Мій чоловік, як людина порядна і вихована (мною), завжди телефонує мені після роботи і повідомляє, що їде додому. Ну, щоб дружина встигла виставити коханця, змінити постільну білизну і прийняти душ. Столична інтелігенція – це вам не абищо.
Їхати йому додому цілу годину, тому я все встигаю, і в нас – хороша, міцна сім’я, заснована на взаємоповазі та довір’ї.
І ось у п’ятницю дзвонить, говорить, що виїжджає. Добре, коханий, кажу, зараз повикидаю кавалерів – кого в двері, кого у вікно, та готуватиму вечерю. Чекаю, милий! І раптом як грім серед ясного неба: – А я не один приїду, до речі. – І відключився.
Хух… Ось кого я не люблю, то це незваних візитерів. У мене був важкий день, я їздила до тата в лікарню, між іншим, у громадському транспорті, мене там усі вибісили, а одна бабулька впустила мені на ногу свій візочок із цеглою. Я відходила, відповзала, ухилялася, але бабулька мене наздоганяла, кидалася в мене візочком і вибачалася. З татовими лікарями спілкувалася години дві, теж таке собі задоволення. Потім виявилося, що мої інтернет-покупки завезли не в той пункт видачі. Обіцяли помилку виправити і доставити все прямо додому, але я всі ноги стоптала, поки знайшла цей загублений у дворах підвал.
Після цього всього я приїжджаю додому і хочу сісти, витягнути ноги і провести приємний вечір у компанії телевізора і каструлі з котлетами, і тут мені дзвонить чоловік і каже, що приїде не сам. Спочатку я подумала – хай йому грець, буду сидіти і обіймати каструлю, а хто гостей приводить, той їх і відбуває. Потім подумала: нє, так не піде. Це ж, напевно, хтось зі співробітників чоловіка. І будуть потім кістки перемивати: а в цього жінка навіть чаєм не пригостила, сиділа зла, жерла котлети, а в самої пилюка по кутках і кишеня в халата відірвана.
Зітхнула, встала, підмела підлогу, одягла джинси та футболку, пішла варити картоплю, моркву та яйця на олів’є. Ріжу огірок і думаю: а ну як це не просто співробітник, а той новенький, про якого чоловік учора розповідав. Що він як дві краплі схожий на Бреда Пітта, з ямочкою на підборідді, всі баби за ним умлівають, а ще він ходить у зал, і кубики в нього на животі такі, що можна в шахи грати. І ось зараз така краса неземна прийде в мій дім, а в мене й до чаю нічого немає.
Закрутилася дзиґою, кинула огірок, схопила яблука, почала чистити для шарлотки. Чищу і думаю: а чому я взагалі вирішила, що це – мужик? А як ні? А може, приведе зараз благовірний даму з віями-опахалами, губами-сардельками і брошкою на округлих грудях, і скаже: «Ось, це Анжеліка Опанасівна, я з нею таємно співмешкаю вже 17 років, у нас п’ятеро незаконнонароджених дітей – два хлопчика, дві дівчинки і Едгар, і я вважаю, що вам слід познайомитися».
І Анжеліка Опанасівна очима по кімнаті – зирк, зирк. А на комп’ютерному столі – бардак, і підлога вологою ганчіркою не протерта, і вікна не миті… Скривиться Анжеліка Опанасівна гидливо, візьме нашого спільного чоловіка за руку і скаже: «Ходімо, милий, до мене назавжди з цього свинарника, у нас на вечерю фуагра і вареники». І все. І капець. І потягне моє єдине джерело прибутку в невідомому напрямку.
У мене аж тиск підскочив від таких думок. Яка вже тут, думаю, шарлотка, треба терміново мити вікна!
Коротше кажучи, до приходу чоловіка в мене були й шарлотка, й олів’є, і кімната блищала, і на столах порядок ідеальний. Хотіла ще й шпалери переклеїти, і штори попрати – попрасувати – повісити, але на жаль.
Приїжджає чоловік. Один. Я навіть засмутилася. А де, думаю, Бред Пітт з Анжелікою Опанасівною? Я мало коні не кинула, їх очікуючи.
Ти ж, кажу, немов не сам приїхати збирався? А він такий: а, так, мало не забув. І дістає з пакета великого плюшевого Пса Патрона.
А я практично у бальній сукні і з короваєм: ой драстуйте, гості дорогії!
Та все ж Пес Патрон краще за Анжеліку Опанасівну.
Олеся КОХАНЕНКО
(сюжет запозичений із соцмереж)
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
