Аби не наражатись на небезпеку коронавірусної пандемії, я, як і чимало інших українців, вирішив закордон не їхати, а знайти цікаві місця вдома, в рідній Україні. Тим біьше, що вдома завжди якось затишніше, адже тут і «стіни допомагають». Тож єдине питання, яке постало переді мною: куди? «Пошаставши» на різноманітних сайтах в інтернеті, зупинив свій вибір на Національному природному парку «Бузький Гард». Їхати до нього не так уже і далеко. Від Переяслава до села Мигія в Миколаївській області, де він розташований, всього 339 кілометрів.

Знамениті Бузькі пороги чекають на вас

Миколаївщина, як відомо, – степова область. І такі пейзажі здебільшого й зустрічалися, проте вже на під’їзді до села звертаю увагу, що дорогу поступово оточують кам’яні виступи і поступово складається враження, що перебуваєте в якійсь гірській місцині. Особливо вражає Протичанська скеля: піднявшись на неї, побачив перед собою запаморочної краси краєвид. Ця скеля представляє собою хребет завдовжки близько 100 метрів та заввишки 40 метрів, тягнеться від Південного Бугу до самого шосе. Місцеві подейкують, що скеля була колись козацькою святинею.

Байдарочний маршрут за складністю проходження займає друге місце в Україні. Вартість такого задоволення в середньому – 350 гривень. Тривалість – від однієї до семи годин.

У Мигії ви зможете не лише помилуватись краєвидами, а й спробувати свої сили в подоланні Бузьких порогів. Для цього там є все: і рятувальні жилети, і захисні шоломи, і спеціальні плавзасоби, на яких здійснюється рафтинг, і, звичайно ж, інструктори, які перед тим, як вийти з вами на воду, детально пояснять, що і як потрібно робити при проходженні порогів. Хлопці розповіли, що байдарочний маршрут за складністю проходження займає друге місце в Україні. Вартість такого задоволення залежить від обраної вами траси, а їх тут кілька, в середньому – 350 гривень. Тривалість – від однієї до семи годин. Для прикладу, похід на Протичанську триватиме дві години, похід на Корабельну – від 3 до 4 годин, похід на Куріпчину – до 5 годин, а найдовший маршрут – похід на острів Конвалій – становитиме 7 годин. Сплавлятися рафтери будуть униз за течією, а назад їх разом із усім обладнанням доставлять на автомобілі. Поки батьки у поході, діти також не нудьгуватимуть – легенькі маршрути є і для них, а також для людей поважного віку. Вони не такі тривалі і займають від 30 хвилин до 1 години. Поруч розташовані дитячі майданчики та різноманітні зони відпочинку.

Протичанська скеляПротичанська скеляАвтор: Володимир Набок

Ночівлею також не варто перейматись, адже поруч із рафтинг-центром розташований кемпінг. Проживання в ньому коштує 150 гривень з людини. До послуг жильців душ, туалет, зона відпочинку з гамаками, альтанки з мангалом, польова кухня, а також різне рибальське причандалля. По інший бік Протичанської скелі проживання в такому ж наметовому кемпінгу становить за добу всього сто гривень з людини. Ціна нижча, мабуть, тому, що звідси більша відстань як до старту рафтингу, так і до Радонового озера. Любителі комфорту можуть розміститись у селі в будинках, а харчуватись у кафе, яке носить назву «Смачні страви»: меню доволі різноманітне, ціни демократичні. Зазначу для прикладу, що комплексний обід із трьох страв коштує якихось 85 гривень. Розраховуватись у цьому сільському кафе можна і за допомогою банківської картки.

Радонове озеро манить красою та джерельно прозорою водою

Місцеві жителі, які торгують на березі озера свіжими фруктами та ягодами, розповіли, що тут колись був відкритий кар’єр з видобуванню граніту. Коли діставати камінь стало нерентабельно, кар’єр покинули, і він наповнився водою. Глибина озера – близько 30 метрів. Ходять чутки, що на дні залишилась техніка, яку використовували для добування граніту. Нібито робітники вчасно не забрали її, а коли згодом прийшли до кар’єру, то побачили, що вже запізно, все покрила вода. Спробували відкачати – не вийшло. Називають його Радоновим через вміст у воді домішок радону – продукту розпаду радію. З уроків хімії відомо, що радій навіть у мікродозах небезпечний для здоров’я, тож купатися чи ні – особиста справа кожного. Оскільки того дня стояла добряча спека, я вирішив ненадовго все-таки зануритися у прохолодну прозору небесно-блакитну воду.

Глибина озера – близько 30 метрів. Ходять чутки, що на дні залишилась техніка, яку використовували для добування граніту.

Радонове озероРадонове озероАвтор: Володимир Набок

«Американські індіанці» отаборились на козацькій річці Мертвовод

Проїхавши ще із 20 кілометрів від Мигії в бік міста Вознесенська, до села Актове, можна побачити неймовірні ландшафти Арбузинського та Актовського каньйонів. І якщо до Арбузинського каньйону дістатися доволі проблематично, то до Актовського – набагато легше, адже можна спуститись аж до самої річки Мертвовод, яка тече між гранітних скель. Існує кілька легенд про її найменування. За однією, вона отримала назву після страшної битви козаків з турками, коли навіть води не було видно за тілами вбитих ворогів та загиблих захисників рідної землі. За іншою версією, під час одного з татарських набігів на Дике Поле місцеві мешканці, які ховалися по байраках, варили отруту із трав та зливали її у воду вище того місця, де отаборилися та бенкетували загарбники – багато їх померло від тієї води. Після цього річку нібито й назвали Мертвоводом. Нині отруту в річку ніхто не ллє, а місцеві жителі мені розповіли, що дощів вони не бачили аж від квітня, тож Мертвовод дуже обмілів. Відразу пригадалися слова із народної пісні: «За Буджацькими степами їдуть наші з бунчуками, а я з плугом і з косою понад нивою сухою». Ниви там і справді практично всі повисихали – немає звідки взяти води. Прокопати чи пробити колодязь селяни не можуть, бо до підземних водоносних шарів практично не можна пробитися через граніт.

Індіанські тіпі на березі МертвоводаІндіанські тіпі на березі МертвоводаАвтор: Володимир Набок

Проте це зовсім не хвилює відпочивальників. Прямо на березі річки побачив шість справжніх індіанських тіпі (так називають своє переносне гостроверхе житло індіанці США). Зацікавившись, підійшов ближче і познайомився з їхніми господарями. Як виявилось «індіанці» родом із Харкова. Сергій, Андрій та його дружина Наталя розбили цей табір для туристів, які приїздять сюди на відпочинок. Разом з відпочивальниками вони відтворюють побут індіанців Дикого Заходу. Всі учасники перевдягаються у відповідний одяг, його у харківчан доволі багато. Вибір на будь-який смак, як для «блідолицих», так і для «індіанців».

Їдучи до нас, із собою можна нічого не брати: для ночівлі у нас все є – від карематів до різноманітних покривал зі шкур тварин.

Вождь племені Крило Ворона, він же Сергій Зеленський, 40 років, розповів:

– Відразу скажу, що ніякого відношення до діючого Президента України я не маю… Ми з радістю надаємо житло усім охочим. Вартість однієї ночі коштує 100 гривень з особи. Якщо люди не хочуть брати участь у реконструкціях, ми їх не змушуємо це робити. Вечорами до великого багаття на заклик тамтама збираються усі, хто хоче дізнатися більше про життя індіанців, їхні традиції, скуштувати оригінальної індіанської страви.

Сергій розповів, що захопився вивченням історії корінного населення північноамериканського континенту ще з дитинства після прочитання романів Фенімора Купера та перегляду знятих східнонімецькою кіностудією ДЕФА кінострічок про пригоди індіанців.

Влучно стріляти із лука навчить Андрій ДавиденкоВлучно стріляти із лука навчить Андрій ДавиденкоАвтор: Володимир Набок

– І якось так сталось, що дитяче захоплення переросло у такий собі бізнес. Ми приїздимо сюди щороку. Ось сьогодні зранку від нас поїхав чималий гурт киян. Зараз очікуємо наступного заїзду. У тіпі одночасно може комфортно розміститися п’ять осіб. Їдучи до нас, із собою можна нічого не брати: для ночівлі у нас все є – від карематів до різноманітних покривал зі шкур тварин.

Я дуже пошкодував, що не можна було залишитися на кілька днів із харків’янами, адже поспішав далі. На мене чекали Очаків, Ольвія, острів Березань та Кінгбурська коса.

 

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися