Хто з переяславців не знає, що колись в нашому місті була тюрма? Це суворе триповерхове (якщо вважати напівпідвал першим поверхом) приміщення повітової в’язниці збереглося й донині, зовні майже у первинному вигляді. Збудоване в другій половині ХІХ століття. Нині його важко розгледіти за цілою низкою магазинів та банків, що відділяють його від вокзальної площі. Та й сама колишня тюрма тепер (приміщення ще з 1990-х належить ПП "Сіміх") – осередок комерції: тут орендують місця для своєї діяльності і магазини, і ательє, і оздоровчий салон. А на першому поверсі незабаром відкриють ресторанний комплекс. Саме будівельні роботи в ньому і нагадали нещодавно про початкове призначення споруди.
Фрагмент листа просто випав
– Буквально вчора, – розповів минулої п’ятниці журналісту Переяслав.City керівник "Сіміха" Михайло Сиворко, 67 років, – хлопці-ремонтники з димохода (в колишній тюрмі були пічки для опалення в кожній камері) витягли пляшку із зеленого скла. Пляшка розкололася, і в ній виявився лист-послання з минулого. Думаю, від постійного нагрівання скло не витримало і розкололося давним-давно, тому четвертий рядок листа просто пропав, зотлів майже повністю. А ось решта тексту збереглася прекрасно: "Грамодяни! Нашедшие эту бутулку помянити старика Овсиенко и (далі прочитати неможливо: від прізвища іншого в’язня залишилося лише закінчення "баева" – ред.) за упокой, за здравие души нашей за то что выпили святую воду а в бутулку поклали бумагу. Шлем вам земные люди зимной поклон души нашей грешной". І це все. Ні імен цих "зеків", ні звідки родом, ні за що їх посадили, ні бодай дати написання листа. Одне ясно – цьому листу щонайменше вісімдесят років, адже в’язниця за прямим призначенням використовувалася і радянською владою, аж до 1941 року. Це вже після війни була віддана військовій частині, і військовослужбовці господарювали тут до 1990-х.
– Радянські військовики щось тут переробили?
– Так, на двох верхніх поверхах зробили перепланування – саме на цих поверхах розміщувалися основні камери в’язниці (на нижньому були лише карцери). До речі, зберігся з часу їхнього господарювання на горищі приміщення металевий бак ємністю близько 20 кубічних метрів – для водозабезпечення: воду в ньому накачували із сусідньої свердловини. Очевидно, все інше забрати було можна, а такий об’ємний бак – ні. А ось іншим "спадком" від військовиків ми були не дуже задоволені. Справа в тому, що вся дощова вода з двору стікала прямісінько в підвал, сирість була неймовірна і нам довелося буквально рятувати будівлю. Як нам розповіли, справа була ось у чому. У військової частини завжди після зими та після дощів перед входом утворювалася величезна калюжа: воді не було куди діватися. А хіба можна таке допускати, коли постійно треба проводити шикування, особливо, якщо приїхало якесь начальство? От і вирішили – пробити дірку вниз, а там вода знайде, куди подітися. Пробили – і вся вода пішла в підвал. І це так відбувалося не рік і не два.
Ми намагаємося зберегти автентику приміщення. Ось поновили, як був, аркової форми одвірок на вході. А не так давно повністю реставрували перила. Залучили ковалів, поміняли цілком лише дерев’яні поручні – і тепер перила знову стоять у строгій первинній красі.
– А окрім того послання в пляшці, з тюремного минулого споруди були ще якісь знахідки?
– Так, ось така холодна зброя – так звана "заточка". Її знайшли під плінтусом близько пів року тому – очевидно, власник і поклав її туди. Зроблена зі шматка товстого дроту, довжина видимої металевої частини – близько 15 сантиметрів. Та найцікавіше в цьому предметі – ручка, зроблена з різнокольорового воску. Який матеріал був доступний, той і використовували. Але в ньому є своєрідна естетика.
А ось цей предмет знайшли у дворі – називаю його якорем. Він такої форми і ваги, що й справді міг би утримувати невеликі судна на воді. Тож уже збирається невелика "тюремна" колекція.
А щодо того листа, з якого ми почали нашу розмову, то сподіваюсь, що музейники нам допоможуть дізнатися більше. А якби у нас були колекціонери давньої скляної тари, то ми принаймні дізналися б, який це був приблизно рік. Думаю, що лист написано в 1930-х.
