Як для християн, для членів євангельської церкви "Оселя благодаті", що діє у Переяславі вже понад тридцять років, період пов’язаний зі святом народження Ісуса Христа, особливий. Крім іншого, у святкові дні ними вже багато років поспіль влаштовуються так звані різдвяні походи. Це – колоритні, радісні заходи, у ході яких віруючі вітають та обдаровують багатьох жителів міста. Такий було влаштовано і цього року. Про підготовку до походу, його проведення та інше зі служителем церковної громади Олександром Бойком (35 років) спілкувався кореспондент Переяслав.City.
Обдаровували як царі
– Скажіть, будь ласка, різдвяні походи, які проводите, можна порівняти з традиційними колядками?
– Скоріше це – альтернатива їм. У наших заходах є суттєві відмінності. От я, скажемо, переяславець і у дитинстві, як і багато інших моїх однолітків, ходив колядувати. Деякі люди пускали до осель і нормально це сприймали, але були і такі, що не дуже раділи колядникам, не відкривали двері. Взагалі ж такі колядування певною мірою нагадували побори. Діти заходили – дайте, дайте.. І, було видно, навіть ті, хто відкривав двері, не завжди цьому раді.
Загалом у Біблії немає такого формату, як наші традиційні колядки. Але ж свято є свято. Багато хто збирається у сімейному колі за святковим столом. І думаю, не помилюся як скажу, що таким святкуванням часто не вистачає атмосфери духовності. З цього і виникала у нас ідея різдвяних походів.
– І ви на відміну від колядників не просите "дайте, дядьку, п’ятака", а навпаки, ще й самі обдаровуєте господарів.
– Так. Коли Ісус народився у Віфліємі, до нього, як відомо, прийшли поклонитися царі. Вони не просили у Нього щось, а принесли із собою дари. Не знаю, чи вони тоді ще й співали щось. Ми ж, коли приходимо в оселі до людей, ще й співаємо про народження Ісуса. Думаю, це – нормально. Адже у центрі цих святкувань, що чи не найбільше упродовж століть пошановуються в усьому світі, повинен бути саме Господь.
Фото: Надане Олександром Бойком
І бідним, і заможним потрібен Господь
– Готувалися до цього заходу завчасно?
– Оскільки маємо досвід, то загалом були готові до його проведення. Інша справа, що завчасно у соціальних мережах розмістили повідомлення про нього. Запрошували людей, які бажають, щоб ми до них завітали, подавати заявки. Проте наші можливості були обмеженими. Якби заяв було занадто багато, то просто фізично ми не змогли б побувати в усіх бажаючих. Адже ми влаштовуємо походи не сьомого січня зранку, а напередодні у Святвечір. Почали о сімнадцятій годині. У нас уже є звичай спочатку обходити оселі людей, що проживають неподалік приміщення нашої церкви на вулиці Гімназійній, де суцільний приватний сектор. Просто дивилися, де у будинках горить світло. Запитували людей, чи можемо привітати їх з Різдвом. Таким чином обійшли десь 10-15 будинків. Не відмовляли нам майже ніде, куди підходили. А потім почали їздити по домовленим заздалегідь адресам. І таким чином відвідали ще зо два десятка будинків. Закінчили свою акцію лише о десятій вечора. Насамкінець одна родина наших вірян запросила вже нас, учасників походу, на чаювання. Так що по домівках ми розійшлися того вечора лише десь об одинадцятій.
– Що ж ви дарували і чи відвідували лише бідні родини?
– Тут ми знову керувалися біблійним принципом. Тоді, як відомо, до народженого Ісуса прийшли не лише царі, а й прості пастушки, які мали найнижчій соціальний статус. Тобто було показано, що Бог потрібен всім. То ми відвідували як бідні родини, так і досить заможні. Майже всі вони були нецерковними людьми, хоча тою чи іншою мірою знали про нас. Дарували цукерки, різдвяні листівки. Також клали у коробки з подарунками календарі та інформаційні листівки з розкладами наших богослужінь, щоб люди розуміли, де для них ще відкриті двері у Переяславі. Подарунки купували перш за все за рахунок спонсорів. Є віруючі люди, які жертвують кошти, щоб у такий спосіб послужити Богові.
У нашій різдвяній групі було дванадцять осіб переважно молодого віку. Із святкової атрибутики із собою мали лише різдвяну зірку. Цього ж вечора такий же різдвяний похід робила ще одна група з нашої церкви. Там були люди старшого віку і кількість адрес, куди вони ходили, у них була меншою.
Фото: Надане Олександром Бойком
У родині глухонімих теж підспівували
– Як реагували у родинах. Невже не намагалися вас пригощати?
– Так. Інколи навзаєм пропонували і нам подарунки, навіть цілі кульки приготували ще й з вином. Але ж у нас віруючі не вживають ніякого алкоголю. Та і взагалі ми приходили, щоб самим привітати, а не отримувати щось від господарів. Казали, що нам нічого не треба. Проте бувало так, що люди просто ображалися. Тому інколи вже просто не могли відмовитися, крім спиртного, зрозуміло.
У наших різдвяних походах беру участь вже років з десять, то помітив одну тенденцію. Колись ми так само обходили з привітаннями домівки і помічали, що у Святвечір майже у кожній другій люди збиралися родинним колом за святковими столами. На жаль, цього ж разу із двадцяти осель таке помітили лише у чотирьох. Не знаю чим це пояснити, чи умовами карантину, чи ще чим. Для декого вечір і взагалі не був особливо святковим – вечір та й вечір. Тож ми намагалися створити атмосферу свята.
Особисто я взагалі не уявляю Різдво без таких походів. Без них свято зовсім не так відчувається.
– Можливо, були під час цього походу якісь особливі випадки, адже це живе спілкування, кожного разу інші люди?
– За увесь час таких наших заходів цього року ми вперше у Переяславі відвідали з привітаннями родину глухонімих. Для нас це було реально дуже незвично. Навіть думали, що буде проблема спілкуватися з ними. Подружжю 40-50 років. Проживають у приватному секторі. У них двоє дітей і добре, що менший хлопчик нормально і чує, і розмовляє. От через нього ми і розмовляли, а вже, щоб донести до них зміст наших пісень по Христа, їх тексти навмисно написали на великих аркушах паперу. Так що по їхньому виразу, міміці було видно, що вони не лише розуміли зміст, а й співали разом з нами. Насправді це було дуже зворушливо. Так що увесь цей захід і на нас, учасників походу мав величезний вплив. Бо не лише ми людям щось приносили, а й самі отримали великий заряд позитиву, бадьорості. Коли наприкінці зібралися за чаюванням довго ділилися гарними враженнями.
Фото: Надане Олександром Бойком
"Сумки самарянина" надіслали зі США та Англії
– В останні роки в Україні офіційно на державному рівні Різдво відзначається і 25 грудня. "Оселя благодаті" також долучалася до цих святкувань?
– Хоча б Різдво було і частіше, його б не було забагато. Бо кожне свято це в першу чергу ще одна нагода сказати про те, що зробив Ісус Христос для людства. І от, наша церковна громада різдвяні дні розпочала з 25 грудня. Десь у 25 домівок соціально малозахищених людей розвезли подарунки. Приблизно такі ж, що ми дарували і цього разу. Окрім того, для дітей міста і деяких сіл району проводилися лялькові вистави. В умовах карантину не можна було зібрати багато дітей. Тож на одну виставу запрошували десь до пів сотні. І таких вистав у нашому просторому домі молитви було, здається, п’ять. Робили для дітей певні розваги, їх очікували подарунки і таке інше.
– Чи не щороку через церкви українським дітям надсилають подарунки їх однолітки із за кордону.
– Такі подарунки називають "Сумка самарянина". Саме їх і вручали дітям на цих виставах. Знаю цього разу їх збирали та надсилали з Англії та США. Але це доволі тривала процедура. У церквах їх замовляють ще у вересні. Бо посилкам потрібно пройти ще митний контроль і таке інше. Коли ж ці коробки вручали дітям, всі були неабияк радісні. Всім було дуже цікаво відкрити і подивитися, що там.
