За 100 польотів на штурмовику давали Зірку Героя. У Бориса Гаріна їх було 215

Переяслав.City

09 травня 2020 16:19

Зо два роки тому до музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року» завітав Ігор Борисович Гарін і повідомив, що він син Героя Радянського Союзу, льотчика-штурмовика Гаріна Бориса Івановича. Оскільки той воював і на Букрині, завідувачка музею Надія Бойко попросила Ігоря Борисовича записати спогади про свого батька. Незабаром він приніс до музею свої записи. Публікуємо їх на Переяслав.City, повністю зберігши авторський стиль. Проведено незначне редагування і переклад з російської мови.

«Вітаю, шановні працівники музею!

У цьому зошиті я, Гарін Ігор Борисович, за вашим проханням хочу описати реальні події Великої Вітчизняної війни, про які дізнався від мого батька Гаріна Бориса Івановича, льотчика-штурмовика, і його однополчан. Заздалегідь хочу попередити, що у цьому зошиті не буде точних дат і прізвищ героїв подій, оскільки роблю ці записи по пам’яті із розповідей, почутих у далеких 1975-1978 роках. Залишилися тільки яскраві спогади подій, проте дати і прізвища героїв стерлися із пам’яті. На жаль! Можу запевнити вас тільки в одному: ВСІ ПОДІЇ РЕАЛЬНІ! Можете мені повірити.

З повагою – І. Б. Гарін (гвардії майор авіації ППО)

Льотна школа

Борис Гарін з сином Ігорем. 1983 р.

Навчання закінчилося до війни. Але, як одного із кращих льотчиків училища, батька залишили інструктором в училищі. Там батько і зустрів війну.

На фронт рвалися ВСІ! І заради того, щоб потрапити на передову, творили неймовірне.

Один із інструкторів школи щоденно писав рапорт на фронт. Йому щоденно відмовляли: потрібно комусь готувати льотчиків. Тоді він пішов на принцип: написавши рапорт на фронт, попередив начальника училища про те, що на чергових парашутних стрибках затягне стрибок і відкриє парашут на 100 м нижче дозволеної висоти. Пішли на стрибки, і відбулося саме так, як інструктор сказав. На наступних стрибках – іще рапорт і іще мінус 100 м висоти відкриття парашута. Напередодні чергових стрибків – рапорт на фронт і попередження про те, що парашут взагалі не буде відкритий. Рапорт був підписаний, льотчика відпустили на фронт і долітав він до Перемоги.

Заради того, щоб потрапити на передову, творили неймовірне.

Інший інструктор школи після чергової відмови підписати йому рапорт на фронт вивозив на навчальному літаку курсанта і, знизивши літак до землі, порубав гвинтом і літаком корів зі стада. Диверсія – поламаний літак і порубані корови! Покарання таких вчинків суворі: трибунал – штрафбат, у піхоту. Спасибі, не розстріляли. Проте доля розпорядилася інакше. Потрапивши на фронт у штрафний батальйон, льотчику вижити шансів практично не було. Але пощастило! Якось над ними відбувся бій у повітрі. І в цьому повітряному бою німці тяжко поранили льотчика, якому вдається, помираючи, посадити літак. Зняв шинель солдата-штрафника, забрав документи убитого льотчика, якого залишив на землі. Наш герой сідає у літак, злітає під шаленим вогнем супротивника і збиває двох «Мессершміттів-109» у повітряному бою. Прилаштувався до групи своїх і прилетів на свій аеродром. Підсумок: штрафний батальйон відмінено. Гідно долітав до Перемоги і продовжив служити. По-моєму, став Героєм.

Потрапив під вогонь своїх

Нарешті рапорт на фронт підписаний, і батько прибув у розпал оборони Москви саме туди. Літак Р-5 багатоцільовий (санітар, нічний розвідник-бомбардувальник). Дуже багато роботи. Під час одного вильоту, коли доставляв партизанам документи, озброєння та інше, потрапив у пригоду. Затримався і замість того, щоб летіти вночі, вилетів на світанку. Що і стало причиною пригоди. Тільки злетів від партизанів (батько віз із собою кореспондента газети і пораненого воїна), не встиг набрати висоту, як був обстріляний кулеметом «зозулі» (молодий 15-річний партизан сидів у засідці, стріляв по низько літаючим цілям і сплутав силует літака). Р-5 для тих, хто не дуже розбирається у літаках, за своїм контуром був дуже схожий на німецький «Дорньє». От хлопець і сплутав. Відбив кулеметною чергою фанерний хвіст Р-5. Літак, втративши керування, впав на землю на ворожій території. Зайняли кругову оборону – чекали ворога. Батько сильно постраждав, обличчя було залите кров’ю. Взяв свій пістолет і приготувався застрелитися, якщо підійдуть німці. Час тягнувся повільно. І яке ж було щастя почути замість німецької мови міцну лайку добірною російською мовою. Партизани встигли раніше за німців! Після цього батько був вивезений іншим літаком до своїх. І потрапив до госпіталю. Вилікувався і перенавчився на літак Іл-2-штурмовик. Горбатий!

Батько сильно постраждав, обличчя було залите кров’ю. Взяв свій пістолет і приготувався застрелитися, якщо підійдуть німці.

Кілька слів про літак Іл-2 (штурмовик). Створений Іллюшиним як ідеальний штурмовик. Літак призначався для роботи по наземних цілях. Але для повітряного бою практично був не придатним. Капризний двигун під час польоту забирав багато уваги. Було два варіанти цього літака. Перший – зі стрільцем (у задній кабіні за льотчиком, спиною до льотчика). Другий – без стрільця (кабіна для нього не передбачалася). Рідко хто із новачків, які сідали за штурвал цього літака, долітали до 10 вильотів. Збивали. А за 100 бойових вильотів на Іл-2 давали Зірку Героя Радянського Союзу. Ось таким був наш Іл-2, для німців – «чорна смерть», так вони його називали.

У кабінах був запах горілого людського м'яса

Іл-2-штурмовик

І ось батько – штурмовик! У складі щойно сформованого полку прибуває на Сталінградський фронт у найзапекліші дні Сталінградської битви.

Умови польотів. Парашутів із собою не брали – стрибати не було куди: скрізь німці. Перелетівши р. Волгу і підлітаючи до палаючого Сталінграда багато льотчиків блювали, тому що у кабінах стояв стійкий запах горілого людського м’яса. Це ускладнювало роботу.

Спочатку літали на висоті 200-300 м. Один із ведучих групи замість того, щоб бомбити в Сталінграді, відвів свою групу із дев’яти Іл-2 в бік і скинув всі бомби на порожнє місце (не витримали нерви). Після цього вильоту цей командир був відданий під трибунал і розстріляний, а льотчики дев’ятки опинилися у штрафбаті. Але найстрашнішим підсумком цього було те, що висота польоту до цілі збільшилася для кращого контролю командування до 500 м! Для всіх наступних вильотів. І Іл-2 став ідеальною мішенню для зенітної артилерії супротивника. Збивати їх стали у 1,5 раза більше від звичайного.

Батько регулярно водив свої «дев’ятки» на Сталінград. Підлітаючи до міста, зустрічали стіну осколків від зенітної артилерії ворога. Сіра штора осколків була від землі до 2-кілометрової висоти. І ця штора вибирала собі жертви. Під час подолання цієї системи ППО супротивника один або два Іл-2 бували збиті. І запалавши у повітрі, помахавши крилами друзям на прощання, вибравши підходящу ціль на землі, льотчики виводили свої літаки на ці цілі, здійснюючи останні у своєму житті вогняні тарани.

І сталося диво. Залп зброї своєю віддачею перервав падіння літака на висоті 50 метрів.

Під час одного із таких вильотів батько також був збитий над ціллю. На висоті 300-350 м у його літак попали 4 зенітні снаряди супротивника (один розірвався в кабіні). Літак втратив орієнтацію у повітрі і почав хаотично падати. Прилади були розбиті. Із ран від осколків по обличчю текла кров, заливаючи очі. Літак падав. Побачивши те місце на землі, куди повинен був упасти літак і німців, які розбігалися від цього місця, батько наостанок розрядив ВСІ гармати і кулемети свого Іла. І сталося диво. Залп зброї своєю віддачею перервав падіння літака на висоті 50 метрів. Літак залишився у «горизонті», мотором у бік Волги – до своїх! На цій висоті поранений льотчик і пошкоджений літак потягли до своїх. Так і летіли по прямій. Дотягнувши до Волги, батько полегшено зітхнув: скоро свої. Але німці, побачивши підбитий літак, вирішили не втрачати нагоди добити його. У повітрі появився їхній винищувач «Ме-109» і почав ззаду розстрілювати батьків Іл-2. Встиг зробити два заходи. З нашого боку підняли винищувач, який після нетривалої атаки загнав «Ме-109» у Волгу. І супроводжував Іл-2 до свого аеродрому. Переконавшись, що батько приземлився, помахав крилами на прощання і полетів на свій аеродром. Батько до кінця війни шукав цього льотчика, але, на жаль, так і не знайшов. Літак батька без шасі просто упав на аеродром. Відновленню не підлягав, у ньому нарахували понад 900 отворів від куль і снарядів різного калібру.

Із першого складу полку, що прибув під Сталінград, у живих залишилися тільки три льотчики.

Із першого складу полку, що прибув під Сталінград, у живих залишилися тільки три льотчики, які були переведені в інші місця із формулюванням командувача авіацією фронту: «Повинні залишитися в живих ті, хто може розповісти про це».

Батько після медсанбату потрапив на Курську дугу. Отримав новий Іл-2 (уже зі стрільцем). Брав участь у битві за Курськ.

Під час одного вильоту біля кабіни розірвався зенітний снаряд, і батько втратив свідомість. Літак почав пікірувати. Батько прийшов до тями на висоті не більше 100 м над землею і вивів літак із пікірування. У цьому випадку вразило те, що стрілець, який бачив падіння літака, а від льотчика не чув відповіді на запити, не намагався навіть вистрибнути з парашутом. Він готовий був прийняти смерть зі своїм командиром і навіть не допускав думки покинути його!

Збив німецького «месера»

Після Курська була Україна. Полк базувався на аеродромі Бориспіль (уже тоді там був аеродром). Інтенсивно літали штурмувати супротивника на Букринський плацдарм.

Батько, як досвідчений льотчик, отримав дозвіл на вільне полювання, що для Іл-2 штурмовика, а не винищувача, було великою рідкістю. Вільне полювання – самостійний політ, вибір цілі на власний розсуд і її знищення. Стрільця у такі польоти батько не брав. Навіщо ризикувати двома життями? Літав сам. Одного разу здійснював вільне полювання, уже знищив цілі, скинув всі бомби та розстріляв боєзапас із кулеметів і гармат (залишилося на один залп) і наткнувся на «Ме-109», льотчик якого, очевидно, дуже зрадів цьому. Іл-2 для винищувача був досить легкою мішенню, тим більше без стрільця. Зав’язався повітряний бій. 15 хвилин німець намагався вцілити в Іл-2. Літаки крутили фігури вищого пілотажу. Побачивши, що Іл-2 не огризається, а тільки намагається втекти з-під обстрілу, німець втратив пильність і потрапив до сектору лобової атаки. Коли між літаками залишилося не більше 30-40 метрів (батько говорив, що встиг розгледіти перелякані очі німецького льотчика і веснянки на його обличчі), батько дав залп із усіх гармат свого літака. Такий залп рвав навпіл німецькі танки – для винищувача супротивника шансів не було. «Месер» розірвався, а батько, пролітаючи у хмарі уламків ворожого літака, чув, як ці деталі стукали по обшивці його Іла. Ця подія відбулася в районі Переяслава, на Букринському плацдармі.

Батько говорив, що встиг розгледіти перелякані очі німецького льотчика і веснянки на його обличчі.

Після України були Угорщина, Югославія. В Югославії батько був інструктором югославських льотчиків, учив воювати. У Бєлграді за вклад у створення югославської армії і бойове навчання льотчиків Йосип Броз Тіто вручив батьку нагороду – партизанську зірку 1 ступеня – Герой Югославії. В Югославії батько і зустрів 9 Травня 1945 року.

Після війни була академія Гагаріна, призначення командиром полку штурмовиків Іл-10 у Грузії. Згодом призначений командиром полку безпілотних розвідників, насправді ракет з ядерними боєголовками на території НДР. Звільнився після обширного інфаркту. Жив у Києві, де і похований на Байковому кладовищі. У Києві є вулиця, яка носить його прізвище.

Дещо з біографії

Гарін Борис Іванович народився 3 жовтня 1921 р. у м. Скопин (нині Рязанська область в РФ) у родині військовослужбовця. Ріс і навчався в м. Сухумі.
У 1940 р. закінчив Сталінградську військово-авіаційну школу і працював у ній льотчиком-інструктором.
На фронті – із січня 1942 р. Воювати почав на літаку Р-5, потім – на Іл-2, у складі Воронезького, згодом – 3-го Українського фронтів. 4 лютого 1944 р. капітану Б. І. Гаріну присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Всього за період війни здійснив 313 бойових вильотів, із них на літаку Р-5 – 98 і на Іл-2, як ведучий групи, – 215. Особисто Б. І. Гарін збив 2 ворожі літаки.
Закінчив війну в Югославії командиром ескадрильї 167-го гвардійського штурмового полку.
У 1958 р. закінчив Військово-повітряну академію і був призначений командиром авіаційного полку.
У 1964 р. після обширного інфаркту був звільнений з армії в запас у званні полковника.
Працював у центральному апараті Міністерства лісової промисловості УРСР інженером.
Нагороджений орденом Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, 2 орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної Зірки.
Помер 2 травня 1984 р.