Раїса Петрівна прокинулася о дев’ятій, коли сім`я дочки вже роз`їхалася – хто на роботу, хто на навчання. Жінка повагом устала, умилася, нанесла кілька видів омолоджуючих кремів – на кожну частину обличчя свій. І обов’язково на руки. У її віці необхідно слідкувати за собою, це вже життєва необхідність. Тільки так!
З задоволенням поглянувши на себе у велике дзеркало, жінка натягла банний халат зятя. Чомусь він їй дуже подобався. Просто не могла втриматися, щоб не походити бодай півгодини в ньому. Надзвичайно тонкий і м’який, кольору морської хвилі – мрія, а не халат!
Пішла на кухню, ввімкнула телевізор. Ось-ось мав початися її улюблений серіал, де Раїса Петрівна не пропускала жодного моменту. Саме сьогодні повинна була відбутися розв’язка конфлікту головних героїв. Вона заварила зелений чай з жасмином, і попрямувала до холодильника.
Донька Ярина, в котрої зараз жила Раїса Петрівна, ніколи не шкодувала грошей на дорогі якісні продукти. Вона справедливо вважала, і мати її цілком і повністю в цьому підтримувала, що харчуватися слід правильно і смачно. Тим паче, що заробляли вони з чоловіком Максимом дуже навіть непогано.
Раїса Петрівна звичними рухами дістала з холодильника фермерське вершкове масло, баночку червоної ікри, пармезан, не відмовилася і від балику. Подумавши, додала ще пачку домашнього кисломолочного сиру та жирної густої сметани, котру донька періодично купувала в перевіреної господині. Білок та правильні жири – саме те, що потрібно для підтримки старіючого організму жінки.
Розклавши всю цю розкіш на столі, Раїса Петрівна, мало не муркочучи від задоволення, приступила до трапези.
– Так більше не може продовжуватися, сил моїх більше немає терпіти це! Ти повинна йти геть із мого життя! І як можна скоріше! – надривно заголосив головний герой мелодрами, котру так обожнювала Раїса Петрівна.
– Так її, так! Давно пора видворити цю гадюку, молодчина, Альфреде! Бач, придумала, сидить на шиї в чоловіка, ще й гуляє від нього! – жуючи бутерброд з ікрою, гаряче підтримала Альфреда жінка.
– Раїсо Петрівно? А з ким це ви тут спілкуєтеся? І хто де гуляє? – на порозі кухні раптом з’явився зять Максим, котрий давно повинен бути на роботі.
– Ой… Та я ось кіно дивлюся, Максику. Серіал мій улюблений, дуже вже сюжет захоплюючий, ось я й реагую так бурхливо. А ти чому не на роботі? Щось трапилося? – розгубилася теща. Почервоніла, бо згадала, що сидить у халаті Максима.
Зять між тим дивно мовчав, уважно розглядаючи Раїсу Петрівну. Потім перевів погляд на багатий стіл, котрий організувала теща для себе коханої.
– Ну що, Раїсо Петрівно, я бачу, ви чудово влаштувалися. Делікатеси, недешевий італійський халат, улюблений серіал з плазми на пів стіни. Думаю, пора підрахувати, скільки ви нам винні за проживання в нашій квартирі, – заявив Максим, дивлячись просто тещі у вічі.
– Ти про що, Максику, я не розумію. Ти через халат засмутився? Я його зараз же зніму, виперу, і ніколи більше навіть не погляну на нього, – затинаючись, промовила Раїса Петрівна. Краєм ока вона нетерпляче поглядала на стіл, де вичахав жасминовий чай і нудьгували сир зі сметаною, щедро политі малиновим варенням.
– Та ні, навіщо ж, він вам дуже пасує. Я про інше. Ану нагадайте мені, скільки ви вже в нас живете?
– Е… Два тижні начебто. Ні, три. Три, точно, – знічено промовила засмучена теща. На екрані якраз розгорталися найцікавіші події, які вона пропускала через цього клятого зятя. Ще й по-царськи поснідати не вийшло!
– Отже, три тижні. А коли збираєтеся з’їжджати, щоб я ці дні теж вніс у розрахунки? – уточнив Максим.
– У які ще розрахунки? Ти що, серйозно? – сполотніла Раїса Петрівна.
– Серйозніше не буває! Ви приїхали до нас три тижні тому, сказавши, що на кілька днів. Так?
– Так, але в моїй квартирі ремонт, ти ж знаєш. Я не винна, що їхній бригадир захворів і робота затримується! – спробувала виправдатися теща. – І взагалі, ти так суворо говориш, я аж злякалася, вже й тиск підскочив. Ти хочеш сказати, що мені пора забиратися? Я що, вже вам набридла? Чи, може, я вас об’їла? – ображено й капризно вигукнула вона, сподіваючись викликати в Максима почуття провини.
– Я всього лише хочу порахувати, скільки ви нам завинили за три тижні проживання. Плюс ті дні, які ще прожевете. Отже: червона ікра, балик, пармезан, фермерські молочні продукти на сніданок. На обід і вечерю – завжди свіжі курятина чи риба, телятина з ринку, дорогі в цей час року овочі, відбірні фрукти, бразильська кава – і це я перерахував суто ваше харчування.
Раїса Петрівна хапала ротом повітря, їй і справді зробилося млосно.
– Йдемо далі. Ви спите в окремій кімнаті, що можна вважати номером люкс. Кожного дня користуєтеся свіжими рушниками, халатом, чомусь моїм, нашою імпортною сатиновою постільною білизною, – речами, котрі ваша донька пере кожного тижня далеко не дешевими засобами. Сміливо і без докорів сумління ви користуєтеся шампунем, кондиціонером, дорогою косметикою моєї дружини, котрі вона виписує для себе за чималі кошти. Я навіть не зможу вам назвати точну суму, котрі ви повинні нам сплатити за розкішне життя в нашій квартирі за наш рахунок, адже вона буде астрономічною, – безжально продовжував Максим.
– Ти геть здурів? Зациклився на своїх грошах! Не в них щастя, між іншим. Я що, вже не можу безкоштовно пожити в гостях у доньки? Та як ти смієш таке заявляти матері своєї дружини?! – раптом ожила і почала оборонятися Раїса Петрівна. – Я не в готелі живу, щоб платити вам за кожну дрібницю! Чи ви раптом настільки зубожіли, що вирішили з матері останні копійки витрусити? Як ти до такого додумався, безсовісний, хто тебе цьому навчив?!
– Та ви ж, Раїсо Петрівно! Ви й навчили! Що, вже забули? А я чудово пам’ятаю той життєвий урок, який ви примусили мене вивчити багато років тому, – відповів зять. – Через рік після весілля ми з Яринкою вирішили купити в іпотеку саме цю квартиру. Всі свої заощадження вклали в покупку, ще й у друзів позичили. І не могли вже більше знімати житло. Пам’ятаєте?
– Та пам’ятаю, я ще не в маразмі! І що з того?
– Те, що ми кілька місяців жили у вас. І ви кожного тижня пред’являли рахунок за наше проживання. Точніше, за моє. Ви скрупульозно записували до блокнотика найменшу дрібницю. І хоч ми давали вам гроші і на комуналку, і на продукти, і на ліки, ви вперто доводили, що цього мало. Відкривали свій блокнот і зачитували мені, скільки разів за тиждень я сходив до ванної, скільки пакетів молока я випив, як часто включав телевізор і скільки разів заряджав телефон через вашу розетку. У вашому дивовижному записнику було зафіксовано абсолютно все!
Раїса Петрівна сиділа перед столом із делікатесами, як на ешафоті. Їй хотілося просто провалитися крізь землю.
– Я тоді не скандалив із вами і не ставив вас на місце тільки тому, що був зовсім молодим і кохав вашу доньку. Мене втішала єдина думка: скоро ми нарешті виберемося від вас і житимемо у власній квартирі.
– Ти дорікаєш мені тим, що я була ощадливою господинею, завжди вміла рахувати гроші і берегла кожну копійку? Я одна витягла двох дітей, в люди вивела, освіту їм дала. І вам, до речі, теж допомагала матеріально! – з пафосом вигукнула присоромлена теща.
– Та перестаньте, все це лише слова. Ви тоді принижували мене так, що страшно згадувати. Що вами рухало, Раїсо Петрівно? Так мене ненавиділи чи перевіряли на міцність молодого зятя? А тепер ви з задоволенням живете в нашій квартирі, користуєтеся всім тим, що заробив я особисто. І не згадуєте, як я вам платив за кожен похід до туалету.
– Ти жорстокий, Максиме. Не можна так з людьми…
Червона, як буряк, теща мріяла тільки про одне – щоб зять пішов. Вона задихалася в його халаті, серце гупало, як м’яч, темні кола пливли перед очима.
– У мене була чудова вчителька, Раїсо Петрівно. Але я не дорікав би вам, хоча б заради Ярини і дітей, які люблять бабусю. Повернувся додому, бо забув свій ноутбук. І те, що зараз побачив, мене просто розлютило, і я не стримався, вже вибачте.
Максим забрав ноутбук і поїхав до офісу. А Раїса Петрівна нарешті стягла з себе ненависний халат і жбурнула його у ванну кімнату, грюкнувши дверима. Кинулася до кімнати, гарячково почала пакувати чемодан. Зателефонувала подрузі і домовилася, що з тиждень поживе в неї.
Повернувшись увечері додому, Максим з Яриною знайшли в кухні на столі записку: «Дякую вам за хліб і за сіль, дорогі діти!».
– Що це з мамою? – здивувалася Ярина. – Вона наче не збиралася ще їхати від нас…
Максим лише хитро посміхнувся. «Не плюй у колодязь, як то кажуть. Око за око», – подумав.
Олеся КОХАНЕНКО
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
