Академія мистецтв (Санкт-Петербург), де навчався Тарас Шевченко, видала йому в 1843 році квиток строком на чотири місяці для «безперешкодного» проїзду та проживання в Малоросійській губернії (губернське місто – Чернігів). Він, як вільна людина, разом із Євгеном Гребінкою виїхав в Україну. Через Глухів Тарас Григорович попрямував до колишньої гетьманської столиці Батурина, щоб змалювати залишки будівель і місця гетьманщини для свого альбому «Мальовнича Україна».
Поблизу Батурина жив тоді всесвітньо відомий учений та дослідник у галузі бджільництва Петро Іванович Прокопович. Основоположник раціонального бджільництва народився в 1775 році в селі Митченках поблизу Батурина у сім’ї бідного дворянина-священника.
Петро Прокопович та його вулик
У цей час бджіл утримували в нерозбірних вуликах. Пасічник був лише пасивним спостерігачем за ними. Петра Прокоповича найбільше турбувало те, що пасічники, добуваючи мед, закурювали сіркою найкращі сім’ї. Ні один із вуликів, відомих на той час, не задовольняв його. Тому в нього зароджується думка сконструювати такий вулик, в якому можна було б одержувати мед високої якості, не пошкоджуючи гнізда і не знищуючи бджіл.
Багаторічна праця увінчалась успіхом. У 1814 р. (рік народження Тараса Шевченка) Прокопович запропонував перший у світі розбірний рамковий вулик у вигляді чотирикутного ящика з дощок, в якому можна було вільно оглядати гнізда бджіл, активно впливати на життя сім’ї. Щоб матка не червила там, де потрібно складати мед, він відгороджував її спеціальною дерев’яною решіткою, через яку проходили тільки робочі бджоли. Розбірний вулик і роздільна решітка Прокоповича стали основою рамкового бджільництва. У такому вулику не було потреби закурювати бджіл, стало можливим підсаджувати маток, регулювати силу сімей. За свідченням винахідника, в його вуликах продуктивність бджолиних сімей була в два-три рази вищою, ніж у нерозбірних.
Дізнавшись про приїзд автора недавно виданих «Кобзаря» та поеми «Гайдамаки», Петро Прокопович запросив молодого поета і художника до себе «на мед». Їхнє тривале спілкування залишило помітний слід у творчості Тараса Шевченка, зокрема, появою картини «На пасіці».
Картина "На пасіці" Тараса Шевченка
Цю картину розміром 53 на 41 см виявлено у 1936 році під час інвентаризації фондів Державного музею російського мистецтва у Києві. Доти про неї не було згадок ні в автобіографічних джерелах, ні в літературних дослідженнях. Під час реставрації в лівому нижньому куті картини виявлено літеру Т, яка збереглася від авторського підпису. Твір був настільки пошкоджений, що важко було визначити не лише автора, а й сюжет картини. Про його належність Шевченку свідчив напис польською мовою на звороті: Dziewczyna rozmawiajaca z kozakiem. Obrazek malowany przez Szewczenke (Дівчина розмовляє з козаком. Картина мальована Шевченком).
Пошкоджене в деяких місцях полотно, напівстерті фарби не порушили основного малюнка картини, що дало можливість не тільки успішно її реставрувати, а й уникнути зайвих дописувань.
На картині змальовано куточок пасіки – під повіткою сидить селянин, роботу якого над виготовленням вулика перервав прихід дітей, що принесли обід.
Навмисна кострубатість, присадкуватість постатей, реалістичний, позбавлений будь-якої ідеалізації пейзаж, пильна увага до типових компонентів побуту переконливо демонструють переломний момент у творчості Шевченка – перехід від канонів академічного малярства до реалізму. За технікою та манерою виконання найближчою до цієї картини є "Селянська родина".
Дату написання встановили таким чином. На звороті малюнка Шевченка, де зображено молодого кобзаря з поводирем, міститься ескіз постаті селянина до картини "На пасіці". Оскільки під малюнком стоїть авторська дата – 1843, це дає підставу датувати і ескіз, і саму картину саме цим, 1843 роком.
Деякі дослідники висловлюють припущення, що на картині зображено самого Прокоповича П.І. та двох його доньок – Онисю і Зіновію. Останній Тарас Григорович подарував срібну копійку за позування під час написання картини.
Як стверджують дослідники, Прокопович П.І. розповідав Шевченку Т.Г. про відкриття своєї школи бджільництва, яка на той час була першою і єдиною не тільки в Європі, а й в усьому світі, згадував, як його підтримав князь Рєпнін М.Г., який був військовим губернатором Малоросії, він не тільки затвердив своїм підписом Статут школи, а й першим направив навчатися до школи своїх селян-кріпаків із Яготина.
Шевченко Т.Г. на власні очі міг бачити винахід П. Прокоповича – розбірний вулик. Через 12 років після зустрічі Тарас Григорович напише повість «Близнюки», яку можна назвати пасічницькою. Герої повісті близнюки Ватяч (Савватій) і Зося (Зосим) названі на честь святих, що були покровителями бджільництва. У повісті згадується і Петро Прокопович: славетний батуринський пасічник став прототипом бджоляра та філософа сотника Никифора Федоровича Сокири.
Вулик із пасіки Прокоповича зберігається у музеї бджолярства у Переяславі
Петро Прокопович їздив Україною і впроваджував свій вулик на практиці. Через Григорія Галагана він познайомився з майбутнім першим поширювачем вулика Віктором Закревським. Маєток був у селі Лемешівці біля Яготина. Це той Закревський, якого вважали «небезпечною особою» для Російської імперії, адже підбурював народ і розповсюджував серед нього письменництво на малоросійському наріччі, і в якого гостював Тарас Шевченко.
Пізніше, у 1847 році, перебуваючи під слідством у Петербурзі, Тарас Шевченко, сумуючи за Україною і пригадуючи вишневий сад та зустрічі із Закревським та Прокоповичем, напише вірш «Садок вишневий коло хати…».
Так ось, Віктор Закревський відгукнувся на пропозицію Петра Прокоповича і вибрав місце для бджіл у Лемешівці на острівку болота річища Оржиці площею в 10 гектарів, де посадив липовий сад і поряд зі своїми дуплянками запровадив рамкові вулики. Але після смерті Закревського В.О., в 1857 році, пасіку занедбали, а липовий гай у роки безвладдя (1917-1920) вирубали на паливо. Лише згадка залишилася в назві острівця – «Липняк», якою називають його і в наш час.
Лариса Гусак, завідувачка музею «Флігель Тараса Шевченка», м. Яготин
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
