16-річна Софія Дрига з Переяслава перекладає відомі пісні жестовою мовою та викладає відео у своєму Instagram. Вона її вивчає для того, щоб допомагати спілкуватися та адаптуватися до нового життя людям із вадами слуху, зокрема військовим, які повертаються з війни з інвалідністю. Переяслав.City дівчина розповіла про свою мотивацію, перші кроки в навчанні, волонтерство і плани на майбутнє.
«Суспільство має змінитися»
Софія Дрига – учениця 11 класу Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи. Зараз вона активно готується до НМТ, відвідує курси з української мови, історії, математики та біології. Попри напружений графік навчання, Софія знаходить час для творчості – вечорами малює та вивчає англійську й жестову мови.
Головною мотивацією для вивчення мови жестів для неї стало бачити, як військові повертаються з інвалідністю і залишаються без підтримки в адаптації до нового життя. Софія відчуває це особисто – з перших днів повномасштабного вторгнення допомагає мамі, Ользі Дризі, очільниці громадської організації «Команда Нескорені». Саме це спонукало її розширювати можливості спілкування для тих, хто цього потребує, формувати суспільство відкритішим і толерантним.
– Багато відомих композиторів, художників і акторів мали проблеми зі слухом, але створювали видатні твори. Це доводить, що такі обмеження не позбавляють людину шансу показати свій талант і спроможність, – зазначає Софія Дрига.
– Наше суспільство має змінитися і готуватися до того, що після війни багато людей повернеться з інвалідністю. Їм доведеться починати мирне життя іноді майже з чистого аркуша.
Жестову мову я почала вичати спершу як хобі, з бажання допомагати, а зараз це стало частиною мене. Я хочу володіти нею досконало.
Моя найбільша мотивація – створювати умови, щоб кожен з них мав шанс жити тут повноцінно та реалізувати свій потенціал, долучаючись і до відбудови України. Але для цього має бути значно більше ініціатив для створення таких можливостей людям із вадами слуху: спеціальних програм навчання, поширеня практики сурдоперекладу, помічників у школах.
І що важливо – до цього мають готуватися роботодавці, аби була змога підтримати й стимулювати до адаптації працівників із вадами слуху. Для цього достатньо знати певну базу жестів, щоб полегшити спілкування і зробити його доступним.
Фото: надала Софія Дрига
«Жестова мова залишається закритою»
– Одного разу, ще до повномасштабної війни, у київському метро я побачила людей, які спілкувалися жестовою мовою. Вони робили це настільки вільно й упевнено, ніби навколо нікого не було. Водночас інші пасажири дивилися на них із цікавістю і нічого не розуміли. Мені здалося це парадоксом: люди, які спілкуються своєю мовою, почуваються дещо відокремленими від решти.
Я теж не могла відвести очей – було цікаво, але водночас якось ніяково, ніби я зазирала в щось особисте. Але після того замислилася: «А що мені заважає зрозуміти їх, навчитися цієї мови, щоб мати змогу підтримати?»
Відтоді я шукала інформацію і зрозуміла, що простір для нечуючих досі обмежений – жестова мова залишається закритою для більшості. Є новини з перекладом, але їх треба шукати на окремих сайтах. Тому вирішила: якщо можу зробити цей світ трохи відкритішим – хочу бути частиною цього.
Фото: надала Софія Дрига
Жестова мова – це не просто набір рухів руками, а повноцінна система спілкування глухих і слабочуючих людей. Вона має власну граматику, порядок побудови речень і навіть свої особливі способи передавати емоції чи заперечення.
Окрім самих жестів, у ній існує дактиль – пальцева абетка, де кожна літера має свій знак. Її використовують, коли потрібно «написати руками» якесь слово, для якого немає окремого жесту – наприклад, ім’я людини чи назву міста.
Жестова мова має свої правила. Наприклад, у ній немає звичних нам закінчень чи відмінювань. Тож якщо українською ми скажемо «я не хочу дивитися фільм зараз», то жестовою це буде приблизно «я не хотіти дивитися фільм зараз».
– У більшості країн існує власна жестова мова. Вони можуть мати схожі елементи, але все ж дуже відрізняються одна від одної, – розповідає Софія.
– Цікаво, що в українській жестовій мові також колись був свій «суржик» – поєднання українських і російських жестів. Але останніми роками з’явилася тенденція відмовлятися від цього впливу, розвивати чисту українську жестову мову.
Дуже хотілося б мати викладача, бо фахівець може краще пояснити граматику та структуру мови. Але у Переяславі я таких людей поки не зустрічала, тому довелося стати самоучкою.
Фото: надала Софія Дрига
Спочатку Софія просто переглядала відео в інтернеті, повторювала жести за авторами й намагалася зрозуміти, як саме будується мова. Згодом натрапила на громадську організацію «Відчуй», яка проводила безкоштовні онлайн-уроки в Zoom. З часом вона перейшла до самостійної практики.
– Я почала дивитися різні відео на YouTube для початківців, вивчила базовий рівень, а потім зрозуміла, що матеріалів для більш просунутого навчання дуже мало. Тоді взялася за словники, почала звертати увагу на жести у піснях чи виступах, запам’ятовувала нові рухи. Якщо бачу незнайомий жест – одразу шукаю його значення й додаю до свого «словничка».
Я ще у процесі навчання. Починала ще до війни, але тоді займалася нерегулярно – коли був вільний час чи натхнення. А останні пів року щодня тренуюсь перед дзеркалом, переглядаю відео, вчу нові слова.
«Хотілося розширити інфопростір для нечуючих людей»
Для того щоб практикуватися у спілкуванні, Софія почала перекладати пісні жестовою мовою та викладати відео у своєму Instagram.
– Я довго вагалася, чи варто це робити. Але мені хотілося привернути увагу до жестової мови, – пояснює дівчина. – Є багато форматів, що саме можна перекладати, але пісня має ритм, емоцію, образ, і через це її легше сприймати. Я сама вчилася по піснях і зрозуміла, що це найцікавіший спосіб запам’ятовувати жести. Отже, якщо мене це надихнуло, то, можливо, надихне й інших.
Хотілося розширити інформаційний простір для нечуючих людей і водночас нагадати чуючим, що жестова мова існує поруч із ними.
– Яким було перше відео, яке ти переклала жестовою мовою?
– «Мовчати» Кузьми Скрябіна, але я не виставила його напоказ. Лише шосте відео – «Інша любов» мені сподобалося, і я його виклала в мережу. До того я лише практикувалася. Зараз у мене є близько десяти відео з супроводом жестовою мовою, якими я поділилася в мережі.
– Як відбувається сам процес зйомки?
– Перекласти пісню жестовою мовою наживо складно, бо ритм зазвичай швидкий. Мені ще потрібно час, щоб підібрати правильні жести, скласти речення – адже у жестової мови є своя граматика. Я вчуся цьому поступово, під час зйомок кожного нового відео.
– Як підбираєш пісні для перекладу?
– Зараз я зосереджена на патріотичній музиці. Це мають бути сильні надихаючі пісні, не сумні, а щоб вони підбадьорювали людей і додавали віри в Україну як державу і нашу націю. Через такі відео хочу показати існування жестової мови, донести гарні пісні нечуючим і нагадати всім, що війна триває.
– Яка пісня була найскладнішою для перекладу?
– Напевно, «Маніфест» від Артема Пивоварова. Там були деякі слова, показати які давалися ретельним пошуком.
Якщо пісня легка, то й показувати її простіше, щоб передати мелодію та настрій. А якщо пісня потужна, патріотична, треба передати мужність і емоції не тільки жестами, а й мімікою та тілом. Для цього потрібно пережити ці почуття кілька разів і це складно.
– А найулюбленіша?
– Найулюбленіша – «Провела екскурсію» від Parfeniuk. Її легко перекладати, бо багато слів повторюється.
«Без помилок не буває навчання»
– А які відгуки ти отримуєш від глядачів?
– Від чуючих людей зазвичай хороші схвалення, але мене більше мотивує, коли відгукуються нечуючі. Мені писали у приватні повідомлення, дякували за роботу, говорили, що це дуже важливо. Коли я бачу такі відгуки, думаю: «Боже, ура!» – це надихає продовжувати.
Особливо підтримала мама: як тільки побачила перше відео, сказала: «Клас, я не очікувала від тебе такого», і навіть повезла мене знімати відео на площу з фонтаном і дзвіницею під пісню гурту «Без обмежень». Сім’я мене підтримує і це дуже мотивує.
Софія Дрига з мамою ОльгоюФото: надала Софія Дрига
– Яку б ти дала пораду людям, які хочуть вивчати жестову мову, але ще не наважилися почати?
– Найголовніше – не боятися робити помилки. Я дуже боялася спочатку – і коли спілкувалася з нечуючими людьми, і коли почала знімати відео. Здавалося, якщо покажу якийсь жест неправильно, мене одразу засудять: «Не говори жестовою, ти її не знаєш». Але з часом я зрозуміла, що без помилок не буває навчання.
У жестовій мові, до речі, теж є «говірки» й синоніми – один і той самий жест може означати різні слова. Наприклад, «доля» і «погода» показуються однаково. Тому іноді буває кумедно: людина каже «Яка сьогодні гарна погода», а хтось може зрозуміти – «Яка гарна доля».
І я справді боялася, що переплутаю такі нюанси. Але потім зрозуміла: якщо тебе виправляють – це не погано. Навпаки, це допомагає рости. Тож моя порада – починати.
– Які складнощі бувають у тебе при вивченні цієї мови?
– Знаходити специфічні слова в піснях. Я вже вільно спілкуюся на базовому рівні, але трапляються слова, яких не знаю. Тоді доводиться або підбирати синоніми, які знаю, або шукати їх у словниках жестової мови чи слухати пісні й «висмикувати» потрібні слова.
Жестова мова вивчається так само, як і звичайна: чим більший словниковий запас, тим легше спілкуватися на різні теми.
Інша складність – контроль рук і пальців. Особливо дактиль, бо кожен жест потребує точного положення пальців, і якщо рух зроблено неправильно, сенс може змінитися. Тому зараз я особливо треную руки. Це питання досвіду й практики, тоді рука поступово «запам’ятовує» рухи, і контролювати їх стає легше.
– Розкажи про свій перший досвід спілкування жестовою мовою з іншою людиною.
– Це сталося близько місяця тому. У музеї просто неба під час благодійного ярмарку я помітила подружжя, яке спілкувалося жестами, і вирішила познайомитися.
Підійшла й сказала: «Привіт, добрий день». Спершу вони не зовсім зрозуміли, але коли я повторила, стало ясно, що я знаю жестову мову. Ми почали розмовляти, і жінка була дуже здивована. Ми обмінялися своїми картинами: я показала свої роботи, вона – свої. Потім навіть обмінялися номерами та спілкувалися через відеодзвінки.
Спершу я дуже хвилювалася, навіть здавалося, ніби забула всі жести. Але коли заспокоїлася, усе пішло добре. Ми говорили в основному про картини.
Це був мій перший досвід живого спілкування жестовою мовою, і він залишився у пам’яті найяскравіше.
Фото: надала Софія Дрига
– В яких стилях і що ти малюєш?
– Зараз малюю у стилі Петриківського розпису та пастельного живопису. Вперше спробувала Петриківку ще в четвертому класі, потім закінчила художню школу, але на деякий час залишила цей напрям, бо хотіла зосередитися на академічних малюнках. Цього літа відвідала майстер-клас Насті Огієнко, і рука згадала старі мазки – з того часу знову малюю у стилі Петриківського розпису.
Крім того, працюю в жанрі реалізму, переважно пастеллю. В соцмережу я викладаю не лише відео з жестовою мовою, а й свої малюнки. Частину картин виставляю на благодійних ярмарках – виручені кошти йдуть на волонтерські потреби.
Фото: надала Софія Дрига
«Зараз для мене головне – постійно вчитися»
– Які плани на майбутнє?
– Хочу вивчити англійську і водночас англійську жестову мову. Зараз для мене головне – постійно вчитися, вдосконалюватися і накопичувати різні знання та вміння. Я вбираю нове, як губка, бо кожна здобута навичка стане у пригоді в майбутньому. Це як багаж – чим його більше, тим легше буде потім.
Мрію в майбутньому перекладати жестовою мовою пісні та виступи на великих концертах, брати участь у конференціях – політичних, бізнесових та культурних. Це буде мій спосіб допомогти тим, хто потребує соціальної й інклюзивної адаптації у суспільстві.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
