Софія пішла раптово. Просто одного літнього дня провела чоловіка та сина на роботу, доньку до коледжу, свекруху до поліклініки на крапельницю, зібрала всі свої речі і перебралася в квартиру, котра нещодавно дісталася їй від бабусі.
Бабуся була мамою її батька. Владна, норовлива, ні з ким ужитися не могла, а ось Софію любила і ладнала з нею. Онука самотужки піклувалася про вже лежачу бабусю до останнього дня. Однак коли виявилося, що квартиру вона заповіла Софії, родичі страшенно образилися.
Важкий характер мав і Софіїн батько. Тому вона й заміж вискочила, ледве закінчивши школу, щоб його самодурства позбутися. З Андрієм у них кохання трапилося з першого погляду. Зустрілися на вечірці і вже не розлучалися. Він був старшим на шість років і здавався їй таким дорослим, мужнім, надійним.
А на квартиру бабусі плани були не тільки у рідні, а й у дітей Софії. Синові двадцять, доньці вісімнадцять. Обоє дорослі, і кожен мріяв, що квартира буде саме його. Навіть посварилися – кому потрібніше і хто достойніший. Обоє по черзі провели з матір’ю бесіду на тему власності квартири, отримали рішучого відкоша і прийшли до висновку, що мати, напевне, буде її здавати. Це трохи не те, чого вони хотіли, але теж непогано. Син, наприклад, давно хотів автівку, і вирішив – якщо купити її в кредит, то можна розраховуватися грошима з оренди квартири. Донька просто хотіла грошей, а значить подорожей, дорогої косметики та брендового шмаття.
А мама узяла і всі карти дітям сплутала. І не тільки дітям. Свекруха з чоловіком теж були в шоці.
Першою того дня прийшла додому свекруха. Потім з’явилися донька, син і чоловік. Всі були голодні і чекали на Софію: ось зараз вона прийде, приготує вечерю і всіх нагодує. Але Софія додому не поспішала. Свекруха вже почала бурчати – їй пігулки пора пити, їх тільки після їжі можна приймати, а їсти нема чого! Андрій набрав дружину:
– Ти де вештаєшся? На годинник дивишся взагалі?
– Я вдома.
– У сенсі ти вдома? Ти що, в хованки надумала гратися? – роздратовано запитав чоловік.
– Я у себе вдома. У квартирі, яку мені залишила бабуся. Я нарешті пішла від усіх вас. Так що вчіться жити без мене, – спокійно відповіла Софія і вимкнула телефон.
Вечеряти довелося купованими пельменями. Сімейство не просто дивувалося вчинку Софії, а дійшло висновку, що вона з’їхала з глузду і її терміново потрібно лікувати. Такої єдності в родині не траплялося ще ніколи…
Наступного дня на Софію біля роботи чекали діти і чоловік. Вона анітрохи не здивувалася, побачивши їх, посміхнулася і спокійно привіталася. Зайшли в кафе – не надворі ж їм обговорювати неадекватність Софії.
Діти та чоловік не приховували обурення її поведінкою і, перебиваючи один одного, доводили Софії, що в неї великі проблеми з головою, раз вона викидає такі колінця.
Вона слухала мовчки. Довго слухала. А потім…
– Це ви жили добре, – сказала Софія, звертаючись до дітей. – Як жила я, вас не хвилювало. Щоб ви росли в повній сім`ї, терпіла всі вибрики вашої бабусі та занудного ледачого татка. І тільки тоді, коли побачила, якими ви виросли, зрозуміла, як помилялася. Скільки б я не старалася догодити свекрусі – це було неможливо. Вона вже й забула, коли останнього разу до рук каструлю брала, навіть собі ніколи нічого не варила, при цьому кожного разу кричала, що всі мої страви годяться хіба що свиням. А їла добре! І постійно, постійно мені виказувала, яка я нікудишня господиня. Ви хоч раз за мене заступилися?
Діти засовалися на стільцях, не маючи що відповісти. Зате Андрій дорікнув їй невдячністю – мовляв, вона повинна радіти, що мама пустила їх до себе жити.
Софія навіть не глянула в його бік:
– А пам’ятаєте, як у нас три дні тому забилася каналізація? Що зробив ваш татусь? Вилаяв усіх за те, що засмітили, спокійно повечеряв і влігся перед телевізором. Як він думав користуватися унітазом? Як ви всі збиралися ним користуватися? У домі два дорослих мужика, а пробивати засміченість довелося мені. А коли ваш батько схотів до вбиральні, знаєте, що він мені сказав? «Ну що, щось виходить?».
– Знайшла, до чого доколупатися, – пробурмотів Андрій. Але Софія його ніби не чула:
– А тепер моя черга жити добре. На жаль, з вами це неможливо, тому я житиму одна. Більше їздити на мені ви не будете. В гості – будь ласка, але не більше. Дах над головою маєте, руки-ноги теж, справитеся. А з тобою я розлучаюся, – нарешті звернулася Софія до чоловіка. – І це не обговорюється.
– Знаєш, на тобі світ клином не зійшовся. Ми не будемо сидіти і чекати, поки твої таргани прийдуть до тями. Діти дорослі, скоро і одружаться, а я теж шукатиму нормальну жінку, навіщо мені така намахана! – злісно заявив Андрій.
– Ви реально думаєте, що у вашому випадку це вихід?.. – щиро здивувалася Софія. Попрощалася і пішла. Не відчувала нічого, крім полегшення. Вона – вільна! Виявляється, це правда – в сорок років життя тільки починається…
Олеся КОХАНЕНКО
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
