15 серпня в Україні відзначають День археолога. У НІЕЗ «Переяслав» працівників цієї професії є близько десятка: хтось активніше, а хтось рідше бере участь в розкопках. 32-річний Олександр Павлик три роки тому потрапив до цієї сфери й жодного разу не пошкодував. Говорить, що ця робота цікава й важлива для історичної науки. Напередодні професійного свята розповів журналістові Переяслав.City про археологію та свій шлях до неї.
Щоб стати археологом, не обов’язково бути кандидатом наук
– Як ти став археологом?
– Не скажу, що я ним народився, скоріше, так склалося життя. У 2011 році закінчив історичний факультет переяславського університету. Відразу почав шукати роботу: звернувся в заповідник «Переяслав». Тодішній директор сказав: «У мене ось стопка папок кандидатів наук, претендентів на роботу. Можеш піти на курси реставраторів або щось подібне, тоді кудись візьмемо». Думаю, ні, то ні. Попрацював кілька місяців у магазині мобільного зв’язку і врешті вирішив вступати до аспірантури в наш університет. За три роки навчання до 2015-го кандидатську дисертацію написати не встиг – така я людина, що довго запрягаю (усміхається). Але влаштувався на кафедру історії та культури України на посаду лаборанта (лабораторія археологічних досліджень ім. М. Сікорського).
Під час захисту дисертації
До 17-го року дисертація вже наче йшла до завершення, і я знову звернувся щодо роботи в НІЕЗ. Цього разу мені не відмовили, запропонували місце археолога. Погодився без роздумів. Тим паче, моя дисертація мала тему «Історія вивчення археології в кінці ХІХ – на початку ХХ століття». У науково-дослідному секторі «Археологічна експедиція» мене відразу прийняли, як свого. А підібралися там насправді найдосвідченіші археологи: Галина Бузян, Дмитро Тетеря, Олександр Прядко, Олександр Юрченко (на жаль, він помер минулого року), Михайло Роздобудько, Валентина Білоусько. Я їм вдячний за розуміння, бо спочатку трохи «плавав» в цій справі, досвіду майже не було, хіба що на першому курсі проходив археологічну практику та в «аспірантурі» брав участь у розкопках могильника. Я багато чого дізнався за ці три роки, але розумію, що ще чимало варто вивчити.
– Коли ти, зрештою, захистив дисертацію?
– Коли відтягувати вже не було куди, протягом трьох місяців я працював над нею днями й ночами. Захистився в кінці червня 2018-го в переяславському університеті. Але це не означає, що археолог повинен бути кандидатом наук. У нас на весь заповідник кандидатів близько 15. Ось прийшов працювати молодий археолог Володимир Гольонко. До цього він вже працював у відділі охорони археологічних пам’яток на Рівненщині, також він художник в інституті археології, бере участь в багатьох розкопках. Проте він не є кандидатом наук, закінчив з відзнакою університет Шевченка за спеціальністю «музеєзнавство та археологія». Тобто, щоб стати гарним археологом, треба постійно вчити археологію і набувати досвіду, а не ганятися за науковими ступенями.
Олександр Павлик (посередині) після успішного захисту з науковим керівником Олександром Колибенком та опонентами
«На останніх розкопках скинув сім кілограмів»
– За що ти любиш археологію?
– У цій професії ти робиш відкриття не лише історичні, а й у собі. Я дізнався, що здатен на більше, ніж очікував, поборов деякі страхи. Часом доводиться працювати в екстремальних місцях, наприклад, на краях крутих схилів, висотою до двадцяти метрів. А я завжди дуже боявся висоти. Страх, мабуть, нікуди не подівся, але забуваю про нього під час роботи. Також це насправді романтична справа. Ходимо в розвідки, милуємося природою, це зазвичай береги річок, мальовничі місця. Спілкуємося з різними людьми, бо часто проходимо поблизу їхніх городів. Проте ми нічого не топчемо, бо розвідки тривають або рано навесні, коли городи не засаджені, або восени. Коли йдуть дощі, в землі найкраще проглядаються матеріали, уламки кераміки.
Під час розвідок по Супою, осінь 2019
– Як саме ви визначаєте місця для розкопок?
– Наразі всі наші розкопки мають характер рятівних, тобто в тих місцях, де пам’ятка може зруйнуватися. Наприклад, в кар’єрах (не уточнюватиму в яких, бо є конкуренти – «чорні» археологи) або на території історичної частини Переяслава, якщо там планується якесь будівництво. Забудовник згідно із законодавством має звернутися до Інституту археології, щоб спочатку на цьому місці провели археологічні дослідження. На жаль, людей, які цього дотримуються, можна порахувати на пальцях однієї руки. Скажімо, ми навіть просили у забудовників «АТБ» на Покровській зробити все, як належить, але вони не пішли назустріч. Це ж центр давнього Переяслава, там могли бути кам’яні будівлі часів Київської Русі, церкви, поховання.
"Обираємо ділянку для проведення досліджень"
Щоб даремно багато не розкопувати, робимо шурф (невеличкий розкопчик 2 на 2 метри, прорізаний до материнської породи). Таким чином ми з’ясовуємо, чи є культурний шар і чи варто проводити повноцінні розкопки. Або ж риємо вузьку довгу траншейку, це також дозволяє натрапити на якісь об’єкти. Зазначу, що будь-хто не зможе проводити археологічні дослідження, для цього треба мати дозвіл на розкопки на певній території від Міністерства культури.
Розкопки бувають екстремальні
– Як відбуваються розкопки? Скільки їх протягом року?
– 5-6 разів на рік ми виїжджаємо саме на розкопки, це не рахуючи розвідки. Після того, як маємо конкретне місце, визначаємо стінки розкопу за сторонами світу, для цього використовуємо компас. У кутах ділянки ставимо кілочки, щоб позначити територію. І починаємо поетапно вибирати землю штиковою лопатою. Інколи доводиться заглиблюватися, а буває, що зрізаємо тоненькими пластами за допомогою лопаток або навіть садових ножів, щоб не пошкодити пам’ятки. Коли знімаємо верхній шар, на грунті можуть з’явитися плями. Це означає, що грунт вже колись копали, тож тут може бути поховання, житло, господарська яма. Наприклад, на останніх розкопках ми виявили величезну пляму. Спочатку думали, що це погріб, а коли почали вибирати її, зрозуміли, що там житло часів Київської Русі з відповідною керамікою, металевими виробами. Вибираємо землю аж до глини, глибше вже точно нічого не буде.
Розкопки-2020
Трапляються такі розкопки, що заглиблення сягають до чотирьох метрів. Це справді дуже важко фізично. Останнього разу на місці «старого військкомату» довелося попрацювати лопатами, залучали добровольців для допомоги. Копали з дев’ятої до сімнадцятої, щогодини робили перерву на десять хвилин. Але відпочивай, не відпочивай, сильно втомлювалися. Всі скинули по 5-7 кілограмів, я – сім. Тягав тачку навіть у свій день народження.
«Як би не любив роботу, сім’я – це найголовніше»
– Яка найособливіша для тебе знахідка?
– Це було минулого року. Ми працювали в одному з поселень трипільської культури на території Переяславщини. І я чомусь вирішив підійти до нашого попереднього розкопу, який вже полишили. Думаю, поколупаю стінку. Двічі копнув – випадає трипільська антропоморфна статуетка (зображає людину). Це досить рідкісна знахідка, мабуть, просто саме мені судилося її виявити. Ми її опрацювали (почистили, помили), описали, здали звіт в архів, знахідку передамо до фондів НІЕЗ і, можливо, вона поповнить експозицію музею Трипільської культури.
Олександр Павлик зі своєю знахідкою – антропоморфною трипільською статуеткою
– Чи були реально фінансово дорогі знахідки? Ви ж знаєте, що скільки коштує?
– Ні. Це знають люди, які ходять з детекторами по пам’ятках і потім продають знахідки. А ми, по-перше, визначаємо історичну цінність предмета, його унікальність. По-друге, визначаємо, яку інформацію зможемо отримати з нього, що нового додаємо до знань про певний історичний період. Про матеріальну вартість можемо лише здогадуватися: якщо він з коштовного матеріалу, розуміємо, що хтось би міг продати його дорого. Кожен, хто стає археологом, знає, заради чого це: тут наша історія, ми хочемо її поповнювати, якщо не ми, то ніхто цього не зробить у нашому краї.
– Археологи нормально заробляють?
– Всім відомо, що наука зараз не у фаворі в державі. Тому заробляємо відносно небагато. Я б сказав, зарплата середня для Переяслава. У наукову сферу йдуть ідейники, заради грошей треба працювати деінде. Але радує, що нашій роботі, безумовно, сприяє керівництво заповідника: нам придбали металодетектор, виділяють транспорт та бензин для поїздок на розкопки, надають квадрокоптер для зйомок об’єктів згори, щоб краще розуміти розташування.
Знахідки з першого виявленого на Лівобережжі горна Трипільської культури
– Коли сніги, морози, чим займаються археологи?
– Був у нас випадок, що доводилося й сніг розчищати, щоб покопати. Одна жінка збиралася будуватися на Покровській й хотіла, щоб ми перевірили, чи немає на її території древностей. А взагалі, коли ми не проводимо розкопок, то займаємося опрацюванням знайдених матеріалів, пишемо наукові статті (посада Олександра Павлика – старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» – ред.), проводимо лекції для молоді. Словом, не гуляємо: якщо не копаємо, то пишемо, якщо не пишемо, то миємо, якщо не миємо, то шифруємо знахідки, і так далі.
– Як багато часу витрачаєш на роботу?
– До народження сина (зараз йому майже два роки) я, звичайно, більше часу приділяв роботі. По вихідних ходив у розвідки, вдома писав статті, вишукував якусь додаткову інформацію. Зараз більше часу віддаю сім’ї, бо, як би не любив роботу, рідні – це найголовніше. Звичайно, можу затриматися на роботі й на кілька годин, але коли приходжу додому, то повністю перемикаюся на сім’ю. Яким би стомленим не був, не ляжу спати, доки з дружиною не закінчимо всі домашні справи, не вкладемо синочка.
Олександр Павлик та Олександр Прядко зі студентами істфаку під час археологічної практики
