До запровадження карантину тривале «перебування у телефоні» ми б здебільшого назвали шкідливим і таким, що відволікає людину від реальності. Та в нових обставинах для багатьох телефон став чи не єдиною можливістю поспілкуватися з друзями, з його допомогою можна оплатити комунальні платежі і не стояти у величезних чергах, не наражати себе зайвий раз на небезпеку, робити покупки, здійснювати безконтактну оплату в магазинах, уникаючи готівки, тощо. Як часто користуються гаджетами жителі Переяславщини, розпитували журналісти.
Петро Губар, 60 років, с. Дем’янці:
– Перший мобільний телефон «Моторола» я купив десь у 2000 році. Це була для того часу дивина. Влітку мій комбайн молотив на полі в Малій Каратулі. Я приїхав туди – бункер повний, а машини, щоб розвантажити зерно, немає. Я подзвонив тодішньому керівнику цього господарства Миколі Ігнатенку й сказав про це. Він не повірив, що дзвоню з поля. Зараз у мене смартфон, на якому є вайбер, месенджер, можу у фейсбук заходити. Ще є додаток, через який можу спостерігати за всім, що робиться в моєму господарстві, бо на багатьох ділянках стоять відеокамери. Навіть із Берліна колись спостерігав. Під час карантину збільшилась кількість спілкувань, бо те, що раніше можна було вирішити при зустрічі, тепер – тільки телефоном. У мене три оператори – Водафон, Лайф і Київстар – і два телефони. Скільки плачу щомісяця – не знаю, бо поповнюю рахунки одразу на 200-400 гривень.
Віталій Захарченко, 19 років, місто:
– Ніколи навіть не задумувався про це. Мабуть, тому, що він у мене завжди під рукою. Постійно телефоную то я, то мені. І це так ще років з п’ятнадцяти. Коли закінчував школу, і батьки запитали, що мені подарувати, попросив новий телефон. Спеціально вибрав з потужною батареєю, щоб не так часто заряджати. Був дещо важкуватим проти мого попереднього. Зате і зараз вистачає на цілий день, а то й більше. Не можу сказати, що у період карантину почав набагато більше користуватися телефоном. Я працюю водієм. Розвожу продукти харчування для магазинів. То вдома без діла не сидів. Жив у своєму звичному режимі.
Вікторія Карпова, 45 років, місто:
– На початку карантину я переїхала зі столиці в Переяслав, у будинок тітки, який мені дістався в спадок. Найперше, що зробила, – провела інтернет. Я працюю психологом і спочатку надавала відеоконсультації через програму «Скайп» на смартфоні. А потім придбала для роботи ноутбук, так зручніше. Але телефоном все одно багато користуюся. Спілкуюся із сином, татом, друзями, які залишилися в Києві. Інколи переписуюся з подругами у вайбері, але не люблю довго сидіти в соцмережах. Після столиці мені хочеться більше гуляти на свіжому повітрі.
Василь Кузьменко, 61 рік, с. Пологи-Вергуни:
– Я керівник фермерського господарства «Волошка», тож дуже часто використовую свій мобільний телефон для розмов із партнерами по бізнесу. Ось і днями вів переговори із черкаськими фермерами щодо спільного продажу сої, вирощеної на наших полях. Кільканадцять разів на день розмовляю по мобільному зі своїм братом Олександром, який керує фермерським господарством «Колосок», що також у нашому селі. А загалом мій мобільний більше часу буває біля вуха, аніж лежить у кишені. Хіба що вночі, як заряджається, він відпочиває від моїх балачок. Вже багато років мій оператор – Київстар. Щомісяця сплачую за контрактом 200 гривень і говорю, скільки хочу.
Анна Шелест, 26 років, місто:
– Простіше сказати, скільки часу на добу я не користуюся телефоном. Це десь три години. А так у соцмережах та зрідка через дзвінки приймаю замовлення на фотосесії. Після них з дозволу клієнтів публікую найкращі знімки в інстаграмі та фейсбуці, так, можна сказати, рекламую себе. Під час карантину роботи стало менше, бо зачинилися кафе та ресторани, ніхто не святкував днів народження тощо, відповідно не замовляв фотографів. Але все-таки з деким робили фотосесії просто надворі. Щодо смартфона, то найбільше люблю погортати стрічку інстаграма та познімати на відео нашого собаку Роккі.
Тетяна Чайка, 37 років, с. Мала Каратуль:
– Звичайно, що мобільний зв’язок, інтернет зараз використовую частіше. Пів дня я на роботі: заходів у будинку культури, звісно, не проводимо, тож тепер наше завдання – підтримувати благоустрій. У селі біля соцоб’єктів все повигрібали, покосили, братські могили до 9 Травня впорядкували. А після обіду – вільний час. Головне – репетиції нашого гурту «Дівчата». Якщо до карантину ми збиралися для цього в РБК раз на тиждень, то тепер їх проводимо онлайн через скайп майже через день. І нам це сподобалося! Звісно, що і з друзями більше спілкуюся тепер через вайбер, соцмережі.
