Про патріотизм судять не по словах, а по вчинках людини. Любов до свого краю є виявом гордості за рідну землю, за її матеріальні й духовні надбання. Це готовність захищати інтереси насамперед країни, а не власні. Напередодні 30-ї річниці незалежності України ми запитали жителів Переяславщини, кого вони вважають патріотом нашого краю.
Іван Бугаєнко, 62 роки, с. Студеники:
– Беззастережно таким вважаю засновника фермерського господарства ім. Махна Віктора Авраменка. Ще у компартійні часи він добивався справедливості, навіть якщо це не співпадало з лінією партії і відповідно – дуже не подобалося партійним функціонерам. Він – з тих рідкісних людей, які готові на самопожертву заради правди. І ще одна людина, яка гідна так називатися, – Ярослав Потапенко. учасник Революції Гідності, один з організаторів «Самооборони Переяслава». Мав можливість під час Майдану відсидітися як викладач в університеті, але не міг не діяти, коли там творилася історія України. Дуже шкода, що обох немає серед нас – в усі роки такі люди слугували прикладом для інших. Вони не з тих, хто де тільки можна розповідають про любов до рідної землі, вони наполегливо працювали для неї.
Ольга Коломієць, 34 роки, місто:
– Як на мене, патріотизм і безкорисливість – це слова, які мають звучати в унісон. Наразі, протягом останніх років, я не знаю людини, яка б зробила так багато для розвитку туристичного потенціалу і популяризації рідної Переяславщини, як Микола Богатир, голова громадської організації «Корінь нації». Зазвичай патріот (якщо не на словах, звісно) – це людина, яка фанатично захоплюється своїм рідним краєм і навіть недоліки бачить не як недоліки, а як особливість. Я, до речі, іноді проводжу паралелі між Сікорським і Богатирем.
Василь Лой, 70 років, киянин:
– Я родом із Козлова, раніше на все літо приїжджав у батьківську хату, а зараз, через коронавірус, буваю рідко. У селі жив Ковалівський Іван Григорович, кілька років як покійний, якого вважаю патріотом. Він цікавився історією села, багато цікавого й мені розповідав, вболівав за його розвиток. Свого часу домагався, щоб у Козлові були сільрада, колгосп, пошта. Бо за радянських часів діяв один колгосп на три села з центром у Жовтневому. І це вдалося. Але зараз вже і пошти немає, і бібліотеку розформовують. А якщо казати про весь край, то найбільшим патріотом вважаю Михайла Сікорського. Завдяки його праці Переяслав перетворився на місто-музей.
Аліна Задорожня, 35 років, місто:
– В першу чергу на згадку прийшов мій добрий знайомий, відомий на Переяславщині громадський активіст та краєзнавець Микола Богатир. Він надзвичайно любить свій край, і ця самовіддана любов простежується і в його безкорисливій праці. Він вправно прокладає туристичні маршрути, всіляко популяризує пам’ятки нашого краю. Хочеться, щоб влада підтримувала його патріотизм, аби він мав змогу реалізувати всі свої проекти та задуми. А ще – Лариса Василівна Кузьменчук, директорка Переяславської лікарні – людина, яка завжди подасть руку допомоги і ніколи не залишить в біді, знаю це з власного досвіду. Вражає, як вона горить своєю справою, опікується кожним хворим, переживає за благоустрій лікарні.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
