Переяславець Богдан Салько (36 років) виконує обов’язки генерального директора спортивної бази «Переяславль», має юридичну освіту. Попри це, наприкінці 90-х навчався кібернетики в центрі ЮНЕСКО, серйозно займався програмуванням. Брав участь у створенні симуляторів віртуальної реальності, а також майструє роботів. Саме про своє неординарне захоплення і розповів журналістові Переяслав.City.
Від камінів до віртуальності
– Мене тягнуло до роботи руками ще з дитинства, років з п’яти, – розпочав Богдан. – Мене привозили в село, дід впускав до майстерні і я міг сидіти там днями. Кораблики будував, перероблював велосипеди – апгрейдив все, до чого руки доходили. А мій тато навчився будувати каміни, спочатку просто щоб зробити собі на дачі, а потім уже й іншим робив. Це стало його додатковим заробітком, бо у лікарів, як відомо, невисокі зарплати. І ми з братом йому підсобляли, у десятому класі я міг самостійно зібрати камін. Тому, коли протягом життя ставало фінансово скрутно, я повертався до цієї справи.
Богдан Салько: «Мене тягнуло до роботи руками років з п’яти»
До 2012 року у мене з другом спільно з німцями був досить потужний бізнес з імпорту м’яса екслюзивних видів (кролики, індики). Ми працювали із серйозними французькими виробниками, постачали м’ясо у великі українські мережі супермаркетів. Планували у майбутньому будувати кролекомплекси, щоб мати таке м’ясо в Україні. Але через владу Януковича довелося зупинити бізнес, нас притискали з усіх боків. Я повернувся до Переяслава, втратив певні активи, але мав фінансову подушку десь на рік. Після такого хотілося просто зайнятися тим, до чого є тяга та вміння, але раніше не вистачало часу.
Я хотів зробити те, що нереально забрати, що можна зберегти в голові, на флешці чи гугл-диску. Мене цікавило щось технологічне, з поглядом у майбутнє – 2012 року це була віртуальна реальність та симулятори рухів для неї. Я вивчив ринок: чеська компанія «ELSACO» виготовила симулятор віртуальної реальності для гонок та авіаігор. Тобто ти сідаєш в крісло і в залежності від того, що відбувається у грі чи комп’ютерному симуляторі, це має передаватися в крісло. Окрім них, у Європі ніхто не виготовляв електронних компонентів для цього. Я надалі заглиблювався в тему, й на одному зі світових форумів познайомився із американцем грецького походження Таносом Контогніанісом, топ-перформером компанії «Qualcomm». Ми з ним подружилися й спільно розробили компоненти для віртуальної реальності, які не мали аналогів у світі. Я профінансував і дав технічне завдання, а Танос, власне, виготовив. Чехи та хлопці на форумах були на правильному шляху у своїй роботі. Але були моменти, яких вони не розуміли, бо не керували автомобілем у ситуаціях, в яких керував я, – зокрема, брав участь у різних спортивних змаганнях.
Через пів року я отримав готові компоненти й провів низку експериментів із моторами, інвенторами струму. Все пройшло вдало і можна було б переходити до виробництва симуляторів віртуальної реальності, але на той час у світі не існувало шоломів для цього. На майданчику «Kickstarter» (сайт фінансування творчих проєктів за схемою краудфандингу – ред.) я знайшов дуже перспективний проєкт, зв’язався із хлопцями, які ним займалися, і став одним із девелоперів. Вони розробили тестові шоломи і прислали, зокрема, мені в Переяслав для проведення експериментів. Звичайно, він був дуже кострубатий, на людей надягати зарано, але це вже працювало. Додам лише, що у 2015 році цю компанію купив засновник фейсбуку Марк Цукерберг за 3 мільярди доларів.
Чому я зрештою не запустив цей проєкт на ринок? По-перше, 2014 року не хотілося давати людям недосконалий щодо візуалізації продукт. По-друге, почалися події на Майдані і поглинули мене. По-третє, на той час Україна не була готова до такого. Ми з Таносом вирішили продавати ці компоненти по 500 доларів звичайним людям, які хочуть зробити симулятори вдома. Грубо кажучи, це набір плат з інструкціями, як їх використовувати, а також програмна частина. Ми не хотіли перетворювати це на комерцію, просто розумні люди з різних країн полегшують одне одному життя, допомагаючи тим, в чому фаховіші. Приємно, що вже по всьому світу тисячі людей виготовляють симулятори з нашими компонентами. А зараз я б хотів випустити серію із чотирьох симуляторів, щоб розмістити їх на спортбазі. Але головне, щоб це був настільки унікальний продукт, щоб до нас їхали за цим досвідом звідусіль.
Від роботів до Шевченка
Джетфаєр Богдана Салька
Років п’ять тому до моїх друзів із Києва звернулися з пропозицією із цирку «Кобзов». Завдання – переобладнати фуру на експозицію з роботами із фільму «Трансформери». До цього вони купували таких роботів в Китаї, але один обходився близько десяти тисяч доларів з доставкою. Зрозуміло, що хотіли знайти дешевші варіанти. І от друзі запропонували цим зайнятися мені, а я – хлопцям із переяславського заводу металообробки. Ніхто з нас не знав, як це слід робити, але дуже хотілося спробувати. Подивилися фото тих роботів, що були, не побачили жодних складнощів і взялися за справу. Наша ціна була в п’ять разів меншою, ніж китайська. Нам не так хотілося заробити, як поекспериментувати чужим коштом, – для інженерів це нормально.
Друзі з металообробного заводу переробили фуру так, що вона автоматично збільшувалася в ширину. А ми з товаришем Пашею Крамаром займалися, власне, роботами. Орендували величезне приміщення на Сковороди, 63, щоб роботів можна було ставити на ноги. Об’їхали абсолютно всі переяславські СТО, прийомки металобрухту, й так назбирали матеріалів для першого робота. Він вийшов доволі швидко і якісно відрізнявся від того, що цирк отримував з Китаю. Ми йшли за аналогією з людським тілом, тож всі суглоби повторювали шарнірними з’єднаннями. Тобто можна було рухати його руками, пальцями, кистями, головою. Наприклад, для фото руку робота можна покласти собі на плече. Це був великий Джетфаєр, потім були маленькі Оптімус та Бамблбі (до 2,5 метра), десептикон. Загалом ми виготовили чотирьох роботів на цілу фуру десь за чотири місяці.
Але дещо мене не влаштовувало у виготовленні роботів з автодеталей. По-перше, багато часу витрачали на пошук деталей, потім треба було їх відмити. А по-друге, вони були дуже важкі і через це я переживав, що при перевезенні роботи, які важили близько трьох тонн, могли пошкодитися. Тому я пішов іншим шляхом – виготовив на комп’ютері 3D-модель робота, розбив її на деталі, вирізав деталі з листової сталі. Паралельно роблю те саме, але з паперу і в малесенькому масштабі. Мій друг Женя Копитов зголосився допомагати з роботами. Я вирішив спочатку перевірити його здібності на папері. Зрештою він склеїв робота точно так, як це має бути із металу. Уявіть, коли перед тобою 880 металевих елементів різної форми, важко розібратися, що з ними робити. Але коли перед тим, ти вже мав досвід роботи з ними, але легшими та меншими, то й певний алгоритм роботи є. Тому Женя неабияк допоміг мені під час вигину елементів, зварювання, власне, складання робота. До речі, щоб зібрати такого робота достатньо двох людей, бо не треба тягати важких деталей. Весь він важить близько 250 кілограмів. Ми ще працюємо над ним.
3D-макет робота
Я вирішив, що цей чотириметровий Оптімус Прайм залишиться у Переяславі. Ми до серпня встановимо його біля спортбази, де зупиняється 35-ий автобус. Уявляю таких роботів промоутерами нашого міста. Тобто через мікрофон вони могли б спілкуватися з відвідувачами, якось розважати їх. Приміром, було б ефектно, щоб у час, коли приїжджає автобус, робот вмикався і розповідав людям чи про Дніпро, чи про Шевченка, чи про свою планету. Це не важко втілити, але побачимо, чи вистачить в мене часу та терпіння. Ось такі роботи – це сучасна версія інсталяцій типу «Я люблю Переяслав». Роботи із фільму «Трансформери» – одні з найпопулярніших у світі з-поміж дитячих героїв, але для переяславців за цією ж методикою можна зробити й Кожум’яку, й Котигорошка, й інших. На комп’ютері можна змоделювати будь-що.
Чому така методика виготовлення роботів має величезні перспективи? В Україні подібних роботів, якщо чесно, я не бачив. Можливо, і в світі аналогів переяславському Оптімусу не існує. У мене готовий весь проєкт, тобто можна брати й запускати виготовлення на потік. Собівартість одного такого робота – близько 100 тисяч гривень. Але таку скульптуру вигідніше виготовляти, ніж якусь із іншого матеріалу – це пам’ятники нового типу. Я частково брав приклад із монументу «Батьківщина-мати», вона ж також пустотіла всередині, при цьому має дуже потужний вигляд. Готовий передати свій досвід іншим майстрам, й спільно ми б могли зробити у Переяславі алею різноманітних сучасних скульптур.
Зараз у мене багато громадської роботи. Створюємо громадський рух «Омріяний простір», який повинен об’єднати у собі всіх переяславських активістів, зокрема, з інших організацій. Локація – спортивна база. Головна мета – об’єднати найактивніших жителів міста. Хтось із них потім піде до влади, хтось очолить благодійний фонд, хтось проявить себе в інших сферах. Тобто класні професійні люди будуть всюди. Я переконаний, що це вдасться, бо в хороших справах інакше бути не може. Десь Шевченко дивиться на нас згори й думає: «Ну нарешті, хоч хтось».
