Жорна здавна використовувалися людиною для перероблювання зерна на борошно. Зношені жорнові камені часто застосовувались й для інших потреб: під час будівництва житлових і культових споруд (для сходинок, опірних каменів, фундаменту, елементів декору), вимощування доріг і тротуарів, позначальних знаків, як сировина для виробництва точильних брусків та шліфувальних кругів. Також у різний час представники різних релігій використовували жорна як надмогильні пам’ятники.
Як зазначають дослідники, вторинне використання жорен пов’язане з великими трудовими затратами на обробку каменів, хазяйновитістю наших предків, сакральним значенням жорен.
На давніх загальноміських кладовищах м. Переяслава (Ярмарковому, Альтицькому, Підварському) також є жорна ХІХ-поч. XX ст.
Жорновий камінь на Ярмарковому кладовищі
Попри те, що каменотесний промисел був одним із найдавніших занять на території Переяславщини, виготовлення й використання жорен у цьому регіоні досі залишається недостатньо дослідженим. Поодинокі звернення до цієї теми стосуються переважно використання жорен у борошномельній справі, в той час, як вторинне використання млинових каменів не знайшло ґрунтовного висвітлення.
І щодо цього варто згадати історію виготовлення найвідомішого на Переяславщині мироточивого кам’яного хреста, що встановлений у лівому крилі Борисоглібської церкви. Це дозволить краще зрозуміти суть зв’язку між виготовленням надгробків та млинарством. Церква святих Бориса і Гліба в Переяславі побудована на березі р. Альта, де в 1015 р. унаслідок міжусобної боротьби за наказом Святополка Окаянного було вбито князя Бориса, сина Володимира Великого. Згодом вбили і його брата Гліба. Через десятиріччя, у 1125 році, на цьому місці Володимир Мономах звів храм на честь перших святих. Він не вцілів, був зруйнований під час набігів половців. Проте це місце назавжди зберегло своє сакральне значення.
Ходили оповіді, що важкохворі після купання на берегах Альти зцілювалися. Саме тому в 1664 році тут встановили гранітний хрест, а в 1839 році під керівництвом переяславського архієпископа Гедеона довкола хреста спорудили храм. Т. Г. Шевченко під час перебування у Переяславі в серпні-вересні 1845 року зобразив кам’яного хреста святого Бориса на акварельному малюнку.
Показовим є напис, викарбуваний на хресті: «ІС ХС НІКА. Сей кресть зде на месте семь убіенно святаго страстотерпца Христова Бориса великого князя россійськаго, водрузи Григорий Бутовичъ протопопъ Переяславській Споспешествовалъ во ономъ Селивана Кириловича Билого, головы стрелецкого, лета отъ сотворенія міра 7171 отъ Р. X. 1664 мая. В [2] дня. Делал сей крест мельник Харко Безпальчий со товарищем своім Мартином». З тексту зрозуміло, що цей хрест поставили в 1664 році переяславський протопіп Григорій Бутович та стрілецький голова Селіван Кирилович Білий. А виготовив його мельник Харко Безпальчий (Безпалий) разом із помічником Мартином.
Варто зауважити, що один із найбільших та найдавніших осередків видобутку жорнового каменю в Україні є Дніпровське узбережжя в межах Переяславщини та Канівщини. Видобуток у цьому регіоні каменю й виробництво з нього жорнових каменів для млинів і ручних жорен було налагоджено ще в давньоруський період. Це має підтвердження в матеріалах археологічних розкопок. Фрагментовані та цілісні жорна є невіддільним атрибутом культурного шару на території більшості місцевих поселень.
У 1993-1994 роках Канівською експедицією було розкопано давньоруське поселення й майстерню для виготовлення жорен на правому березі Дніпра, поблизу с. Григорівка Канівського району Черкаської області в урочищі Ревутове. У поселенні виготовляли жорна із дрібнопіщанистого вапняку та пісковику місцевого походження. Значного піднесення каменотесний промисел набув у досліджуваному регіоні в XVIII – ХІХ ст. Про це є згадки в багатьох писемних джерелах.
Зокрема, А. Шафонський у праці «Черниговского наместничества топографическое описание» зазначає, що жорновий камінь в Чернігівську губернію привозили з міста Переяслава. А Л. Похилевич у «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» (1864 р.) згадує села Правобережної Переяславщини, в яких були значні поклади пісковику, придатного для виробництва жорен: Монастирок, Зарубинці, Григорів, Піщаники.
Наявність значних покладів жорнового каменю зумовила існування в регіоні великої кількості майстрів, які вміли виготовляти жорна та інші вироби з каменю, зокрема надгробки. Мельникам у процесі роботи доводилося систематично насікати млинові жорна, у зв’язку з чим вони були обізнані з каменярською справою. Звідси зрозуміло, чому саме мельник виготовив хрест св. Бориса.
У світі відомі непоодинокі факти, коли на могилах самих мельників замість надгробка встановлювали жорновий камінь. Найстаріший із відомих у Європі надгробок-жорна встановлений у графстві Дорсет у Великій Британії понад 500 років тому на місці поховання мельника.
А що в Україні? У селі Роботівка Кременчуцького району Полтавської області в межах діючого кладовища на чотирьох насипах курганів виявлено 6 надмогильних монументів різної форми XVIII-ХІХ ст., серед яких стела-надгробок з уламка гончарного жорна для подрібнення глини, яка, вірогідно, вказує на професійну належність похованого.
Ймовірно, подібні жорна-надгробки та одиничні жорнові камені є й на інших давніх кладовищах в Україні. Але вони ще не привернули увагу дослідників. Ми ж можемо засвідчити наявність млинових жорен на території некрополів Переяслава. Їх небагато: два – на Ярмарковому цвинтарі, чотири – на Альтицькому, одне – на Підварському. Всі камені цілі (не фрагменти), переважно «нижняки» (нижній камінь жорнового поставу), без надписів, лежать горизонтально серед сучасних могил поодинці та по двоє (один на одному). Зношеність і мала товщина каменів свідчить про їхнє тривале й інтенсивне використання на вітряних млинах.
Жорнові камені на території Альтицького кладовища
Матеріалом для всіх виявлених млинових жорен слугував камінь-пісковик, ідентичний тому, з якого виготовлені місцеві надмогильні хрести. Закопаних вертикально жорен на могилах переяславських некрополів не виявлено. Традиційно вони вкопувалися біля голови небіжчика приблизно на
Відомо, що у світі поховання із надгробками-жорнами зустрічаються як на християнських, так і на іудейських некрополях. У нашому місті жорна зафіксовані лише на християнських некрополях. Єврейське кладовище, що існувало у ХVІІІ-першій половині XX ст., нині не функціонує: було закрите у серпні 1965 року виконкомом міської ради у зв’язку з тим, що у воєнні та післявоєнні часи, коли євреїв у місті майже не лишилося, він занепав. Тому невідомо, чи були на його території жорнові камені чи надгробки-жорна.
Олена Жам, провідна наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав»
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
