«Я – фрілансер». Все частіше цю фразу можна почути, коли хтось говорить про свою роботу. Сучасні люди стають мобільнішими: намагаються заробляти на життя, де та коли їм забажається, а найкраще – ще й улюбленою справою. Фріланс – це не про «багато вільного часу», це про «хорошу самодисципліну». Переяслав.City знайшов трьох містян, які працюють вдома. Вони розповіли, в чому переваги та недоліки такого формату роботи.
«Коли ти прив’язаний до одного місця, нереально побачити світ»
Ірина Тесля (24 роки) вдома веде курси англійської мови «2Day English». Також вона фотографиня та відома у Переяславі інстаблогерка. Все це, як зізнається дівчина, приносить їй достатній для гідного життя заробіток.
– Ким я свого часу тільки не хотіла бути: лікарем, детективом, психологом, юристом, археологом, актором, режисером. Також цікавилася культурами різних країн – так прийшла до англійської мови, міжнародної. Після школи вступила в наш педагогічний університет на філологічний факультет, спеціальність «англійська, німецька мови та зарубіжна література». Вчилася наполегливо, у нас тоді так було, що приходиш на пари о восьмій, а додому повертаєшся о 17-й. Я була активною студенткою, допомагала студентській раді у різних проєктах. Почала знімати їхні івенти на фотоапарат, гроші на який назбирала за літо. З часом люди, побачивши мої фото, просили зробити для них фотосесії. Так я почала на цьому трохи заробляти.
Вже на першому курсі на волонтерських засадах організувала мовну школу для студентів. Коли стало приходити багато людей, запросила допомагати своїх друзів із філфаку. Припинилося це після четвертого курсу, коли частина друзів закінчила навчання. Я ж на той час уже проводила індивідуальні заняття з англійської мови. Після університету вже заробляла цим стільки, що мені вистачало для самостійного проживання, подорожей, саморозвитку. А подорожувати треба обов'язково – щоб не бути вчителем, який розповідає лише правила, а й ділитися певним досвідом із країн світу. Я оформила ФОП, плачу податки, проте працюю не десь в офісі, а вдома. Одне заняття коштує 250 гривень.
Ірина Тесля: «Всім кажу, що працюю з 9-ї ранку до 10-ї вечора без вихідних»
Робота на себе не фіксована за графіком, тому завжди кажу, що працюю з 9-ї ранку до 10-ї вечора без вихідних. Часто підлаштовуюся під клієнтів, тому приймаю їх і у вихідні, і в свята. Зараз у мене тридцять клієнтів (різного віку). За день проводжу від п’яти до десяти годинних занять. Це ще залежить від сезону: зазвичай на початку осені та десь у лютому, після свят, люди найбільше хочуть навчатися. А найпопулярніші години – із 16:00 до 20:00. Намагаюся комбінувати роботу. Проте для фотосесії (одна година – 700 гривень – ред.) легше перенести заняття, ніж навпаки.
Із цього місяця вирішила ходити в спортзал. Було дуже проблематично виділити на це дві години на тиждень. У фітнес-тренерів також розклад насичений. У вільний час, якого зовсім мало, вивчаю китайську мову. Якщо планую кудись поїздку, то вибираю оптимальний період, щоб це не було обтяжливо для моїх клієнтів. Зазвичай це свята, канікули, тривалі вихідні, коли люди також прагнуть відпочити. Тим паче, у крайньому разі заняття по скайпу можна проводити з будь-якої точки світу. Мій хлопець говорить, що мені варто менше працювати. Ми живемо разом, але бувають дні, коли не бачимо одне одного. Ввечері, коли він приходить з роботи, я займаюся з учнями.
Світ швидко змінюється, хочеться якомога більше побачити. А коли ти прив’язаний до одного місця, це нереально зробити. Приміром, мій хлопець, навіть коли хворіє, не може піти в лікарню, бо це ж треба брати вихідний за свій рахунок. Не можу уявити, що коли-небудь ходитиму кудись на роботу. Взагалі покоління міленіалів, до якого я належу, переважно не хоче працювати на когось. Після розпаду Союзу люди зрозуміли, що можна заробляти власною справою, і ми росли саме в цей період. Міленіали ризикованіші, не бояться брати на себе відповідальність, можуть на рік піти у творчу відпустку, щоб надихнутися і почати нову справу. Хіба можна уявити, щоб на таке наважилися наші батьки?
«Потрібно підібрати команду з високим ступенем відповідальності»
Іван Світличний (33 роки) переїхав до Переяслава із Луганщини в 2013-му. Після університету працював програмістом-фрілансером. Близько двох років тому став одним із засновників веб-агенції «Old robot». Одружений, має трьох малих дітей.
– У мене завжди були здібності до точних наук. На Луганщині навчався в гімназії в класі математичного спрямування. Потім – в Луганському університеті ім. Володимира Даля на факультеті комп'ютерних технологій. Ще в період навчання я трохи викладав у коледжі, але мені не сподобалося. Після закінчення університету у 2008-му жодного дня в офісі не працював. Зрозумів, що ходити щодня на певну годину на роботу, виконувати чиїсь забаганки, всякі там директори – це не моє. Тоді саме були часи, коли активно розвивалися закордонні фріланс-біржі. Ми кооперувалися з товаришами, пробували щось робити як рядові програмісти.
Я б тоді точно не наважився почати власну справу. Для цього необхідно було мати досвід, який я за ці роки здобув. Зараз наша агенція надає різноманітні послуги: створення веб-сайтів різного рівня, розкрутка, дизайн, поліграфія, мобільні додатки. Усі наші клієнти з-за кордону, і в нас велика різниця в часі. Наприклад, коли в Україні 16 година, у Нью-Йорку дев’ята ранку. Тому наш робочий день починається саме о 16-й. А працювати можемо й до третьої-четвертої ночі. Якщо немає форс-мажорів, то зазвичай закінчуємо о першій-другій. Я проводжу перемовини із замовниками, беру на себе складні завдання, веду тривалі проєкти – менеджмент в поєднанні із розробкою.
Іван Світличний: «Зрозумів, що ходити щодня на певну годину на роботу – це не моє»
У команді нас п'ятеро, нікого наживо не бачив. Є працівники і з України, і з Польщі, і з Австралії. Від прив’язаності до конкретної локації відходять навіть такі круті корпорації, як «Гугл». Вони тримають певний штат в офісі, але тисячі людей працюють на них віддалено у своїх країнах. Є в цьому деякі нюанси. Я ж не зможу підійти до людини, яка сидить за три тисячі кілометрів, і сказати: «Треба працювати». Тому тут важливо підібрати команду з високим ступенем відповідальності. Заробіток залежить, зокрема, й від країни-замовника та складності завдання. Один хороший сайт створюється кілька місяців. Є проєкти, які веду п’ять-шість років, – все ж модернізується. Я маю приблизно від 30 до 70 доларів за годину роботи.
Працюючи вдома, в принципі можу в будь-який момент перерватися, випити чаю, поспілкуватися з дітьми. Але буває, що зачиняюся в кабінеті й прошу не турбувати мене взагалі. Зважаючи, що робочий день починається після обіду, ранок приділяю особистим справам: дітей відвезу в школу чи садочок, у спортзал сходжу. У суботу та неділю намагаюся брати вихідні, щоб із сім'єю кудись виїхати. У відпустку вирватися дуже складно. Щодня ходжу на каву, можу пообідати десь в кафе, маю багато хороших знайомих у Переяславі, тому браку спілкування не відчуваю. Та й віртуальний світ настільки увійшов у наше життя, що навіть розмова телефоном чи через відеочат сприймається як «жива».
Дистанційно працювати складніше, необхідно постійно себе мотивувати. В офісі ж зазвичай є людина, яка тебе «підганятиме батогом». Звичайно, і в мене бувають творчі кризи, але відповідальність бере верх. Бо від цього залежить моя репутація, мій достаток і зрештою свобода.
«Інколи тягне в офіс, там якось швидше все робиться»
Юлія Шевченко (22 роки) працює дистанційно в офісі в київському медичному центрі та водночас займається власним дизайн-проєктом. Живе зараз у столиці. Свого часу була продавцем-консультантом в спортивному магазині. Зазначає, що ходити на роботу – це також по-своєму класно.
– У дитинстві мала нестандартну мрію, тому нікому про неї не говорила, – хотіла стати військовиком, щонайменше генералом (сміється). Сама не знаю, чому так. Але з часом це минуло. Закінчила міську сьому школу, вступила до нашого педуніверситету на фінансово-гуманітарний факультет. Ще під час навчання влаштувалася продавцем-консультантом у спортивному магазині. А потім – у медичний центр, де працюю й досі за графіком 2/2. Тобто два дні у мене були вільні.
Юлія Шевченко: «Вільний час використовую для подорожей»
Не мала мети знайти ще якусь роботу, але поступово почала займатися проєктами з комп’ютерного дизайну. Розробляла дизайн для деяких книг, згодом розпочалася плідна співпраця з блогерами-репетирорами, які онлайн готують дітей до ЗНО. Я створюю дизайн для їхніх блогів та посібників.
Не можу сказати, де краще працювати – вдома чи в офісі. Мабуть, усім варто спробувати і той, і інший варіант. У мене – під настрій: довго працювати вдома не можу, інколи просто тягне в офіс, там якось швидше все робиться, люблю дисципліну. Проте не маю браку спілкування: днями «на телефоні» або «в телефоні». Часом навпаки хочеться помовчати – добре, що вдома мене розуміють і підтримують. Вільного часу зараз дуже мало. Але якщо вдається кілька днів виділити для відпочинку, то їду подорожувати – Україною або за кордон.
