Уже четвертий місяць через пандемію Covid-19 інфекційне відділення Переяслав-Хмельницької ЦРЛ працює в посиленому режимі. Після оголошення карантину 12 березня навіть попри страх захворіти на коронавірус, ніхто з медперсоналу не полишив роботу. Ми зустрілися із Людмилою Дацко, молодшою медсестрою відділення, куди постійно доставляють хворих на Covid-19 не лише з Переяславщини, а й з Бориспільського, Яготинського та Баришівського районів.
"Більше переживаю за рідних, а не за себе"
До інфекційного відділення вхід стороннім суворо заборонений. Тож Людмилу Дацко чекаю на подвір’ї. Вона виходить із приміщення в повному медичному екіпіруванні — у медичній шапочці, масці, масці-щитку, спецодязі, одноразовому халаті, нарукавниках та гумових чобітках.
– Два роки тому, коли працевлаштувалася сюди на роботу, я й подумати не могла, що колись доведеться працювати в умовах епідемії та ризикувати своїм здоров’ям, – говорить Людмила.
Боялася принести цю інфекцію додому. А після того, як наші лікарки Ольга Рондзіста та Олена Томчук провели інструктаж, працювати стало взагалі спокійніше.
Заходів безпеки дотримуюся суворо. Своїми напрацюваннями щодо боротьби з коронавірусом ділимося і з медиками із сусідніх районів, які привозять до нас хворих. Ось і сьогодні (26 червня — авт.) вчили молоду фельдшерку із Березані, як безпечно знімати з себе захисний комбінезон, маску та рукавички для їхньої подальшої утилізації.
До роботи я ставлюся дуже відповідально. Також намагаюся якнайточніше виконувати всі вказівки медсестер, адже санітарки є першими їхніми помічниками. В мої обов’язки входить доглядати за хворими, слідкувати за порядком в боксах та в приміщенні загалом. Під час карантину робочий день починається із дезінфікування відділення. Постами на першому і другому поверхах міняємося кожні три дні, адже працюємо позмінно – доба/три.
Однак все ж таки на початку карантину дві медсестри не вбереглися від коронавірусу. Зараз перед тим, як зайти до боксу із хворими, я обов’язково одягаю не лише гумові рукавички, медичну маску і захисну маску-щиток, а поверх основного спецодягу ще й одноразовий халат і нарукавники, перевзуваюся у гумові чоботи. Їх видали кожній санітарці під час карантину.
І лишень в такому вигляді проводимо там прибирання з дезінфікуючими розчинами або ж миємо, перевдягаємо, годуємо чи допомагаємо справитися з природними потребами тяжкохворим. Завжди після виписки пацієнтів із боксів виносимо матраци, ковдри та подушки у дезінфекційну камеру в пральному приміщенні. Також кварцуємо палати.
А ще в наші обов’язки зараз входить дезінфікування усіх "швидких", які привозять до нас пацієнтів. Щоправда, до обіду це здійснює працівниця дезкамери, а вже з обіду і до кінця зміни – санітарки.
"Пацієнти бувають різні: і тривожні, і спокійні"
В інфекційному відділенні є 20 боксів — по 10 на кожному поверсі. 26 червня у більшості з них перебувало по двоє пацієнтів, хворих та з підозрою на коронавірус.
– Перед тим, як відправити щойно прибулого пацієнта до боксу, лікарка оглядає його в окремому кабінеті і призначає курс лікування, – веде далі Людмила. – Після кожного такого огляду цей кабінет ми також ретельно дезинфікуємо і кварцуємо. Відразу, як впораємося з цим, знімаємо медичний одяг і пакуємо його в целофановий мішок для подальшої утилізації. Так вчиняємо і з медичним одягом лікарів та фельдшерів, які мали справу із хворими на коронавірус. Пацієнтів, які не можуть пересуватися самостійно, підвозимо до боксів візком або ж заносимо на ношах. Буває, піднімаємо людей і з чималою вагою! Було б добре мати тут ноші з багатофункціональним призначенням.
Вже неодноразово до нас на лікування потрапляли хворі на коронавірус цілими сім’ями. Найбільше пацієнтів, що ми прийняли за один день, – одинадцять. Одного разу у нас лікувалися 32 людей. У 25 із них був підтверджений діагноз.
"Радує те, що нашу працю оцінили"
Так сталося, що кілька років тому Людмила Дацко розлучилася зі своїм чоловіком і з Києва переїхала в Переяслав, звідки родом.
– Зараз я живу зі своєю мамою. Батька мого, на жаль, вже шостий рік немає серед живих. Коли тільки почалася ця епідемія, мама чи не щодня просила мене розрахуватися з роботи. Казала: "Доню, не ходи до лікарні, бо ще, не дай Бог, підхопиш ту інфекцію". Я ж і слухати її не хотіла. "А якщо всі розрахуються з лікарні, як ви оце радите, то хто лікуватиме та ходитиме біля хворих?!"
Моя єдина донька Настя наразі перебуває на заробітках в Польщі. Вона, на відміну від моєї мами, не пропонує змінити роботу на більш безпечну. Лишень радить не нехтувати правилами безпеки. Після кожної зміни і перед тим, як переодягнутися у домашній одяг, ретельно миюся в душі для медперсоналу.
До того, як прийти на роботу в інфекційне відділення, Людмила Дацко весь час працювала вихователькою в одному із київських дитячих садочків, а після розлучення – в переяславському ДНЗ "Любавонька".
– Під час епідемії роботи в нас значно додалося. Радує те, що нашу працю оцінили і підвищили зарплату. Раніше я отримувала на руки до чотирьох тисячі гривень, а зараз – дванадцять, – додала наостанок Людмила.
