Сьогодні святкує 75-річчя Василь Джуран – кандидат біологічних наук, професор, завідувач кафедри біології і методики навчання нашого педагогічного університету. До початку наукової і викладацької діяльності Василь Миколайович попрацював механізатором, екскурсоводом, лаборантом і навіть друкувався в газетах. Про трудовий шлях і не тільки він розповів журналісту Переяслав.City.
Село Вікно
Василь Джуран народився в селі Вікно, що за 40 кілометрів від Чернівців. Раніше бував на малій батьківщині не менше двох разів на рік. Зараз рідше, через стан здоров'я.
– Людям, які вперше чують про село Вікно, цікаво, звідки походить його назва. У центрі села височіє скеля, з-під якої б’є джерело, утворюючи озерце. Вода там настільки чиста й прозора, що на дні видно найдрібніші камінці. Таке враження, ніби дивишся у вікно. Звідси й назва. У цієї води є особливість: має сталу температуру незалежно від пори року. Колись усі з відрами ходили до джерела за водою, зараз у кожного в дворі є криниця. Знамените Вікно палацом де Зота, побудованим у 1809 році, – Василь Миколайович добре знає історію свого села і розповідає про нього з великою любов’ю. – У Вікні проживає мій рідний брат, колись він був головою колгоспу. Хоча це гірська місцевість, землі там досить родючі. Колгосп «Зоря» збирав гарні врожаї.
Палац де Зота -- перлина Буковини
Василь Джуран виріс у родині колгоспників. Часто працював з батьками на полі й на фермі. Закінчивши школу, пішов у колгоспну ланку.
– Два роки працював механізатором на кукурудзозбиральному комбайні. Це була важка робота. Стояв на причепі й вилами відкидав масу, яка падала згори. А весною сіяли кукурудзу, – пригадує він. – У нас був девіз «100 на 100». Це означало, що треба зібрати по сто центнерів зерна з кожного гектара на площі сто гектарів. І ми ставали переможцями кукурудзяних жнив у районі.
Якби пішов працювати водієм, відчув легкий хліб, то, може, й не вчився б далі. А важка робота в колгоспі стимулювала мене до вступу в університет.
Служба в армії
У 1963 році Василь Джуран вступає до престижного Чернівецького університету на біологічний факультет. Того ж року його призвали в армію. Три роки відслужив на Уралі, поблизу Нижнього Тагілу.
– Це був засекречений військовий гарнізон. Ніхто точно не знав, де я. Ми вели підготовчі будівельні роботи на об’єктах для монтування ракетних установок. Траншеї під фундамент копали вручну. Грунт промерзав на метр. Тож ми закладали ділянку деревом, підпалювали, воно горіло всю ніч, а потім копали підталу землю. Так полегшували працю.
Морально теж було важко. Куди не глянь – ліс. Цивільних не було, лише військові. Якщо жінка приходила до штабу працювати, то дивилися на неї так, ніби вона з космосу.
Нас не випускали за межі гарнізону. У перший рік служби раз звозили в театр у Нижньому Тагілі. Наступного року дали відпустку, побував вдома. Один раз з’їздив у Свердловськ. Коли жив у селі, подавав коротенькі статті в районну газету «Прапор Перемоги». На другому році служби вирішив написати замітку в Свердловську районку. Правду кажучи, нічого цікавого в ній не було, але вона вийшла в газеті. І згодом мене запросили на нараду кореспондентів у Свердловськ. Маленька замітка дала мені змогу хоч на день потрапити в цивілізацію. А вже на третьому році служби я пішов у вечірню школу гарнізону як вільний слухач. Це була можливість вирватися з рутини. А заодно підтягнув знання з хімії, математики.
Під час військової служби Василь Джуран познайомився з майбутнім народним артистом України, керівником групи “Червона рута” Анатолієм Євдокименком (чоловіком Софії Ротару). Він служив у тому ж гарнізоні, був музикантом духового оркестру.
Університет
Після служби в армії Василь Джуран продовжив навчання в університеті. Вечорами підробляв на залізничній станції, овочевій базі. А під час літніх канікул працював гідом в екскурсійному бюро Чернівців.
– До Чернівців тоді часто приїжджали туристичні поїзди. Проводив екскурсії університетом і містом. Пізніше бюро розробило одноденні й дводенні тури в Карпати. Возив групи в Яремчу, Ворохту. Це була і робота, і відпочинок водночас, – пригадує він.
Василь Джуран зі студентами під час літньої практики
На старших курсах Василь Джуран не лише навчався, а вже всерйоз досліджував проблематику захисту рослин від шкідників та хвороб. Під час канікул працював лаборантом в обласній карантинній інспекції, вивчав питання поширення картопляної нематоди, американського білого метелика, каліфорнійської щитівки в Чернівецькій області. На останньому курсі працював лаборантом Чернівецької дослідної станції у відділі кормовиробництва.
Захист дисертації
У 1971 році Василь Джуран закінчив університет і за рекомендацією Чернівецької дослідної станції був направлений до аспірантури Науково-дослідного інституту землеробства західних районів. Склав вступні іспити на «відмінно» і був впевнений, що його зарахують. Але отримав відмову. Причина типова для того часу – Василь Джуран не був членом компартії.
У 1973 році переїжджає до Васильківського району. Працює у відділі ентомології Агрономічної дослідної станції Української сільськогосподарської академії. Молодий науковець вивчає вплив мікробіологічних препаратів на шкодочинних комах. У 1979 році захищає кандидатську дисертацію на тему «Гістофізіологічні зміни в гусені капустяної совки під дією мікробіологічних препаратів».
Викладацька діяльність
Після захисту дисертації Василь Миколайович присвятив себе викладацькій діяльності, яку розпочав у Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Пропрацювавши там вісім років, у 1988-му переїхав до Переяслава.
– Буду відвертим, переїхав через невирішене житлове питання. У Білій Церкві стояв у черзі на квартиру, але так її і не отримав. А після аварії на ЧАЕС житло в першу чергу давали чорнобильцям. І я зрозумів, що шансів немає, – пояснює Василь Миколайович. – Випадково дізнався, що в Переяславі відкрився філіал Київського педагогічного інституту імені Горького і викладачам дають квартири. Ми з дружиною приїхали, подивилися. Нам сподобалося, що це новий будинок, поруч з інститутом. Я ще не читав лекції, а вже отримав житло. Мене одразу призначили на посаду старшого викладача кафедри природничих дисциплін.
Місто теж сподобалося. Особливо архітектура й музей просто неба. Я ніколи не шкодував, що оселився в Переяславі. Тут минули мої найкращі роки.
Викладачі кафедри біології та методики навчання
У 1992 році Василь Джуран обійняв посаду завідувача кафедри біологічних основ фізичного виховання. Згодом її реорганізували в кафедру біології і методики навчання. Очолює її досі.
З 1998 по 2006 роки Василь Джуран працював проректором з економічно-адміністративної роботи. Він звернув увагу на значну витрату коштів на оплату комунальних послуг. Тож з його ініціативи були встановлені лічильники обліку використаної гарячої та холодної води, газу, теплової енергії, які скоротили суму витрат удвічі. Василь Миколайович турбувався про поліпшення матеріально-технічної бази університету, ремонт аудиторій, озеленення території, покращення умов проживання студентів у гуртожитках.
Родина
Щасливо склалося сімейне життя Василя Джурана. Із майбутньою дружиною Орисею познайомився в Чернівцях. Працював тоді лаборантом на Чернівецькій дослідній станції, а вона – вихователем у дитсадку. За рік після знайомства одружилися.
Пара виростила сина Богдана. Після закінчення Київського національного медичного університету він працює лікарем-урологом в одній зі столичних лікарень. Захистив кандидатську дисертацію і отримав вчений ступінь кандидата медичних наук. Подружжя Джуранів має двох внуків – Михайла й Андрія.
Подружжя Джуранів із онуками
– У Переяславі Орися Василівна працювала економістом у відділенні «ОщадБанку», у міській раді, а останні роки – заступником голови податкової інспекції. З цієї посади пішла на пенсію, – розповідає про дружину Василь Миколайович. – Захопилася вирощуванням кімнатних квітів. Думаю, переяславці пам’ятають її квітковий магазинчик неподалік «Критого ринку». Зараз дружина займається дизайном нашого двору: оформляє клумби, альпійські гірки, садить хвойні дерева й кущі. Мені теж подобається на землі поратися. У нас є невеликий город, де ми разом вирощуємо овочі.
А наше основне захоплення – вирощування внуків (сміється). Михайло і Андрій у нас часто гостюють. Люблять бабусині страви. Орися Василівна дуже смачно готує. Її фірмова страва – струдлі (тут їх називають пироги з маком).
У Василя Джурана є девіз: рух – це життя. Цього девізу він чітко дотримується. Василь Миколайович любить працювати і переконаний, що все в житті досягається наполегливою працею.
