Пластикові пляшки – універсальний матеріал для виготовлення декоративних виробів. При наявності вільного часу і бажання з них можна змайструвати казкових персонажів і задекорувати ними подвір’я садиби, як це, приміром, зробила 45-річна переяславка Алла Онищенко у своєї мами в Стовп’ягах. Цей оригінальний дворик бачила кореспондентка Переяслав.City.
"Прикрашаю мамине подвір’я із радістю"
На подвір’ї 65-річної Надії Подольської є кілька незвичних клумб. Вони обгороджені камінням і автомобільними шинами. У цих шинах ростуть квіти. Скрізь, куди не глянь, – декоративні звірятка, метелики, комахи, квіти. Погляд привертає кумедний "чоловічок" у солом’яному капелюсі та дитячих кросівках фірми Nike. Він сидить на стільці біля літньої кухні.
– Це домовичок Федя, – каже господиня помешкання. – Я його посадила тут, аби він першим зустрічав гостей. Тішить мене і оця папуаска Надя. І її я розмістила так, щоб добре бачити.
– Це, мамо, Швидка Лань із племені тумба-юмба, – поправляє свою маму Алла.
– Тобі це – Лань чи тумба-юмба, а мені – баба Надя, – також усміхаючись, відказує Надія Василівна.
Майже усі фігурки (вулик із бджілками, метелики, квіти, мухоморчик, ворона Каркуша, царівна-жабка, слоник, котики, вовчик, їжачок тощо) виготовлені із пластмасових пляшок та бутлів.
– Вироби із пластикової тари – це легкий і економічний спосіб декорування двору, – говорить Алла. – Всі ці фігурки я зробила на балконі своєї квартири в Переяславі. Там у мене є все, щоб було зручно працювати. Це місце я називаю творчою майстернею. Бува, як бачать мене сусіди за роботою, то неодмінно спитають, що я зараз творю. Прикрашаю мамине подвір’я з великим бажанням: хочеться, щоб мама жила в красі. Мої фігурки вона розставляє на свій розсуд. Бува, як котрусь із них переставлю в інше місце, то мама нічого мені на це не скаже. А щойно я поїду, то вона обов’язково переставить того мухоморчика чи ж Каркушу, куди сама хоче. Звичайно ж, я не серджусь, адже це мамин двір і вона тут головна дизайнерка.
– Майже усі, хто вперше заходить до мене на подвір’я, каже: "Надю, у твоєму дворі, немов у казці", – каже Надія Василівна.
"Берези посадив батько на честь нашого народження"
– Оці кумедні рожеві поросятка є першими із "зоопарку", що я виготовила. Подібні я бачила у садочку "Берізка" та у дворах знайомих, але мої мені найкращі. А ось вазони-черевички я зробила зі старих лабутенів. Просто пошпаклювала їх, пофарбувала у жовте, на носках намалювала веселі мордочки, посадила в них петунії і вийшло, як ото у пісні Жанни Агузарової: "Эти жёлто-жёлтые ботинки, бантиком завязаны шнурки. Две смешных, две жёлтых половинки, острый нос, большие каблуки", – сказала Алла.
– А я хочу разом із мамою виготовити лебедя, – долучається до розмови її 7-річна донька Вікторія. – Інколи я допомагаю їй вирізати деталі на вироби. Хоча... мені не дуже подобається це заняття. А ось малювати я люблю. Ще на гітарі я вчуся грати.
– Моя Вікуся дуже гарно малює, – хвалиться своєю внучкою хазяйка садиби. – Минулого року під час конкурсу малюнка "Переяславська осінь Кобзаря" у своїй віковій категорії вона зайняла перше місце. Напевне, вдалася у свого діда. Мій Семен був художником-самоучкою і загалом майстром на всі руки. Було, що не попрошу, все зробить бездоганно. Оці клумби – також його робота. На жаль, вже три місяці, як мого чоловіка немає на цьому світі, – сказала Надія Подольська і тихцем витерла з очей сльози.
На подвір’ї Надії Подольської росте три берези. Вони різні за віком.
– Ось цю, – Алла показує на найвище дерево, – посадив мій батько, як щойно я народилася. А дві інші він посадив на честь моїх доньок – Лєри і Віки. Валерії зараз 22 роки, і вона зі своїм цивільним чоловіком живе у Скадовську. Пам’ятаю, коли їй виповнилося чотири рочки, вона сказала, як напророчила: "Я буду жити у великому будинку на березі моря". Так воно і сталося. Зі своїм Максимом вона познайомилася під час відпочинку на морі в селищі Лазурне.
"Кличка я не люблю, бо він б’є Петю"
Свого часу Алла Онищенко в університеті Переяслава здобула педагогічну освіту. Але за фахом не працювала, бо після аспірантури влаштувалася на кафедрі в університеті. Нині працює монтажницею в ТОВ "Костал-Україна".
– На це підприємство я зі своєю подружкою прийшла через два роки, як воно запрацювало у нашому місті, – згадує Алла. – Думала, трохи попрацюю, а потім знайду іншу роботу. А сталося так, що працюю по цей день. Зараз, під час карантину, працюємо за скороченим графіком, тож є вільний час на всілякі фантазії. Мені легко дається робити також картини із сухих квітів і трав. Можу й на замовлення такі виготовити. Вони додають яскравості інтер’єру помешкання.
Поки ми спілкуємось, на подвір'я забігає то один, то інший котик. І щойно до них підбігає Вікторія, пухнастики вмить зникають. Тож скільки їх тут, злічити не можу.
– Котиків я не ображаю, – зізнається дівчинка. – Вони просто не хочуть на руки. Їх тут аж сім. Я кличу їх Сирок, Сахарок, Кока-колка, Пепсік, Сиропчик, Маркіз та Шилохвостик. А ще у бабусі є Джесіка. Її ще маленьким цуценятком ми привезли сюди із мамою, вона підібрала його на стадіоні в Переяславі. Є у моєї бабульки ще курочки-несучки та два півники – Кличко і Петя. Кличка я не люблю, бо він б’є Петю.
А ще в Надії Подольської не лише гарне подвір’я, а й доглянутий сад. У ньому прекрасно почуваються не лише плодові дерева, а й багаторічні квіти та декоративні кущі. А ще в садку є криниця із водою, яка цілком придатна до пиття, що нині є великою рідкістю.
