Ми знайшли переяславок, які не користуються громадським транспортом. І влітку, і взимку, і на роботу, і на природу вони їздять велосипедами. Переконують, що це – швидко, економно і корисно.
Людмила Хаметова: "За три роки велосипед себе і виправда, і окупив"
Людмила Хаметова, 39 років, викладачка кафедри психології Університету імені Григорія Сковороди в Переяславі
Вперше сіла на велосипед у три роки і з тих пір з ним не розлучаюся (сміється). У мене було щонайменше п’ять велосипедів. Останній, польського виробництва, – найулюбленіший і найзручніший. Придбала його в магазині «Лондон» на вулиці Шкільній за шість тисяч гривень. Це жіночий чорно-рожевий велосипед із широкими колесами і трьома швидкостями. Він дуже крутий! І один-єдиний у Переяславі. За три роки він себе і виправдав, і окупив.
Я живу в Борисівці, де з громадським транспортом завжди було проблемно. Ще будучи студенткою, на навчання в наш університет їздила велосипедом, ще й сестру двоюрідну возила на рамі, бо тоді маршрутки не ходили. Зараз ходять, але ними майже не користуюся. Більше того, автомобіль у дворі стоїть, але все одно надаю перевагу велосипеду, бо отримую насолоду від поїздок на свіжому повітрі.
Останні чотири роки їжджу на роботу лише велосипедом. Переваг для мене дуже багато. По-перше, це екологічний вид транспорту. По-друге, це економія коштів. До роботи треба добиратися двома маршрутками. За день на проїзд потрібно 20 гривень. Якщо на таксі, – 80 гривень в один бік. Автомобіль теж дорого обходиться: витрати на пальне, техобслуговування і так далі. А ще велосипед економить мій час. Доїжджаю на роботу за 25-30 хвилин. Мені подобається, що я незалежна від транспорту. Сіла на велик і поїхала в будь-яку точку міста. У період карантину особливо відчула переваги двоколісного: завжди на ходу й дихаю свіжим повітрям без маски.
Їжджу і в дощ, і в сніг, і у вітер. Взимку трохи небезпечно, але головне, їхати обережно, не поспішати. Відчуваю, що їзда мене загартувала. Почуваюся фізично сильною, хоча не відвідую спортивні клуби, мені вистачає мого «велотренажера». Іноді за день можу накатати 32 кілометри.
Мій гардероб велосипедистки нічим не вирізняється. Їжджу і в штанях, і в спідницях, і в сукнях. Велосипед це дозволяє.
У мене вся родина на велосипедах. Ми їздимо відпочивати на Трубіж, у ліс. Обидва сини змалечку катаються, у кожного свій велосипед. Старший Вова їздить ровером у школу. І мама Аня в мене – велосипедна жінка. Причому навчилася їздити в 42 роки. Вона теж не користується маршрутками, і взимку, і влітку – на велосипеді.
Аріна Дрюк: "На моїй роботі без велосипеда не обійтися"
Аріна Дрюк, 50 років, листоноша міського поштового відділення
Навчилася їздити ще в дитинстві, коли жила в Києві. У однієї дівчинки в нашому дворі був велик, і ми, діти, по черзі на ньому каталися. У десять років батьки купили мені перший велосипед. У нас в усіх у родині вони були. Ми їздили відпочивати в Пущу-Водицю, в ліс по гриби.
На моїй роботі без велосипеда не обійтися. У поштовому відділенні я працюю 11 років. За день об’їжджаю всю Спаську Леваду і прилеглий приватний сектор. Від трьох до шести годин проводжу на двоколісному.
Користуюся велосипедом, який мені видали ще на початку моєї роботи. Він харківського заводу, уже повністю переварений, перероблений. А в червні міська рада подарувала всім листоношам нові велосипеди. Поки що його бережу, він – "на вихід".
У чоловіка і в сина теж є велосипеди. У вихідні родиною їздимо відпочивати на Дніпро, на Трубіж. Чоловік Леонід працює в навчальному господарстві ЦПТО у Харківцях. До роботи, туди 11 кілометрів, добирається великом, доїжджає за хвилин тридцять.
На дорозі я сконцентрована, не поспішаю. В аварійні ситуації не потрапляла. Падала кілька разів, коліна збивала, але після цього їздити не боялася.
Двоколісний транспорт допомагає мені бути в тонусі, економить час. Крім того, отримую задоволення від їзди.
Наталія Бєлянкіна: "Їжджу велосипедом і взимку. Але не в ожеледицю"
Наталія Бєлянкіна, 59 років, консультантка косметичної компанії, танцівниця
Я вперше сіла на велосипед у 22 роки, коли за направленням приїхала в Переяслав працювати вчителькою початкових класів. До цього жила в Тернополі, і там не було активного велоруху. А тут мене здивувало, що так багато людей на велосипедах. Тренувалася їздити на лузі біля шлюзів. Моїм вчителем був майбутній чоловік Володя, з яким ми тоді лише зустрічалися.
Якийсь час їздила велосипедом у Малу Каратуль, де працювала вчителькою. Але тільки в теплий пепріод. А коли перейшла в педагогічний університет, то постійно їздила двоколісним на роботу.
У мене є велосипед для роботи і ще один – для походів. В офіс їжджу на білоруському «Аісті». Йому вже 25 років. Обожнюю цей велик, хоча він і старенький, коник-горбоконик, як його називаю. Колись подорожувала велосипедом «Турист», а нещодавно придбала інший, німецького виробництва, для велопоходів.
Переяслав-Бучак – наш улюблений веломаршрут, ми з чоловіком щороку його проїжджаємо. Дорога в один бік триває шість годин, із зупинкою в Каневі – вісім.
Користуюся велосипедом і взимку, але не в ожеледицю. Колись проїхалася, то водій автомобіля, який їхав позаду, таким матом мене накрив! Я зрозуміла, що не треба ризикувати і наражати інших на небезпеку.
У нас є авто «Нісан». На ньому зручно поїхати в Київ, на базар. Але я не люблю автомобілів. Якби була багата, то купила б собі коня. Окрім велосипедної їзди, люблю катання на конях.
Одного велика в мене вкрали на території університету. Пізніше побачила його в місті. Впізнала, бо це був особливий велосипед: чоловік спеціально склав його для мене. Підійшла до дівчини, яка ним приїхала: «А ви знаєте, що велосипед крадений?» – «Нічого не знаю, я його купила». Прослідкувала, де вона живе. Вдома розповіла мамі. А вона каже: «Пішли до неї». Зайшли в двір, а там стоїть мій велосипед. Я його забрала і поїхала. А мама мені потім сказала: «Отак треба забирати своє».
Була небезпечна ситуація на дорозі. Їхала велосипедом у офіс, і в автомобілі позаду відірвалося колесо. Пролетіло повз мене. Якби вдарило, то я могла б травмуватися. Інколи падаю з велика. Встаю і передусім дивлюся, чи велосипед цілий, а потім уже на свої синці.
Люблю швидкість. Мені подобається обганяти велосипедистів, особливо велотуристів. Якось одного чоловіка обігнала. Чую позаду: «Ого, а це що таке? Нічого собі, жінка мене обігнала». Посміялася.
Каталася велосипедом і під час відпочинку на Шрі-Ланці. До мого готелю вела довга пряма вулиця. Так не хотілося йти пішки в спеку. Бачу, дві місцеві дівчини ніяк не можуть рушити велосипедом. Я жестами показала, що можу їх повезти. Одна сіла на раму, інша – на багажник, і ми поїхали. Дорогою місцеві нам махали, кричали, усміхалися. Доїхала з ними до свого готелю, і вони покотили велосипед далі.
Часто їжджу в короткій спідниці, бо це найзручніше. Не переживаю, що штани забрудняться чи довга спідниця потрапить у колесо. І абсолютно не комплексую. Мабуть, тому, що все життя танцюю на сцені.
Щодня буваю на пляжі біля «Любокраю». Пів години покрутила педалі – і там. Велосипедом відвожу людям косметичні замовлення. 5-7 хвилин – і я в будь-якому куточку Переяслава.
Їзда на велосипеді – корисна для здоров’я. Я помітила, що в мене призупинилося розширення вен. Але ж, окрім того, я щодня буваю на тренуваннях: шейпінг, бальні танці. У вихідні можу побігати на стадіоні.
Після сорока років самі лише дієти не рятують. Потрібні фізичні навантаження, щоб бути в формі. А велосипедистом можна стати в будь-якому віці.
