Ми поїхали. Хоча якби знали, що хвиля коронавірусу мчатиме так швидко, мабуть, відмовилися б. Але путівка вже була на руках, куплена за два тижні до поїздки. Вирішили відпочивати в Шарм-ель-Шейху, бо головна мета: щодня бачити гарний кораловий риф і всю живність, яка біля нього водиться. У Хургаді – другому популярному курорті Єгипту – коралів практично нема, тому його навіть не розглядали.
Останнім часом набирає популярності ще один курорт. Новий. Марса Алам. Туди літають рейси не по кілька разів на день, як у двох названих вище, а раз на тиждень. По суботах. Як стверджують туроператори, корали там не «затягані» туристами, водяться черепахи, багато дельфінів і унікальні тварини – дюгоні. Це морські корівки, вайлуваті, крупні (2,5-
Фото: Ольга Березіна
Тому все таки Шарм. Економимо на візах – їх поки що відмінили, але платимо за аналіз на ковід. Тому те на те й виходить. Можна аналіз здати в Україні, можна – відразу після прильоту (30 доларів). Але всі з нашого літака здавали вдома. Бо що за інтерес – виявити в чужій країні, що хворий і 2 тижні сидіти замкненим у готелі? Ми здавали в Києві. Ціни – від 700 грн до 2,5 тис. в різних клініках.
Чотири години польоту з МАУ, відчиняються двері і оо, тепле, яке ж тепле повітря огортає моє змерзле на висоті
Готель: де люди?
В Єгипті ми вдруге, і тому певний досвід є. Комфортабельні автобуси від кожного оператора розвозять з аеропорту гостей по готелях. У нашому автобусі людей трохи більше десятка, хоча раніше вони були забиті.
Біля кожного готелю виходить по двоє гостей, ми теж у своєму єдині новенькі. Дізнаємося на рецепції, що замість 900 людей нас тут всього 90.
Заготовлені 20 доларів подарунку, щоб був вид на море, не знадобилися. Бо зараз усіх селять у таких номерах. Втім шоколадку від «Рошену» даруємо. Ще вдома вичитали, що араби дуже люблять наш шоколад, особливо «Оленку» і «Чайку», тому запаслися, купили ще й шоколадних монет, щоб роздавати барменам на пляжі, офіціантам у ресторані. Був цікавий епізод: коли нашу сумку відвозили до номера, єгиптянин, якому дали 2 долари (була лише така купюра) за послугу, попросив шоколадку.
– Щось одне, – кажемо йому, – гроші або шоколад.
Він взяв солоденьку плитку і дав один долар решти.
Наш прибиральник щодня забирав свою шоколадку, крутив з рушників лебедів, собачок, сердечка, навіть якось букет квітів приніс, але ті рушники не міняв. Та ми досвідчені, тому тут великої чистоти й не очікували.
Фото: Ольга Березіна
Вийшли нарешті на пляж, а людей десятків зо три, на обіді – так само, увечері вирішили пройтися – з пів години нікого не зустріли. Аж лячно. За весь тиждень у двох басейнах бачили людей з пів десятка.
Але в цьому є свої переваги. Тиша, простір. Особливо для таких, як ми: хочеш спати, музика не гепає, черг в ресторані нема, лежаків вільних купа. Ну а ті, хто приїхав веселитися – будуть нудьгувати. Як казав один дядько з Миколаєва: я тусити хочу. Він взяв із собою 10 пляшок горілки, та чи допомогло це підвищувати настрій?
З цих 90 людей, десь відсотків 30 – єгиптяни, решта – українці, білоруси і зовсім трохи росіян. Цікаво було спостерігати за мусульманськими парами, де чоловік – у шортах, футболці, а жінка – замотана з ніг до голови. Втім, у них є своя мода, ми щодня спостерігали, як жінки міняли сукні (то під зміїну шкурку, то в плісировочку), хустки і підкочували, – хоч ледь-ледь, бо ж хочеться, – джинси.
Араби: надурити туриста – священний обов’язок
Ми знали, ми пам’ятали, ми читали, що треба торгуватися, що продавці дурять. Але уникнути цього, здається, неможливо.
Найнеприємніша риса місцевих – нав’язливість. Якщо працівники готелю вишколені і не чіпають, то всі ці торговці у місцевих магазинчиках, базарах – ледь за руку не хапають.
Першого ж дня на пляжі – уявіть, після безсонної ночі, після очікування відпустки – нарешті випростатися на лежаку. І тут…
– Привееет, друг! Из Украины? Я люблю Украину! Хочешь покататься на яхте? Дайвинг? – і тут же біля нас натовп, тих, хто катався, хто спускався. Розказують враження, показують фотографії.
– Дякуємо, ми подумаємо.
Через хвилину:
– Привет, королева! Хочешь массаж? Маска бесплатно! Только для тебя, только сегодня скидка!
– Ок, ок, ми ж тільки приїхали.
Але вони кружляють, як акули, і зрештою йдемо по червоний прапор. Коли його вивісити на своїй парасолі, відстають. Але не зовсім:
– Это обидно! – кричать.
Можна покататись на верблюді за 5 доларівФото: Ольга Березіна
Може, саме через це ми й не поїхали на екскурсії, бо замучили. А от зйомку під водою замовили, бо фотограф мене не вмовляв. Я сама за ним бігала. Така психологія: людина сама хоче зробити вибір, а не щоб їй нав’язали.
Історій з обдурюванням кілька, але я розкажу найепічнішу.
Я дуже люблю маски для обличчя, сама їх роблю, і захотіла купити якусь місцеву. Взяла якусь фабричну з перламутром за долар чи два в Старому місті (так називають район Шарма, куди ми їздили на таксі). Уже пізніше, гуляючи біля готелю, зайшли в магазинчик, мені було цікаво, на скільки ж така маска дорожча тут.
Власник окинув мене оком:
– Навіщо тобі фабрична, штучна? У мене є натуральні, – він показав два бутлі з рідинами: густою золотою і молочно-білою. – Оця золота маска робиться із жовтих квітів, які вирощують бедуїни, коли йде дощ. Там же молозиво верблюда, перетерта кава і пісок із пустелі, – чоловік неспішно намазав мені руку. – Оця біла із олії аргани, жожоба (хороші олії, думаю я), шматочків манго і ще чогось там, – намазав іншу руку.
При цьому він зачинив магазин і пригощав нас чайком, не забуваючи розказувати, який же він гостинний чувак.
Від масок приємно пахло, шкіра стала ніжнішою.
– Скільки ж 50-грамова баночка? – питаю.
– 18 доларів, – з гідністю відповідає араб.
– 5, – кажу я.
– Що??? Та як ви можете? – він забігав магазином, заламуючи руки. – Я їм найкраще, а вони!..
Нам стало трохи ніяково. І ми купили… по 10 доларів за штуку.
Продавець налив у пляшечки і сказав, що рік стоятиме.
– Як це натуральне – рік? – здивувався чоловік.
– Стоятиме – не переживай.
Цілісінький вечір мене мучило таке гиденьке відчуття, що нас надурили. А потім стало смішно: Олю, Олю, казала я собі. Які жовті квіти, який дощ! У Єгипті не бува дощів! Як те, що стоїть у спеку понад 40 градусів, може бути натуральним? Як можна наливати косметику у нестерилізований посуд? Це, мабуть, казка Шахерезади.
І вона коштувала нам 20 доларів.
Море: найпрекрасніше і найстрашніше
Синішого моря, ніж Червоне, я в житті не бачила, хоча була на багатьох. Всі вони сині здаля, навіть Чорне. А це синє, коли ти засуваєш в нього ногу. Таке синє, як волошки. Це найчистіше море у світі, бо сюди не впадають річки. Одне з найтепліших, при нас було 28 градусів, і це розкіш – не мерзнути. Воно одне з найсолоніших, тому вода тримає так, що можна не плавати, а просто лежати. Правда, очі випікає, як потрапить. Але їхали ми сюди за рифом, рибами, муренами, скатами. І вони тут були. Годинами ми через маску роздивлялися, як рибки гризуть корали, полюють, граються. Я любила приходити після сходу сонця, який зустрічала з балкону (теж розкіш) о 5:50 і за дві хвилини добігала до пляжу. Поки не було людей, риби не лякані, їх багато, і бувало щастило так, що застигнеш, а їх сотні оточать тебе, і ти наче свій там, хоч і на секундочку.
Фотозйомка під водою – одна із послуг на курортах Шарм-ель-Шейха
Ми знали, що в Червоному морі багато отруйних, навіть смертоносних істот: риба-крилатка, їжаки, риба-камінь та інші, тому старалися ні до кого не торкатися, бо це ж таки їхній світ, і ми в ньому гості. Знали, що в морі є кілька видів акул. Раз на кілька років вони нападають на людей, але це величезна рідкість, якщо врахувати, що щороку в Єгипті відпочивало (до ковіду) 5 мільйонів туристів. І що шансів постраждати в авіатрощі значно більше, ніж від укусу акули. Але такий варіант є.
Наступного дня після нашого приїзду додому на українську родину напала акула. Вдень, там, де шум і гам. Напала у заповіднику, куди возять на яхтах туристів щодня сотнями. Куди пропонували і нам.
Мама покусана, у 12-річного хлопчика довелося ампутувати руку до ліктя, в інстуктора відкушена нога.
Червоне море взяло свою жертву. Але охочих поїхати – спеціально дивилася запити – не поменшало. Всі сподіваються, що омине.
Ольга Березіна, 42 роки
