Переяслав.City уже розповідав про тижневу поїздку, організовану в першій половині жовтня столичним туроператором «Інкомартур-93» для менеджерів туристських фірм з різних регіонів України, які реалізовують путівки на його тури. Нагадаємо, серед цих щасливчиків, які відвідали міста європейського Середземномор’я, був і наш журналіст. Сьогодні вміщуємо чергові його нотатки з цієї подорожі – цього разу з відвідання карликової держави Монако.
До Монако добираємося нашим автобусом з Ніцци за 20 хвилин – це трохи більше двадцяти кілометрів. Навіть не помічаємо, як в’їжджаємо на територію князівства. Аж дивно, як вони тут самі розбираються, де ще Франція, а де вже власне Монако? Поки їхали, наш гід Андрій устиг повідомити, що успішне існування цієї мініатюрної держави площею 2,2 кв. км забезпечує передусім м’яке податкове законодавство: тут скасовано податок на прибуток і для громадян, і для юридичних осіб. Основні прибутки Монако має від туризму, банківської діяльності та грального бізнесу.
У Монако кілька мальовничих бухт
Із 37,8 тисячі його жителів кожен четвертий – мільйонер. Відтак жити тут престижно та дорого. І стати жителем країни аж ніяк не просто. Потрібно відповідати кільком вимогам, зокрема: мати в банку рахунок на суму щонайменше пів мільйона євро; орендувати чи придбати житло (за середньої ціни 53000 євро за
Ми залишаємо автобус в підземному паркінгу, а самі ліфтом підіймаємося догори. Проходимо повз один з найвідоміших у світі океанографічних музеїв, яким три десятиріччя керував знаменитий Жак-Ів Кусто. У скелі, на якій стоїть цей історичний будинок, обладнали ферму з розведення морських риб. Біля його підніжжя, теж з видом на море, лежить ботанічний парк-марінаріум, площа його лише
Колекція сукулентів у ботанічному парку
Ідемо повз місцевий парламент. Як говорить гід Андрій, засідає там 14 осіб, але рішення щодо важливих питань все одно самочинно приймає князь Альбер ІІ.
Виходимо на величезну площу перед палацом Грімальді – резиденцією місцевих монархів-князів ось уже протягом семи століть. Він нагадує замок своїми товстими стінами й відсутністю вікон в нижній частині споруди. Не дивно – тут завжди мали бути готові відбити напади з боку сильних та пожадливих Іспанії та Франції. Гармати для цього теж були далеко не зайвими, і вони так до цих пір і стоять на майданчику перед палацом, сяючи начищеними дулами та ядрами. Об 11.55 тут кожного дня відбувається традиційна зміна варти, в якій беруть участь 12 гвардійців. Але ми потрапили сюди дещо пізніше, тож удовольнилися зміною всього двох військовиків, які відбуваються значно частіше.
Зміна варти біля князівського палацу
Тут же стоїть оригінальний пам’ятник воїну-монаху. Хоча насправді, виявляється, це зовсім не монах… А історія така. Наприкінці 13 століття в Італії розгорнулася громадянська війна з релігійним підґрунтям. Католики в ній зазнали поразки і змушені були втікати, сім’я Грімальді – теж. Один з цієї родини – Франсуа Грімальді – у 1297 р., переодягнувшись монахом, перебив довірливу охорону монакського замку і захопив його. З тих пір сімейство Грімальді і править у королівстві.
Гармати ніби новенькі
Перед палацом – паркувальний майданчик. Звертаю увагу передусім на автівки з місцевими номерними знаками. Передні і задні дещо відрізняються. На задніх – обов’язково вказаний рік. І що дивно – на всіх 2019-й. Чи то техогляд проходять щорічно, чи то у них прийнято кожного року автівку міняти?
І нарешті із столиці ми прямуємо в інший район країни – Монте-Карло (саме так – не в місто, а в район). Минаємо узбережжя, поблизу якого тривають роботи зі збільшення площі держави за рахунок моря: планується намити
Ознака, що ми приїхали в Монте-Карло, – пам’ятник пілоту Формули-1. Знаменита гонка «Гран-прі Монако» відбувається прямо в межах міста і славиться не стільки своєю швидкістю, як складністю, адже на 78 колах кожен учасник має подолати близько тисячі поворотів. Цікавий факт: кришки люків напередодні гонок на вулицях, де вона проходить, заварюють, бо через низький тиск, який створюють боліди, вони можуть вилетіти.
Візитівкою країни є казино, і ми в очікуванні, що теж до нього потрапимо. Гід нам пообіцяв, що охочі навіть там зможуть зіграти. Казино тут відкрили ще 1863 р. – в дуже вдалий період, коли вся інша Європа активно боролась за заборону грального бізнесу. Тож всі багатії-гравці активно потяглися сюди, де архітектор Шарль Гарньє побудував спеціально для цього ефектну споруду Гранд-казино. Виявляється, з 9-ї до 13-ї тут вхід вільний, чим ми і користуємося. На вході кожен пред’являє паспорт, який тут же сканують. Ні, не для того, щоб повідомити податковій про ваш виграш, а передусім для того, щоб за гральні столики не потрапив ніхто з місцевого населення. Монегаскам, навіть якщо ти князь, заборонено грати – не для того держава їм всіляко допомагає, щоб вони ризикували в казино коштами сім’ї.
У вестибюлі Гранд-казино
Ми заходимо до вестибюлю (тут ще можна фотографувати), заходимо до гральних залів, яких тут декілька. Тут саме так, як у фільмах «Казино Рояль» з бондіани та «Дванадцять друзів Оушена» – епізоди їх знімалися тут. Але грати нам доведеться в іншій будівлі, із скромнішим інтер’єром – за метрів сто від Гранд-казино. Дізнавшись, що наша група – працівники туризму, нам пропонують придбати фішки для гри в рулетку по 5 євро. Погоджується майже половина групи, тож заставляємо ними мало не чверть поля. Я свої дві фішки ставлю на «13» та «23». На табло загораються цифри попередніх ігор, бачу, що «13» було вже двічі, та міняти нічого не збираюсь. Круп’є кидає кульку в гральне колесо, після семи обертань по колу вона стає біля цифри «36» (це найбільший номер на гральному столі). І одна з наших дівчат (не я!) угадала її і виграла 80 євро. У наступному розіграші охочих уже менше, але, що цікаво, кулька знову стала на «36». Ось тобі і теорія вірогідності.
Не обійшли ми увагою і гральні автомати, особливо дівчата, яким страшно подобалося смикати в них за рукоятку. До речі, теж дехто вигравав. На щастя, серед нас не знайшлося жодного ігромана, тож усі ми вчасно залишили це місце.
… А до Гранд-казино почала під’їжджати респектабельна публіка. Уже дотримуючись дрес-коду і на відповідних авто. Я за все життя не бачив стільки «мазератті» і «ламборджині», як за один цей вечір.
