– Ні, це не Сашко, а ходяча катастрофа! – бурчала Аліна, підіймаючи чоловікову сумку, що впала на підлогу з тумбочки. – Просила ж: прибирай свою торбу на полицю, або хоча б на гачок вішай!
Вона похапцем підбирала все, що звідти висипалося. Барахла там було анітрохи не менше ніж у жіночій сумочці: зім’яті чеки з магазинів, квитки на маршрутку, ключі від квартири, викрутка, сплутані в клубок навушники і ще багато всякого непотребу, як здавалося Аліні.
– А ще кажуть, що жіноча сумочка – це пересувний склад і чорна діра разом узяті, – посміхалася Аліна. – О, а це що?
Коробочка, обтягнута смарагдовим оксамитом, приємно лягла в руку. Аліна з цікавістю відкрила і обімліла: на атласній червоній подушечці, переливаючись у світлі лампи, лежала золота каблучка, оздоблена маленькими діамантами. Що це не фіаніти, було видно одразу – так сяяли грані камінців, відкидаючи райдужні відблиски.
Аліна дістала каблучку з футляра і поміряла.
– Як на мене зроблена, – ахнула, милуючись грою світла. – І, здається, я зіпсувала сюрприз. Ох і Сашко, вирішив здивувати мене подарунком на свято? Ну ок, зроблю вигляд, що бачу цю красу вперше. Аліна розмовляла сама з собою і трішки з каблучкою.
– А ти, красунечко, поки що побудь у татуся, – поклала прикрасу до коробочки, притиснула до грудей, а потім знехотя засунула в чоловікову сумку.
Якби хтось міг тільки уявити, чого вартувало Аліні не проговоритися і не випросити подарунок раніше ніж треба! Але вона стійко трималася, як секретний агент під прикриттям, кидаючи на Сашка красномовні погляди.
Чоловік був досить суворим і далеким від жіночих хитрощів і натяків, але навіть він зрозумів, що дружина чогось від нього чекає.
– Ти брови зробила? – ризикнув спитати Саша.
Судячи з витріщених від подиву очей Аліни, стало ясно, що він промахнувся. Але чоловік не втрачав надії.
– Схудла? – підлестився.
Щоки дружини вкрилися рум’янцем від неочікуваного компліменту.
– А що, помітно?
– Та трохи є, – зрадів чоловік і швиденько втік, поки вона ще чогось не придумала.
– Яка ж я нетерпляча, – обурилася сама на себе Аліна. – Треба взяти себе в руки! До свята всього три дні лишилося.
Наступні три дні жінка так уже ластилася до чоловіка, як хіба що перед весіллям. А він, дурненький, радів, що такі прості і відверті лестощі здатні творити справжні дива.
До того ж, Сашко згадав, що ось-ось настане свято – день закоханих. Раніше ніхто про нього не чув, а тепер воно модне. Ну раз Аліна до нього з усією душею, доведеться її порадувати.
Нарешті довгоочікуваний день настав. Аліна причепурилася, одягла найкращу сукню, зранку вклала зачіску, нанесла легкий макіяж і чекала чоловіка з роботи.
– Ну, жінко, зі святом тебе! – Сашко зайшов до квартири, тримаючи «Київський» торт в одній руці і букетик нещасних примерзлих гвоздик в іншій. – Вибач за такий букет, усі квіти до вечора розкупили.
Аліна схопила торт, поставила його на стіл, гвоздики похапцем засунула у першу-ліпшу вазу, і заплющивши очі, простягла руку в очікуванні найголовнішого подарунку. Обличчя Сашка витяглося від несподіванки та здивування. Він потиснув руку дружині і пішов на кухню ставити чайник. Аліна, не відчувши в руці нічого, розлютувалася.
– Я не зрозуміла, а де подарунок?! – її брови зійшлися на переніссі, і в голові почали складатися страшні пазли.
– Та ось же він, – Сашко показав на торт, не розуміючи, що це раптом найшло на дружину.
– Я питаю, де мій справжній подарунок? – її очі метали блискавки і могли б запалити з десяток факелів.
– Він справжній, навіть смачний, це ж твій улюблений, – усе ще нічого не розуміючи, відкрив коробку з тортом Саша.
– Ти знущаєшся?! – заволала Аліна. – Каблучка де, я тебе питаю?!
– Яка ще каблучка? – зблід Сашко.
Вона кинулася до його сумки, знайшла там оксамитову коробочку, дістала каблучку і покрутила нею перед носом ошелешеного чоловіка.
– Яка каблучка?.. – перекривила Аліна Сашка. – Та ось ця, саме ця! Ти що ж це, бабу завів і їй такі подарунки купуєш?!
«Рятуйте, вона зараз копитом бити почне, як розлючений бик», – майнуло в голові Сашка. Його кинуло в холодний піт.
– Аліно, яка ще баба, це мені Вовка дав на збереження, – вигукнув він, відчуваючи наближення неминучої розплати. Він знав на власному досвіді, що в Аліни рука важка…
– Та що ти кажеш! – єхидно вигукнула жінка. – Давно ти банківським сейфом став? Ще й на друга наговорюєш!
– Аліночко, ну правда. Це він купив, а мені дав, щоб дружина завчасно не знайшла, – довелося видати таємницю друга.
«Ех, схоже, друга в мене більше немає», – тоскно подумав Сашко, але власне життя дорожче.
– Забирайся геть, бачити тебе не можу! – крикнула Аліна, стиснувши кулаки. – Так оббрехати друга, аби себе вигородити! Ненавиджу!
Вона випхала у під’їзд розгубленого Сашка, впала на пуфик у прихожій і гірко розплакалася. Вісім років життя втрачено з цим зрадником, а він дарує каблучки іншій жінці…
Через годинку, коли Аліна трохи заспокоїлася, хтось подзвонив у двері.
– Пішов геть, я сказала! – крикнула вона через двері, думаючи, що це Сашко.
– Аліно, це я, Володя, відчини.
На порозі стояв друг Сашка, мнучи в руках шапку.
– Ой, Вова, проходь, – знітилася господиня.
– Можна я одразу до справи? – хвилюючись, почав Володя. – Розумієш, це моя каблучка. Так вийшло, я купив її… не для дружини. І попросив Сашка приховати до часу. Ти даремно на нього наїхала, він у тебе такий відданий, що капець. Віддай каблучку, дуже прошу! Вона дорога. Вибач, що через мене ви посварилися.
– Ти що думаєш, прийшов тут, навішав мені на вуха локшини, і я одразу ж повірила? – розсердилася Аліна. – Ти такий же зрадник, як і твій дружок! Дулю з маком тобі, а не каблучку!
Вова зітхнув, відчинив двері, виглянув у під’їзд і когось покликав. До квартири бочком ніяково протиснулася якась дівиця.
– Здрастуйте, я Ліля. Це мені Вовчик каблучку купив. Ось, дивіться, я навіть фотку йому надіслала, щоб купив саме її, а не якусь фігню, – вона знайшла фото в телефоні і показала його Аліні. – Він мені її на півроку стосунків обіцяв. Слухайте, віддайте мій подарунок. А ваш чоловік – такий підкаблучник, аж гидко. Він навіть не захотів знайомитися з моєю подружкою, хоч вона красивіша за вас і молодша.
Вова смикнув Лілю за рукав, але було вже пізно.
– Що-о-о?! Ах ти ж гадюка! Ще й Сашка мого зібралася знайомити з такою ж шльондрою, як сама?! – скипіла Аліна.
Схопивши багатостраждальну каблучку, вони жбурнула її у під’їзд, і коли непрохані гості кинулися її ловити, зачинила за ними двері на замок.
Через кілька хвилин у двері пошкрябалися.
– Я зараз когось спущу зі сходів! – злюща Аліна рвучко відчинила.
На порозі трусився, як желе, Сашко.
– Аліночко, надворі лютий місяць, я замерз, – цокотів зубами чоловік.
Аліна тільки зараз побачила, що вигнала його в самих спортивних штанях, капцях і футболці.
– Заходь уже, – змилостивилася нарешті. – А це правда, що ти відмовився знайомитися з подружкою цієї… Лілі?
– А навіщо? У мене ж є ти! – Саша обійняв її, і їй раптом стало так тепло і добре, але один момент не давав Аліні спокою.
– Ось бачиш, він їй такий подарунок купив, хоч вона йому ніхто, а ми з тобою стільки років у шлюбі, а ти мені…
– Ну жінко! – застогнав Саша, не дослухавши її. – Весь сюрприз зіпсувала!
Він дістав із кишені пуховика коробочку, обтягнуту вишневим оксамитом, відкрив її і надів Аліні на шию чудову золоту підвісочку у вигляді двох сердечок з блискучими камінцями.
– У мене ніколи не виходили сюрпризи, а цей узагалі я запам’ятаю на все життя, – усміхнувся чоловік.
Олеся КОХАНЕНКО
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
