Їзда на велосипеді має безліч переваг. Окрім того, що це економно, швидко та ще й корисно для тіла й мозку. А навчитися їздити можна у будь-якому віці. Ми запитали жителів Переяславщини, чи користуються вони таким транспортом.
Анастасія Леонова, 13 років, місто:
– Кататися на велосипеді подобається змалечку. Зараз маю гарний спортивний велосипед аж із сімома передачами та ручними гальмами. Його нещодавно подарував старший брат Ярослав. До магазинів майже завжди їжджу велосипедом. Покупки складаю у ранець, який чіпляю собі на плечі, бо ані багажника, ані корзини, в яку можна було б щось покласти, у мого велика немає. Правила дорожнього руху намагаюся не порушувати: завжди їду в одному напрямку з машинами. З інтернету про це дізналася. А ще бачила, що так їздять інші велосипедисти. Днями разом зі своєю подружкою їздила фотографуватися до знаку «Переяслав». Ту дівчину везла на рамі, бо велосипеда в неї немає. Першого вересня піду до восьмого класу першої школи. Якщо не буде дощу, то до школи поїду великом. Так я робила і в минулі п’ять років. Саме стільки часу ми з мамою живемо в Переяславі. Переїхали із Києва.
Іван Бобровник, 59 років, с. Пристроми:
– Хоча є й машина, проте на велосипеді їжджу по селу майже кожного дня. Чи провідую своїх дітей, чи в магазин треба. Чи й як електрику «виб’є», то вмикаю її на підстанції – люди ж просять. У мене кілька великів, усі прості, дорожні, без теперішніх викрутасів типу кількох передач. Ремонтую сам. Та вони надійні, рідко що доводиться міняти. От тільки гума зараз поганенька, то скати не витримують стільки, як колись.
Іван Ступак, 27 років, с.Шевченкове:
– Я живу в Києві, а працюю програмістом на фабриці в селі Княжичі. На роботу їжджу велосипедом. Щодня долаю 28 кілометрів. Вранці добираюся за 36 хвилин, а ввечері – за 34, бо частину шляху спускаюся згори. У мене гірський велосипед тайванської фірми «Джайнт». Купив його чотири роки тому на OLX. Він був майже новий. Придбав для роботи, а потім заохотився до веломандрівок. Подорожую з учасниками київської велоспільноти. Обираємо маршрути довжиною від 40 до 80 кілометрів. Їздили на Труханів острів, на річку Десну, у село Вишеньки, у місто Вишгород. Одного разу приїхав велосипедом додому в Шевченкове. Здолав 103 кілометри із зупинками за шість годин. Цікавий досвід, хочу повторити.
Ірина Присіч, 68 років, місто:
– Загалом їжджу на велосипеді більше 25 років. А в останні роки почала брати участь у веломарафонах на довгі дистанції. Цьому спонукало моє рішення взятися за здоров’я. Першою була поїздка до Малої Каратулі – туди їхала велосипедом, а назад зять забирав автівкою. Потім поїхала до Ташані – 35 км в один бік і назад. Було дуже важко, але через кілька днів поїхала знов, і болю в м’язах вже не було. Тоді мій тренер і наставник, викладач фізичної культури В’ячеслав Тонконог сказав: «Якщо проїхала 70 км, значить, і до Києва доїдеш». Перша поїздка до столиці тривала шість годин, було тяжко, але емоції переповнювали. Нині завдячую велоспорту своєю витривалістю та зміцненням здоров’я, і всім охочим раджу долучатися до наших марафонів.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
