянівський».
Одна з робіт Перевальського
У числі кращих випускників Василь був направлений до т. з. творчих майстерень Академії мистецтв СРСР (це була ніби мистецька аспірантура), яку тоді очолював знаменитий художник Михайло Дерегус. Це теж був незамінний досвід, проте молодий художник уже тоді хотів виділятися серед інших, виробити власний творчий почерк.
Сам вибрав тему для своєї графіки – народні пісні про кохання. Первинний замисел двічі переробляв і зрештою в 1968, а згодом і в 1971 р. його рисунки-ілюстрації прикрасили видання, в якому було 250 народних пісень. Потім були співпраця щодо оформлення книг з видавництвами «Дніпро», «Веселка», «Радянська освіта». Утім на початку 1970-х, коли влада розгорнула шалений наступ на будь-які прояви української ідентичності, митцеві поставили клеймо «формаліста» і він протягом двадцяти років не мав жодного замовлення, яке б стосувалося народної творчості.
Особлива сфера творчих інтересів Василя Євдокимовича – створення екслібрисів. Цих графічних мініатюр, що засвідчують чиюсь книжкову власність, виготовив понад сотню, зокрема, поету, художнику, кобзареві Миколі Сарма-Соколовському, письменнику й мовознавцю Борису Антоненку-Давидовичу, історику Іванові Крип’якевичу, до кожного з яких радянська влада мала претензії щодо їхнього українського патріотизму. Тож довелося і Перевальському поспілкуватися з кегебістами, особливо ж, коли видання екслібрисів українських художників-графіків вийшло в США. На щастя, доля діда й батька його оминула.
На зустріч з переяславцями митець прихопив дещо зі свого інструментарію, наочно показавши, як виготовляються гравюри. Гравюри на дереві, лінолеумі – це ще одне творче захоплення майстра.
Нині Василь Перевальський своє вміння, досвід передає студентам – він є завідувачем кафедри графіки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Але знаходить час і для душі – маючи дачу в Германівці на Обухівщині, захопився створенням пейзажів, тим більш, що місця там, як стверджує, надзвичайно красиві.
