У музеї просто неба співробітники НІЕЗ «Переяслав» з нагоди Великодня обладнали яскраву тематичну фотозону. У межах карантинних обмежень територія заповідника відкрита для прогулянок як паркова зона. Напередодні свята журналістка Переяслав.City відвідала музей, щоб помилуватися писанковими барвами.
– Кожного року в такі дні ми проводили в заповіднику майстер-класи з писанкарства, виставки, але зараз збирати великі групи відвідувачів не можемо, — розповідає старша наукова співробітниця НДВ історичного краєзнавства Наталія Ревега. — Попри карантинні обмеження хотілося подарувати людям святковий настрій. Тож разом із моєю колежанкою Оксаною Шекмар, провідним екскурсоводом, вирішили втілити щось нове й облаштовували фотозону. Не очікували, що вона стане настільки популярною, щодня нас відзначають у соцмережах гості, які вже зробили тут світлини.
Ми з шестирічною донькою Кароліною теж не оминули нагоди сфотографуватися біля святкових декорацій. Перша локація, що відразу привертає увагу, — велика арка в центрі Базарної площі, обплетена лозою, до якої стрічками прив’язані барвисті писанки.
– Арку ми сплели власноруч із лози, заготовленої для тинів, — каже Наталія Ревега. – А різнокольорові писанки – це особисті сувенірні надбання, вони з дерева. Для наших гостей цікаве завдання: нехай порахують, скільки їх там.
Арку власноруч зробили співробітники музею
Біля арки на пеньочку експонується традиційний атрибут – пасхальний кошик із вербовими гілочками. А на галявині оселилися блакитний та жовтий декоративні кролики. Хоча це швидше західна великодня символіка, однак пофарбована у національні кольори. Вона дуже до вподоби найменшим відвідувачам. Малеча відразу біжить до цих тваринок.
На великодньому дереві, пофарбованому в сонячний жовтий, «розквітли» писанки всіх кольорів веселки. Такі декорації нагадують мешканцям і гостям міста про наближення світлого Воскресіння Господнього та дарують естетичну насолоду. Вони прикрашатимуть площу аж до завершення травневих свят.
Оскільки «живі» виставки писанок не проводяться вже другий рік поспіль, співробітники створили відеоверсію, яку можна переглянути на сторінці заповідника у фейсбуці, не виходячи з дому. Різноманітні писанки, розписані, відповідно до традицій, у кожному регіоні України, музею надала відома писанкарка Оксана Білоус.
А в Музеї хліба експонується форма для виготовлення великоднього пряника кінця ХІХ століття, декорована написом «Христос Воскрес» старослов’янською мовою. Такі форми виготовляли з твердих порід деревини: клена, горіха, груші, берези – вирізали на них зображення риб, тварин, людей. Служили вони близько сімдесяти років.
— На Великдень, окрім традиційної паски, святкових пирогів і калачів, пекли здобні медові пряники. Ними, разом із крашанками та писанками, обдаровували «волочильників» та «христосувальників», а також обмінювалися під час взаємних гостин, — розповідає завідувачка Музею хліба Олена Жам. — Напікали великоднього печива багато, з розрахунку не менше як на три святкові дні, упродовж яких, за давнім звичаєм, печі не топили й нічого не готували, а споживали лише те, що було приготовлене до Великодня.
Українські звичаї
Старша наукова співробітниця Музею українських обрядів Світлана Зубер розповіла про звичаї святкування Великодня. Вважалося, що під Світлу Неділю гріх спати, тож всю ніч в хаті не гасили в хаті світло. Існувало повір’я, що на Великдень під час сходу сонце «грає», тому відчиняли віконниці, аби до хати потрапили чародійні проміння великоднього сонця, що приносять у дім щастя і здоров’я.
— Поздоровляти зі святом та христосуватися (цілуватися та обмінюватися писанками) починали уже після богослужіння. Писанка, одержана при першому христосуванні «відвертає напасті, припиняє пожежу». Дівчата вмиваються з першою крашанкою – «щоб кращими бути».
Після освячення кожен спішив зі свяченим швидше додому.
Заходячи до хати, господар скидав шапку і голосно вітався: «Христос Воскрес!». «Воїстину Воскрес!» - відповідали жінка і діти. Господар ставив кошик і христосувався з родиною. Діти ставали на коліна, а батьки розбирали «свячиво» над їхніми головами, примовляючи: «Аби вам розум так швидко розв’язувався, як ця корзина скоро розбирається». Якщо в хаті була дівка на виданні, клали паску їй на голову і примовляли: «Щоб була така велична, як ця паска пшенична». Малу дитину клали у порожню корзину зі словами: «Щоб так швидко росло, як ця паска росте!».
Родина молилась Богові і сідала за стіл. Розговляючись, перш за все ділили посвячене яйце кожному члену родини, ті з’їдали свою частку зі словами: «Христос Воскрес!». Після цього старші переважно відсипались після безсонної ночі, а молодь, взявши крашанки, відправлялись на церковне подвір’я. Ця територія на три дні ставала пожвавленим місцем, де билися яйцями, грались, співали, водили хороводи.
Був колись звичай на Великдень гойдатись на гойдалці. На жаль, тепер це тільки
дитяча розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очиститися повітрям від усього злого, що назбиралося за зиму.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
