“Ніхто не забороняв любити під час карантину”. Так прокоментував свою останню фотозйомку переяславський фотограф Олег Чемерис. Він зазнімкував подружню пару в захисних масках на спорожнілих вулицях Києва. Фотомайстер розповів Переяслав.City, як адаптувався до умов карантину.
Олег Чемерис, 22 роки. Народився в Переяславі. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, спеціальність – кінотелеоператор. Спеціалізується на весільних, сімейних і романтичних фотосесіях.
– Яка зараз ситуація у фотографів?
– Ситуація важка. Фотостудії закриті, ресторани теж. Люди нічого не святкують. Усі замовлення, які припали на період карантину, скасували. Це були весільні фотосесії, зйомки днів народження. У мене є замовлення на травень, але, схоже, їх теж відмінять. Про весільні фотозйомки, заплановані на літо, замовники поки що мовчать.
Перспективи на майбутнє теж невтішні. Нових замовлень за час карантину мені не надходило. Уже зрозуміло, що цього року одружень буде менше. Є такий фактор як високосний рік, він теж впливає. А тут ще й епідемія коронавірусу і розмови про те, що восени буде друга хвиля захворюваності. Люди втратили впевненість, не знають, що буде далі. Ті, хто сумнівалися, робити весілля чи ні, швидше всього перенесуть його на наступний рік.
Через цю ситуацію відсіються фотографи, які працюють лише заради грошей. Професіонали, які кайфують від процесу, залишаться.
– Через яке замовлення ти найбільше переймаєшся?
– На початку червня в мене заброньована весільна фотозйомка в Іспанії. Мене вперше запросили попрацювати за кордоном. Я дуже переживаю, чи знімуть до того часу карантинні обмеження, чи зможу туди полетіти. Бо весілля за кордоном – це не лише мрія усіх наречених, а й усіх українських фотографів. Це модно, це престижно, це стимул працювати і зростати професійно.
Заради замовлень у Європі, деякі фотографи вдаються до “крадіжки чужих весіль”. Наприклад, фотограф відпочиває у Парижі й бачить весільну пару, яка фотографується біля Ейфелевої вежі. Це велика удача! Він починає її теж фотографувати. А потім виставляє світлини в соцмережі й пише, що зараз працює в Парижі. Таким чином робить собі хорошу рекламу.
Взагалі українські фотографи цінуються в Європі. У нас інший підхід до фотографування. Зміст світлини, емоції, які вона викликає, важливіші, ніж правильність композиції. Фото виходять “справжніми”, природними, а не постановочними. Тому наші фотографи добре продаються за кордоном.
– Чим ти зараз заробляєш?
– Зараз практичного нічого не заробляю. Зробив декілька фотокниг. Багато людей сидять вдома, їм сумно, а в них є купа нероздрукованих фото в комп'ютері. Замовник скидає мені свої фотографії, я їх обробляю, створюю колажі, вставляю у розроблений макет фотокниги і відправляю в друк. Клієнт отримує фотокнигу “Новою поштою”, навіть зустрічатися не треба. Замовлень із ретуші фотографій зараз теж мало. Людям нічого не потрібно, крім їжі.
Під час карантину можна робити фотокниги на замовлення
– Як адаптувався до нових умов?
– Вирішив вдосконалюватися професійно, купив відеоуроки для фотографів. Моє слабке місце – робота зі спалахами. Раніше я їх використовував, а потім почав більше працювати з природним освітленням. Зараз же хочу створювати різні ефекти на фотографіях за допомогою штучного світла. Навчаюся за майстер-класами, вдома практикую.
– Романтична фотосесія під час карантину. Як прийшла така ідея?
– Я хотів мати у своєму портфоліо фотографії з часів карантину, щоб запам'ятати період, коли майже не виходив із дому. Маю слоган: “Фотографую щасливих людей”. І я вирішив його не міняти. Показав, що в умовах пандемії і тотального негативу є закохані пари, які почуваються щасливими.
– Хто ці люди на фото?
– Це переяславці Діма й Марина Ставицькі. Вони одружилися минулого літа. Зараз проживають і працюють у Києві. Я їх добре знаю. Написав Марині в інстаграмі, запропонував фотосесію. Вона порадилася з чоловіком, і вони погодилися.
Наступного дня ми зустрілися в Києві на Позняках. Фотографувалися неподалік торгового центру “Аладдін”, де до карантину було багато людей, на різних похмурих вуличках, щоб підкреслити драматичність ситуації, під мостом. Здебільшого обирали безлюдні місця, щоб нікого не провокувати. Я був у масці, пара теж.
Зйомка була частково художньою, частково документальною. Я задокументував на фотографіях те, що відбувається зараз: спорожнілі вулиці, захисні маски. У той же час просив пару побільше виражати почуття через дотики, обійми.
Під час фотосесії помітив, що за звичкою прошу їх усміхатися, хоча за масками усмішок не видно. І вони усміхалися! Але на світлинах все одно мали похмурий вигляд. Тоді я виклав пост із фотографіями у фейсбуці й написав: “Виявляється, усміхатися можна навіть за маскою”. Закликав людей не сумувати, не піддаватися негативу, а вірити в те, що все буде добре. Не всі зрозуміли мій пост: деякі люди настільки піддалися паніці й негативу, що не можуть думати про щось хороше.
Попри драматичний підтекст, світлини вийшли ніжними й зворушливими.
– Скільки загалом весільних фотосесій ти зробив?
– Я працюю фотографом із 15 років. За цей час у мене було понад 200 весільних фотозйомок і щонайменше пів тисячі інших фотосесій. Минулого року працював на 50 весіллях.
– Пригадай найцікавіші весілля.
– Найбільшим було весілля на 200 осіб. Святкували в Києві. Я взяв на допомогу друга-фотографа. Це було багате весілля, відповідно гості – багаті , розкуті, впевнені в собі люди, які не бояться показувати емоції. Ми зробили купу класних фотографій. Я кайфонув від такої розкутості людей.
Працював на весіллях, де ведучими були відомі в Україні люди: гуморист Володимир Шумко, один із учасників Improv Live Show, Тимур Мірошниченко, ведучий пісенного конкурсу “Євробачення-2017”.
Найнезвичнішим і водночас найважчим було весілля на Івано-Франківщині. Гуляння тривало до ранку. Почав знімати о шостій годині, а закінчив – о четвертій. Тобто працював майже добу. Наперед не знав, що так буде. Коли приїхав, запитав у батьків нареченої: “Весілля до 23 години?” – “Ні-ні, у нас гуляють до ранку”. Я вже з ніг падав, а гості все танцювали і танцювали.
Олег Чемерис фотографує щасливих людей
