Мисткиня жіночих прикрас, художниця, кондитерка, власниця ательє з пошиття і прокату карнавальних костюмів. Чим займаються творчі переяславки на карантині і як вплинула пандемія на їхні доходи?
"Деякі клієнти просять притримати для них прикраси до закінчення карантину"
Ольга Тишкевич, 37 років, майстриня біжутерії. Заробляє хенд-мейдом із 2008 року. Продає вироби через соцмережі, в переяславському музеї просто неба, на виставках.
– Моє життя до карантину і під час нього кардинально не змінилося. Я трудоголік, і зазвичай більшу частину часу проводжу вдома за рукоділлям. Але мені, як і кожній творчій людині, потрібно чимось надихатися і час від часу перезавантажуватися. Тому мене пригнічують карантинні обмеження. Найбільше не вистачає зустрічей із друзями, клієнтами, подорожей.
Зараз мене надихає хіба що природа. Ми з мамою – квіткомани, у нас росте дуже багато квітів. Я виходжу в двір і милуюся цвітом. Між іншим, це природа навчила мене поєднувати кольори у виробах. Я не користуюся спеціальними таблицями і схемами, підбираючи відтінки. Найгарніші – саме кольори природи. Нічого і вигадувати не треба.
Хоча виготовляю різну біжутерію (кольє, обручі, сережки, шпильки, пов'язки, кулони), під час карантину зосередилася на брошках. Їх робити – довго і важко, бо поєдную вишивку гладдю із технікою, яку називаю забивка бісером (вона складніша за традиційну вишивку бісером). Раніше в розпал сезону (весна-літо) мені завжди бракувало часу на брошки. А оскільки зараз замовлень обмаль, наробила їх так багато, як ніколи. Коли карантин закінчиться, розпочну сезон із певним запасом прикрас.
Найбільше зробила брошок у вигляді птахів (реалістичних і вигаданих мною). Завжди виготовляю їх парами. Сама люблю носити брошки симетрично на кутиках коміра. І деякі клієнти запозичили в мене цю ідею. Також наробила прикрас у вигляді метеликів, жуків (вони все ще популярні), листочків конюшини, сердець, равликів, квітів.
Зазвичай у весняний період я кожних вихідних продаю свої вироби в музеї просто неба. Їх купують і туристи, і постійні клієнти, які люблять роздивитися товар. Деякі знайомі з Києва спеціально приїжджають у музей, щоб придбати якусь прикрасу і заодно поспілкуватися зі мною.
Зараз цього немає. За період карантину в мене купили близько десяти брошок. Це були постійні клієнти, які люблять щось новеньке і які ходять на роботу. Лише одна жінка з Києва взяла пару брошок-птахів на майбутнє. Сказала, що буде носити їх на комірі офісної сорочки, коли вийде на роботу після карантину.
Деякі клієнти просять притримати для них прикраси до закінчення карантину. Більшість же просто цікавиться товаром і не поспішає купувати. Люди не знають, що буде далі, тому витрачаються лише на продукти. І я їх розумію. Бо й сама ретельно обдумую покупки. Це стосується навіть матеріалів для роботи. Купую вибірково, лише те, що зараз потрібно. Хоча раніше ніколи не економила на матеріалах, брала про запас, бо вони мають здатність закінчуватися у самий невдалий момент.
На карантині приділяю більше часу своєму хобі – кулінарії. Випробувала новий рецепт хліба: я фанат домашньої випічки. І нарешті в мене вийшло маршмелоу, мабуть, за п'ятнадцятою спробою. Було складно, бо там чіткі пропорції, а я люблю готувати по-своєму.
Усі цікаві рецепти записую, щоб не загубилися. У мене є дві кулінарні книги. На карантині пів книги списала.
"Усі замовлення на весільні торти, які були проплачені наперед, відмінили"
Оксана Корнієнко, 34 роки, виготовляє торти й тістечка. Її десятирічна донька Поліна – художниця. Малює з п'яти років.
– Був період, коли в мене взагалі не було замовлень. Кафе і ресторани зачинені, ніхто нічого не святкував. Більше того, усі замовлення на весільні торти, які були проплачені наперед, відмінили. Мені довелося повертати людям завдатки. Хоча ці кошти я вже витратила на продукти, коробки і так далі.
Останнім часом мені почали замовляти один-два торти в тиждень, переважно для дитячих днів народжень. Дітям важко відмовити, вони так люблять свята.
У обох моїх діток дні народження припали на період карантину. 11 квітня Полінці було десять років, перший ювілей. Вона так мріяла про свято! А відзначили в сімейному колі. Сюрпризом для неї став торт “Наполеон”, який приготував наш папа Серьожа. І в чоловіка, і в доньки це – найулюбленіший торт. Полінка була щаслива.
Хоча доходи нашої сім'ї впали, бо працює лише чоловік, донька продовжує відвідувати індивідуальні заняття з малювання тричі на тиждень. За час карантину вона намалювала чотири картини.
Учителька Інна Андріївна Зозуленко каже, що в Полінки робота кипить у руках. Вона дуже швидко малює і дуже віддається процесу. Одну картину може намалювати за два заняття, тобто за чотири години.
Її останні роботи – море після шторму і пейзаж Криму – висять у спальні на стіні. Я лягаю спати і милуюся ними. Це такі рідні й милі мені пейзажі (Оксана Корнієнко довго жила в Криму – авт.).
Робота Поліни Корнієнко
Подруга моєї сестри Тані побачила у фейсбуці роботи Полінки і замовила їй картину. Це будуть лимони. Донька щаслива – це її перше замовлення. Вона давно просить створити їй сторінку в інстаграмі. Каже, що буде там виставляти фотографії своїх картин і продавати їх. Мріє назбирати грошей і поїхати до Парижу. Отака вона в нас бізнесменка (сміється). Я спочатку не сприймала серйозно її ідею, а зараз замислилася. Чого б і ні? Хай це буде символічний заробіток, але хоча б покриватиметься частина витрат на матеріали для малювання.
"У мене троє доньок, і ми щодня щось майструємо"
Марина Степаненко, 38 років, власниця ательє з пошиття і прокату карнавальних костюмів.
– Замовлень на пошиття зараз не беру. Але в мене троє доньок (студентка Оля, школярка Єлизавета і випускниця дитсадка Дарія), і ми щодня щось майструємо, бо їх треба чимось зайняти.
Разом виготовляли святкові декорації до Великодня. Прикрасили ними будинок, щоб свято відчувалося навіть під час карантину. Змайстрували курочку із сіна, пошили кроликів, наплели гачком великодніх яєчок, наробили декоративних композицій.
Марина Степаненко з доньками виготовила великодні декорації для дому
Останній тиждень виготовляємо органайзери. Я облаштовую майстерню на другому поверсі гаража і хочу розсортувати в них усі матеріали, інструменти. У мене багато природних матеріалів, штучних квітів, різної фурнітури.
Для органайзерів використовую картонні коробки з “Нової пошти”, з-під продуктів та взуття. Обтягую їх тканинами (зі старого одягу), фіксую термоклеєм. А потім оздоблюю мереживом, квіточками, помпонами. Дівчатка мені допомагають, я їх постійно залучаю до творчості, щоб менше сварилися.
Органайзери для творчості
Також разом відремонтували будиночок для ляльок, якому вже близько тридцяти років. Його віддала мені двоюрідна сестра. Каже: “Я знаю, що ти можеш дати йому друге життя”. Ми той будиночок обклеїли, поставили в ньому меблі, вазони, повісили дзеркала. Готували для Дарії, а коли зробили, то всі разом гралися.
За час карантину переробила деякий одяг старших дівчаток на найменшу доньку. Пошила їй шорти, штанці, сукню на літо.
