Переяславка Алла Старенченко, 25 років, за програмою культурного обміну цілий рік мешкала і працювала в Нідерландах. Про перебування у цій державі на північному заході Європи нещодавно розповіла журналістові Переяслав.City.
Вибір
Хочу подорожувати! Така думка прийшла мені близько півтора року тому, коли я працювала в приватному садку в Києві. Причому не просто поїхати кудись на тиждень-другий, а з тим, щоб пожити в якійсь країні, ґрунтовно вивчити її мову, культуру, традиції. До цього я вже закінчила історичний факультет переяславського педуніверситету та курси англійської мови за вищим рівнем British Council.
Для втілення моєї ідеї найкраще підходила культурно-мовна програма по догляду за дітьми Au Pair (Опейр). З французької перекладається «на рівних». Тобто учасник проєкту живе в родині на рівних правах – як старший брат чи сестра, виконуючи помірні сімейні обов’язки, переважно пов’язані з доглядом за дітьми.
Біля пам’ятника молодому Рембрандту. Амстердам
Спочатку збиралася їхати до США – вже й сім’ю, яка готова була мене прийняти, знайшла. Однак не вийшло – у відкритті візи мені відмовили. Тож переключилася на Європу, можна було їхати до більш ніж десятка країн.
Вибрала Нідерланди, передусім тому, що мене задовольняла одна з головних вимог сім’ї, яка приймала, – знання англійської. У посольстві оформила робочу візу на 90 днів, на основі її вже в Нідерландах мені видали тимчасовий вид на проживання з дозволом на працевлаштування терміном на один рік.
В аеропорту Амстердама мене зустріла сім’я Віхерсів: батьки, їм 46 та 43 роки, і їхні діти: Сюзі (їй 11 років) і Віхер та Пенайн (10 та 6 років). Через 30 хвилин ми були в містечку Устхейст. Я стала сьомою дівчиною-опейр у цій сім’ї – всі з різних країн.
Робота
У містечку Ліссе можна залізти в традиційний для голландців дерев’яний черевик-кломп
Основним моїм обов’язком (батьки ж на роботі) був супровід дітей до школи. Це було неважко – якихось 5 хвилин велосипедом. Мені теж виділили такий транспорт, надзвичайно популярний у всіх жителів країни. Дуже зручним було ще й те, що і початок, і кінець навчання у всіх класах були однаковими – 8.45 та 14.45. Проблем у спілкуванні не було ніяких – голландці геть усі з малих років знають англійську.
Окрім того, я мала потім повідправляти дітей до їхніх гуртків – хокей, футбол, театр. Причому на хокей ходила і Сюзі. Кумедно було дивитися, як вона, екіпірувавшись ще вдома у форму та шолом, сідала і їхала потім велосипедом до місця тренувань. Відповідала я також за приготування домашніх завдань, їх у найменшого – Пенайна – не було.
Ще перед поїздкою до Нідерландів Віхерси в листуванні запитали мене, чи люблю готувати. Відповіла, що так. Виявилося, що приготування вечері на всю сім’ю – теж мої турботи. Вони закуповують продукти один раз на тиждень. Відповідно до закупленого складають меню на всі 7 днів. «Як я буду готувати?» – питаю. «А ось коробка з рецептами». На другий день заходжу на кухню – дивлюся, аж всі рецепти, чи то звідкись вирізані, чи віддруковані з комп’ютера, – по-нідерландськи. Та то нічого – з допомогою гугла переклала. І що дуже мені сподобалося – всі страви, навіть з м’яса, готуються максимум 30 хвилин. Вся сім’я дуже любить млинці. Так, звичайні млинці з пшеничного борошна такі як у нас, лише розміром на всю сковорідку. Їдять їх із сиропом із супермаркету, посипаючи цукровою пудрою. Запивають, ні, не чаєм, а водою.
Алла Старенченко у зоопарку із Сюзі та Пенайном
Що мені особисто сподобалося, то це голландські оселедці. Надзвичайно смачно. Місцеві їх смішно їдять – піднімають за хвостика, вмочають у подрібнену цибульку з олійкою і опускають до рота. Їдять з чорним хлібом. Мені до них так хотілося картопельки! Але згідно з розкладом меню, картопля (запечена по-селянськи) лише раз на тиждень.
У голландців немає поняття «перша страва», і вони преспокійно обходяться без гарячої рідкої їжі. Дітям я складала у школу в ланчбокси бутерброди та фрукти. Після школи давала їм яблука та банани. Увечері – спільна вечеря. І все в порядку зі здоров’ям.
Ще дещо про їхній розклад. О 19.30 діти мають бути в ліжках. Хлопцям перед сном, вони спали в одній кімнаті, книгу читала я, а Сюзі щось англійською читала сама. Підйом – о 7.30.
І про телефони. Мобільник є лише в одинадцятирічної Сюзі, в будні вона мала право на користування ним протягом пів години після уроків. На час занять він залишається вдома. Бо й для чого він там? У школі для навчання є планшети та ноутбуки. У хлопців мобільників не було зовсім. Телевізор дітям дозволено дивитися з п’ятої вечора в п’ятницю та, звичайно ж, у вихідні – суботу та неділю.
Дозвілля
Дівчата-опейр зібралися разом
Окрім забезпечення проживанням та харчуванням, за умовами угоди, родина має надавати своїй опейр кишенькові кошти (це щомісячні 340 євро, що зараховуються на платіжну картку) та сплатити вартість якихось курсів. Я спочатку хотіла вивчати нідерландську мову. Але господарі переконали мене, що то була б марна трата грошей, – де вона знадобиться? Краще і перспективніше – поглибити знання англійської. Так ми і вчинили.
У мене було багато вільного часу – окрім двох вихідних щотижня, ще й все дообіддя щодня. І я із задоволенням подорожувала – і самостійно, і разом зі знайомими дівчатами-опейр. Побувала в Португалії, Франції, Італії, Швейцарії. Звичайно ж, і у сусідній Бельгії: автобусом-флікбаксом до Брюсселя це коштувало якихось 10 євро (для порівняння, поїздом – 40). А ще ж у мене був велосипед. Ним обкаталася до всіх цікавинок навкруги Устхейста.
Побачити якнайбільше унікального допомогла мені т. з. музейна карта, яка дозволяє протягом року відвідати будь-який музей Нідерландів. Коштує 80 євро, для прикладу, разовий квиток до музею коштує від 5 до 20 євро. Якось подивилася в інтернеті розшифровку даних за моєю картою. Виявилося, я відвідала 51 музей! У цьому списку – від всесвітньовідомого Національного музею «Рейкмюзеум», до не такого «розкрученого» музею мікробів в Амстердамі, єдиного такого роду в світі.
Тюльпани – символ Нідерландів. Такі поля характерні для країни. Ці квіти одночасно зрізають, формують з них різноманітні композиції, автоплатформи з якими потім мандрують країною
Нідерландці і самі люблять погуляти. Звичайно ж, головне свято для них – Різдво. У ці дні з вулиць, прикрашених, освітлених цілу ніч, зі святковими ярмарками не хочеться повертатися додому. А саме свято – суто сімейне, з домашніми посиденьками. Готують, як на мій погляд, скромно, всього три стави: закуску, основну та десерт. А ось найбезшабашніше зі свят – День короля. Святкується 27 квітня день народження нині правлячого (нагадаю, ця країна – конституційна монархія) короля Віллема-Олександра. Гуляють всі, це – загальнонаціональний вихідний. Всі на вулицях, одягнені в помаранчевий колір – колір королівської родини. Музика з діджеями, танці, пригощання, і всі скандують «За короля!». Поліція скрізь чергує, але жодного інцидента я не бачила. Може, тому що більше одного літра пива в руки в одній точці не дають?
Зазвичай нідерландці беруть відпустки двічі на рік – взимку (щоб поїхати в Альпи) і влітку (до моря). Їдуть неодмінно всією сім’єю. У такий ось період, коли вдома я була сама, нарешті приготувала собі борщ – я так за ним заскучала. Бо до того пропонувала приготувати щось українське, а господарі: «Ну хай колись», і далі їмо те, що для них звичне. А ще, хоча й зідзвонювалася кожного дня з мамою, занудьгувала за українською мовою: отак, щоб просто сісти поряд з кимось і неспішно поговорити. З часом це минулося – знайшла подругу, теж опейр, з Чернівців.
Менталітет
Краса вечірньої столиці
Нідерландці навіть на фоні інших західноєвропейців вирізняються своєю прямотою. Мене відразу по приїзду попередили: «Алло, ти не ображайся, якщо тобі скажуть, що ти невдало одяглася чи що тобі не личить ця помада. Це тобі сказали лише для того, щоб ти мала ліпший вигляд».
Мала конфуз у перший день на кухні: готувала вечерю і майже на автоматі зашторила вікно. Мене господарі зупинили: це зайве, так тут не прийнято. Але ж, відказую, у вікно будуть заглядати! Ти теж можеш заглядати до будь-кого, пояснили мені. Я довгенько потім звикала, що, йдучи вулицею, можеш бачити, що там он сім’я дивиться телевізор, а там он хтось читає газету. Згодом я збагнула: це не просто відкритість, це довіра до інших, а ще – відсутність потреби щось приховувати.
Ця відкритість – і в тому, що вони готові говорити на будь-які теми. Але не про статки. Ця тема – єдине табу. Я не можу уявити нідерландця, який буде хизуватися новим автомобілем чи смартфоном. Для них важлива практичність, функціональність речі, а не її ціна.
Набережна Північного моря. Гаага
Вони надзвичайно цінують свою історію. Пишаються внеском країни в світову цивілізацію. І скажуть вам щодо цього: ми не вихваляємося, ми відчуваємо гордість. Дитина змалечку знає, хто такий Рембрандт і Ван Гог, назве вам знаменитих сучасних вітчизняних спортсменів.
До слова, до дітей особливе ставлення. Дорослі з малих літ бачать в них рівних собі, особистостей. Вечеря в сім’ї – то як обряд. Триває майже годину. Протягом неї кожен розповідає, що трапилося з ним за день. Дитина не лише вчиться коротко повідомляти про події, що з нею трапилися, а й давати оцінку своїм діям у них. А ще мене зачепило, аж сльоза виступила, коли батьки, обговорюючи вирішення якоїсь сімейної проблеми, запитували навіть у найменшого: а як ти думаєш? Коли дитина звикає, що з кожного приводу необхідно мати власну думку, то в будь-якій ситуації, навіть скрутній, вона не панікуватиме, а шукатиме вихід. Або ось такий випадок трудового виховання. Хлопець підходить до мами і каже: «Мамо, мені, щоб придбати плейстейшен, не вистачає двох євро». – «Не проблема – загреби листя за домом і буде тобі 2,50».
Мене навчили там планувати. Почалося все із банального: «Алло, у тебе через три місяці відпустка – ти вже замовила готель і авіаквиток?» – «Ні ще». – «Чому ж ти не плануєш заздалегідь? Це ж настільки спрощує життя».
Такі канали-грахти в Амстердамі повсюди
Разом з тим скрупульозне планування інколи призводить до комічних, з нашого погляду, ситуацій. Віхерси вирахували, що на 7 днів сім’ї вистачає 8 буханців хліба і саме стільки відразу купують. Один буханець кладеться до хлібниці, решта – в морозильник. Потім береш по потребі. Для прикладу, вранці дітям в школу виймаю 4 шматки (хліб уже порізаний). До речі, якщо такий хліб покласти до мікрохвильовки, він стає як свіжоспечений.
Як висновок – мені в Нідерландах було комфортно. І я ні на краплю не пожалкувала жодного разу про своє перебування там. Прекрасний досвід. Я тепер планувати відпустку буду неодмінно, адже без подорожей уже не уявляю життя. Тим більше, що зараз існує безліч програм, які полегшують це робити.
Я повернулася з Нідерландів якраз перед карантином. Ось він завершиться, і сподіваюся, що знайду роботу в англомовному дитсадочку.
