Свято 8 Березня асоціюється в нас з весною, красою, жіночністю. І це нагода по-особливому виявити свою любов та увагу представницям прекрасної статі. Дорогих для кожного з нас жінок багато: матері, доньки, дружини, бабусі, онучки, сестрички, подруги, наставниці. А кого із них вважають найважливішими мешканці Переяславщини?
Микола Вовчок, 73 роки, с. Ташань:
– Звісно, найдорожчою, найважливішою для мене є моя дружина Наталія Іванівна. Наступного року буде вже пів століття нашого подружнього життя. На такому довгому життєвому шляху багато чого було, але прожили ми ці десятиліття разом добре. Виростили двох синів. Вони вже живуть окремо. А нам Бог ще дає сил і по господарству поратися, і турбуватися одне про одного.
Обов’язково привітаю її з Восьмим березня. Добре, що є таке свято, коли можна висловити свою особливу повагу жінкам.
Микола Коноваленко, 59 років, с. Соснова:
– Сказав би мама, так її немає в живих уже вісім років. Тож зараз для мене кращої жінки, як моя дружина Віра, немає у світі. З нею я познайомився понад 35 років тому в Соснові (я ж родом із Сомкової Долини), коли в колгоспі імені Леніна працював водієм. То було кохання з першого погляду. Не менш важливою жінкою у моєму житті є й моя невістка Альона. Вона із сином Миколою та своїми синами Богданом і Андрійком живуть у Борисполі. Симпатизую ще й кумі Любі Очкур. Вона гарна господиня, симпатична жінка і просто хороша для мене людина.
Микола Харченко, 29 років, місто:
– Моя мама померла, коли я був ще маленьким. Батько пішов до іншої жінки, а мене лишив у своєї тещі. І хоча бабусі Каті нелегко було няньчитися зі мною, бо змолоду має проблеми зі здоров’ям, вона виховала мене нормальним чоловіком і за це я їй дуже вдячний. Не менш важливою жінкою у моєму житті з недавніх пір є й моя Наташа. З цією хорошою дівчиною я познайомився на новорічному вогнику в ресторані «Покровський». Хочу, щоб вона стала моєю законною дружиною, а вона каже, що нам і без штампу в паспорті непогано живеться. А живемо ми в Борисівці разом із моєю бабусею.
Тарас Куделя-Апраксін, 36 років, місто:
– На кожному етапі життя були жінки, які мали на мене особливий вплив. Мама Олена навчила бачити в житті прекрасне. Сестра Аня та племінниця Маша підтримували у складні моменти. Відкрила нові горизонти та подарувала справжнє кохання дружина Валя. А повністю перевернула світ донька Агата, їй зараз три роки. Я хочу бути для неї прикладом, бачу, що багато в чому вона перевершить нас, батьків. Дозволяю їй користуватися гаджетами, вона сама може й мультики знайти, і якусь гру увімкнути. Не можна цього забороняти, бо за технологіями майбутнє. Разом зі мною дивиться наукові відео, певно, що нічого ще не розуміє, але зайвим воно точно не буде.
Петро Бочарін, 59 років, місто:
– Найголовніша жінка – моя дружина Наталя. Ми одружені тридцять шість років. Познайомились у кафе ресторану «Дружба» в Переяславі. Я тоді був військовим. Зустрічалися, ходили на побачення – все, як у всіх людей. Виростили сина, маємо невістку, внука і внучку, збудували дім. Ми завжди все робимо разом. Найкращий час у нашому житті той, що ми провели вдвох. У нас є повага, любов, ми радіємо і своїм успіхам, і успіхам дітей. Наталя – мій найвірніший друг, моя любов на все життя.
Олександр Карпенко, 30 років, с. Велика Каратуль:
– Перш за все, це моя дружина Людмила. Ми одружені близько півроку. Хоча живем зовсім недалеко одне від одного, познайомилися ближче років три тому завдяки фейсбуку. І звичайно ж, серед найдорожчих жінок – мама, людина, яка дала мені життя. У цих двох жінках я впевнений на 100 відсотків: що б зі мною не трапилося, мене вони підтримають. І це – найголовніше. Тому вони завжди будуть для мене любимими і найважливішими.
