Робота бортпровідника часто асоціюється із романтикою, подорожами і хорошою зарплатнею. Що ховається за красивими стереотипами? Про особливості професії розповів Віктор Фещенко, який третій рік працює в небі.
BG Image
Віктор Фещенко, 24 роки, бортпровідник
Народився і проживає в селі Пристроми. Батько Микола Миколайович –начальник охорони у КФ «Укрпромпостач», мати Антоніна Федосіївна – медсестра. Має двох старших братів.
Закінчив Кіровоградську льотну академію НАУ. Спеціальність – аеронавігаційне забезпечення і планування польотів. Працює в українській авіакомпанії «Bravo Airways», що виконує рейси з терміналу F аеропорту «Бориспіль».
Неодружений. Захоплюється музикою. Грає на гітарі, блокфлейті, піаніно, губній гармошці. Під час відпустки волонтерить у християнських дитячих таборах.
Віктор Фещенко: "Ніколи не думав, що буду бортпровідником"
– Чому ти пішов у авіацію?
– Мій середній брат Сергій працює бортовим інженером літаків АН-24 і АН-26. Він закінчив Кіровоградську льотну академію. Потім там навчалася моя двоюрідна сестра. І я, порадившись із батьками, пішов протоптаним шляхом. Знав, що в льотній академії хороші умови для студентів – і навчальні, і побутові.
Але ніколи не думав, що буду бортпровідником. До речі, бортпровідник – офіційна назва професії, хоча людям звичніше стюард (стюардеса). Коли я кажу, ким працюю, не всі розуміють, чим саме я займаюся.
Після закінчення навчання планував працювати за спеціальністю. Звернувся в авіакомпанію «Bravo Airways», сказали, що вакансій поки що немає. А потім зателефонували і запропонували попрацювати бортпровідником. Я хотів якнайшвидше влаштуватися на роботу, щоб вдома не сидіти, тому погодився. Успішно пройшов співбесіду і через кілька днів уже навчався на курсах.
– А як відбувалася співбесіда?
– Зазвичай на співбесіду приходить група людей, з кожним спілкується комісія. А через деякий час повідомляють результати. У мене було простіше. Я спілкувався з одним представником авіакомпанії. Співбесіда була англійською, потім російською. Були різні запитання, щоб перевірити мою комунікабельність і стресостійкість. Співробітник наводив приклади нестандартних ситуацій і запитував, як я відреагую. Після співбесіди одразу знав, що пройшов.
BGImage
BGImage
Найголовніше в моїй роботі – безпека пасажирів! Бо я на літаку і поліцейський, і рятувальник, і медпрацівник
BG
– Які взагалі вимоги до бортпровідників?
– Вільне спілкування англійською, вища освіта (не обов’язково в авіаційній галузі), комунікабельність. У деяких авіакомпаніях заохочується знання китайської та арабської. Бортпровідники повинні вміти плавати, це важливо на випадок посадки літака на воду.
Є вимоги до зовнішності. Не можна носити бороду, мати татуювання на видних місцях, пірсинг на обличчі. Заборона щодо бороди пов’язана з безпекою. Якщо потрібно буде вдягти кисневу маску, вона заважатиме їй щільно прилягати до обличчя. А з вусами можна. Якось я для сміху відростив вуса, було весело. Волосся має бути чистим, коротким, щоб не торкалося вух.
Бортпровідники в уніформі повинні бути красивими й охайними навіть за межами роботи, бо це – імідж авіакомпанії. Якщо ти у формі, то навіть курити і пити алкоголь не дозволяється.
– Яку спеціальну підготовку ти пройшов?
– Навчання тривало два місяці. Загальну авіаційну термінологію я вже знав. Вивчали типи літаків, на яких будемо працювати, – їхню будову, аварійне обладнання. Відпрацьовували різні ситуації: пожежа на борту, евакуація, перша медична допомога. У мене в документах написано, на яких літаках я навчався і маю право літати. Це «Боїнг-737» і "Макдональд Дуглас-80".
– А до роботи бортпровідником літав?
– Один раз, на маленькому літаку в Кіровограді. Мій товариш, який навчався на пілота, проходив практику і запросив мене політати. Перший політ – це незабутні відчуття. Страху не було. Я ніколи не боявся висоти.
– Як екіпаж готується до рейсу?
– Перед кожним рейсом є брифінг, на який збирається весь екіпаж. Пілоти розповідають про погодні умови, де нас «трястиме», скільки триватиме політ.
Командир літака називає кодове слово. Під час польоту в кабіну пілотів може зайти тільки старший бортпровідник (або член екіпажу, якому він дозволив). Пілотам приносять їжу і перевіряють, чи все в них добре. Уночі перевірка – кожні 20 хвилин, удень – кожні пів години. Якщо пілоту треба вийти, замість нього заходить бортпровідник. За правилами безпеки, в кабіні мають бути дві людини.
Кабіна має кодовий замок, перед нею встановлена камера. Будь-хто туди не потрапить. Перед тим, як зайти, бортпровідник телефонує командиру. Якщо виникла екстрена ситуація, наприклад, терористи захопили літак, він може попередити його, назвавши кодове слово.
Кількість бортпровідників залежить від кількості людей у літаку (один на 50 пасажирів). У кожного в рейсі свій номер, який визначає його обов’язки. Перший номер, старший бортпровідник, працює з пілотами і координує роботу команди. Другий, наприклад, відповідає за бізнес-клас, третій – за економ-клас.
– Які в тебе обов’язки під час польоту?
– Це не лише чай і кава. Найголовніше в моїй роботі – безпека пасажирів! Бо я на літаку і поліцейський, і рятувальник, і медпрацівник. Через це і почали брати хлопців у цю професію.
На другому місці – сервіс. Виконую прохання пасажирів, відповідаю на запитання, організовую харчування під час польоту, продаю товари. Працювати в бізнес-класі складніше. Пасажири прискіпливіші, замовлень більше. Усе стараєшся виконувати: десять разів чай-каву попросили, десять разів приносиш. У економі харчування й напої подаються один раз.
Літак прилетів в іншу країну. Пасажири вийшли, на борт підіймаються прибиральники. Контролюю їхню роботу. Стежу, щоб не підклали щось небезпечне. А після прибирання перевіряю кишені сидінь, під сидіннями.
– З яких причин найчастіше звертаються пасажири?
– Найчастіше просять воду. Буває, таблетки. На борту є аптечка, якою можуть користуватися бортпровідники. Рекомендувати медпрепарати мені заборонено, давати уколи – теж. Якщо просять таблетку аспірину, приношу. Якщо кажуть: «У мене болить живіт, дайте щось», спочатку з'ясовую, що людина зазвичай приймає у таких випадках. У складних ситуаціях у літаку оголошують, що потрібен лікар. Для лікарів на борту є інша аптечка.
Буває, пасажир боїться літати і починає панікувати. Треба з ним побалакати, заспокоїти. Вміння знаходити підхід до людини – дуже важливе у нашій професії.
– Негативні ситуації траплялися?
– Була ситуація, коли пасажиру стало зле, він знепритомнів, і треба було відкачувати. Для цього ми й проходили курси першої медичної допомоги. А таких випадків, щоб у салоні хтось бився, не було.
– Тобі буває страшно?
– Я віруючий, і кожного разу перед польотом молюся і за себе, і за екіпаж, і за пасажирів. Не боюся, бо знаю, що моє життя в Божих руках. Якщо пасажири питають: «Вам не страшно?» Кажу: «Не бійтеся, Бог і мене, і вас береже».
– Як польоти впливають на здоров'я?
– Коли працюєш на літаку, зазнаєш впливу радіації. Через нічні перельоти порушується режим сну. Негативно впливають перепади тиску, зміни часових поясів. Після перших рейсів ноги гули, голова гуділа. Згодом організм звик. Але все одно втомлююся фізично. Після рейсу найкраще – гарно поспати.
– У які країни літаєте?
– Авіакомпанія здійснює регулярні рейси в Бейрут (Ліван), Амман (Йорданія). Раніше були рейси в Тегеран (Іран), але їх відмінили через трагедію з українським літаком. Також літаємо в Туреччину, Єгипет.
Але більшість моїх рейсів – це туди й назад. Я навіть не виходжу з літака. Буває, що в нас рейс Київ – Анталія, через годину з Анталії летимо в Рівне, а звідти знову в Анталію. За три перельоти набігає 8 годин. Ще один рейс виконувати я не можу, бо це понад норму. Залишаюся в Туреччині, день-два відпочиваю. Проживання забезпечує авіакомпанія.
Ще бувають відрядження. Наприклад, летимо в Єгипет на 10-15 днів і звідти здійснюємо рейси в Україну. Поки живеш у Єгипті, маєш можливість відпочити.
BGImage
BGImage
BGImage
– Де вдалося відпочити?
– У єгипетському Шарм-ель-Шейху, турецьких Анталії, Даламані, Бургасі та іракському Ербілі.
Найбільше сподобалося в Даламані. Чудова природа, гори, море. Повітря класне.
Мрію побувати в Канаді і Японії.
– Який у тебе робочий графік?
– У мене є програма на телефоні, куди приходять повідомлення про мої рейси. Вказані дата, час, пункт призначення, тип літака, його бортовий номер, члени екіпажу. Зазвичай рейс ставлять за тиждень. Але треба щодня перевіряти, бо бувають зміни. Особливо влітку мене в будь-який момент можуть зірвати з місця.
Також у нас є домашні резерви. Тобто я повинен бути вдома, займатися своїми справами, але якщо мені подзвонять, маю швидко зібратися і приїхати в аеропорт.
– Ти отримуєш задоволення від роботи?
– Найбільше задоволення я отримую від музики, від волонтерства в дитячих таборах. А робота в авіакомпанії дає мені хорошу зарплату. Завдяки їй придбав комплект музичної апаратури. Можу займатися благодійністю.
Віктор Фещенко захоплюється музикою. Грає на гітарі, блокфлейті, піаніно, губній гармошці.
– Ти знав когось із загиблого українського екіпажу в Ірані?
– Вони працювали в МАУ. Нікого особисто я не знав. У той час був у відпустці. Почув про трагедію в новинах, був шокований. У різних джерелах читав, що трапилося. Одразу зрозумів, що літак упав не через технічні причини.
У той день літаків нашої авіакомпанії в Тегерані не було. Ми літали туди раз на тиждень. Я працював на цьому рейсі понад 20 разів. Ніколи не переймався тим, що це мусульманська країна. У літаку всі люди однакові: хочуть їсти, пити, спати.
Взагалі я ніколи не думаю про можливу аварію чи терористичний акт. Якщо порівнювати, то автомобілем їздити страшніше. Адже ДТП трапляються частіше, ніж авіакатастрофи.
Посилених заходів безпеки через катастрофу в нашій авіакомпанії не проводили. Є загальноприйняті правила, яких ми і надалі дотримуємося.
