Фронтові листи… Пожовтілі, надірвані, забруднені, обпалені, напівзотлілі. Написані чорнилом або простим олівцем на будь-якому клаптику паперу – із зошита, газети, шкільного підручника, блокнота чи книги обліку. Вони стали історичною цінністю, музейними експонатами, як ось у нашому музеї-діорамі. Їм понад 75 років.
Деякі з них ще можна прочитати, а деякі вже не розібрати. У яких умовах їх писали, який шлях здолали із фронту в тил, ми сьогодні навіть уявити не можемо. На фронті життя було від бою до бою, в тилу – від листа до листа. Дуже часто не було можливості у фронтовиків написати повноцінного листа. Тому обмежувалися кількома рядками, квінтесенцією яких було: «Я ЖИВИЙ».
Фронтовий лист Каплунова Аркадія Львовича дружині Надії, яка мешкала у м. Беговат (Узбекистан). Лише кілька речень:
«Милая моя Надюша! Хочу сообщить, что я жив и здоров. Много писать нет возможности. Скоро напишу больше. Привет всем. Целую крепко-крепко. Твой (підпис). 24.7.43 г.»

Лист від Лібермана С.С, адресований Філіповій Г.Н., яка проживала в місті Алма-Ата, датований 26 вересня 1943 р. Написаний простим олівцем на аркуші із зошита в клітинку.
«Золотко моё родное! Пишу тебе в довольно тревожной обстановке. Находимся у самого берега великой нашей реки, которая тиха не при всякой погоде. Особенно сейчас. Непрерывно вспышки, разрывы снарядов, непрерывные налеты. Основные части наши уже на том берегу.
За это время (закреслено) так много впечатлений, что можно писать тома. Сколько я видел деревень, где не осталось ни одной целой несожжённой хаты. Вот такой случай: идем по такому селу, сидит старушка на печи, которая не сгорела, и приглашает нас: «Ходімо, хлопчики, на печі грітись». Это смех сквозь слезы. Мы разговорились. Потом пригласили обедать и угостили замечательным обедом, приготовленным в этой печи под открытым небом. Вообще гостеприимность необычайная. Встречают как родных, и поэтому еще больше хочется бить немцев. Ох, гады, и беды натворили.
Вот только по вам скучаю здорово, мои родненькие, всегда, когда свободное время есть. Скоро и мы перейдем на ту сторону и тогда опять погоним немца дальше на запад. А там, смотришь, и до нашего Николаева и Одессы доберемся.
Крепенько целую тебя, мое золотко, и моего родного Вовулю. Чувствую, что когда ты получаешь письмо от меня, ты спокойна. Поэтому по возможности пишу чаще. Еще раз целую. Твой (підпис). Целую всех. Жду писем».
Пєсков Дмитро Іванович, командувач розрахунку десантного човна, під вогнем гітлерівців здійснив 92 рейси, доставляючи на правий берег Дніпра бійців, зброю і боєприпаси. У ніч на 9 жовтня 1943 р. зазнав смертельного поранення осколком снаряда. Спливаючи кров’ю, старшина Пєсков наказав бійцям тримати курс на правий берег і сам із останніх сил працював веслом. Помер під час зворотнього рейсу на бойовому посту, до останньої хвилини не випускаючи із рук весла. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 22 лютого 1944 р. посмертно. Похований у центральному парку Переяслава.
На клаптику паперу, який відірваний від обкладинки учнівського зошита, олівцем написав останні слова своїй дружині Валентині Андріївні та доньці. Старшина Пєсков передчував свою загибель.
«5-го октября
Перед форсуванням Дніпра пощастило відвідати рідних у с. Студеники артилеристу Тихонову Миколі Павловичу. У листі до сестри Тані, яка проживала у Челябінську, він повідомляє про це неймовірне щастя та ділиться враженнями від побаченого.
«29.09.43 г. Здравствуй, дорогая сестра Таня! Спешу передать тебе горячий привет, но не только от себя, но и от мамы, Миши, Гриши, пожелать всего наилучшего в твоей жизни. Таня, я дома. Ты можешь представить то счастье, которым я награжден, то счастье, которого дождались родные. Дорогая сестра, в первую очередь опишу о судьбе родных.
Мама дома. Здоровье было очень плохо, сейчас немного выздоровела. Миша дома, но его завтра (30 сентября) берут тоже в Красную Армию. Гриша дома с мамой. Но, Таня, про отца ничего не слышно. Был в плену, и последние сведения из г. Могилев, откуда пришел Байло Василь (матрос). Рассказал, что видел отца еще там. Больше ничего не слышно. Дядя Петро был дома. Все ребята и девчата в Германии. Тетя Орышка тоже в Германии. Село очень изменилось. Жили при немцах – ужас! Все люди страшные, худые и седые! Село немного сожжено. Скот увесь взят. Узяты и в нас коровка, телка. Но пусть жрут немцы, скоро отожрутся.
Пока, Таня, мы счастливые. Все целуем. С приветом мама, Коля, Миша, Гриша, бабушка, тетя Таня и все родные».
Витяги із двох фронтових листів Тихонова Миколи Павловича, що були адресовані рідним у с. Студеники.
«17 октября
Спогади про перебування у своєму рідному селі Студеники ще довго зігрівали серце Миколи Тихонова.
«24 октября
Листи з фронту… З яким нетерпінням їх чекали, скільки разів зі сльозами читали-перечитували: «Я живий і здоровий». І жили надією на зустріч і перемогу.
Надія Бойко, завідувачка Музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року»
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці

