З 9 до 20 вересня у ліцеї-інтернаті «Патріот» діяв мовний табір «GoCamp». Його організовує громадська організація «Global Office» за підтримки МОН України. У рамках цього проєкту до навчального закладу приїхала волонтерка із Великої Британії Ліза Вернон. Переяславський ліцей став одним із 350 освітніх закладів України, які здобули право провести такий мовний табір. Для цього спочатку слід було добре себе зарекомендувати у творчому конкурсі.
– Школярі мали зняти оригінальне відео англійською мовою про свій навчальний заклад, – розповідає вчителька англійської мови та зарубіжної літератури ліцею Валентина Кравченко (26 років). Вона була координаторкою табору в «Патріоті». Свого часу закінчила філологічний факультет переяславського педуніверситету. – Наші учні, вже випускники, зняли дуже креативне відео, і ми виявилися серед найкращих. Це було ще минулого навчального року. Всі координатори пройшли триденний тренінг у місті Ірпінь. Ми там наче повернулися до шкільних років: навчалися як теоретично, так і практично, брали участь у різноманітних квестах.
Ліза Вернон та Валентина Кравченко познайомилися завдяки проєкту «GoCamp»
Волонтери також готуються до приїзду в Україну. Приміром, Ліза Вернон, окрім таких очевидних турбот, як медогляд та співбесіда скайпом, переглянула відео, яке готували ліцеїсти. Так отримала певне уявлення, де проведе два тижні.
– Такий табір передусім допомагає дітям подолати мовний бар’єр, – продовжує координаторка. – Скажімо, діти, які регулярно їздять за кордон, таких проблем не мають. А от тим, хто не мав досвіду спілкування із носіями мови, важче. Хоча вони й знають відповіді на певні запитання, починають хвилюватися і не говорять.
Це підверджує десятикласниця Анелія Видолоб, яка навчалася в таборі:
– Я рік тому відпочивала на Кіпрі. Там державна мова грецька, проте багато чути й англійської, оскільки це туристична країна. Тоді я й зрозуміла, наскільки важливо знати англійську. Якби зараз туди поїхала, то значно простіше було б спілкуватися.
До табору набрали групу з ліцеїстів різних класів. Була певна навчальна програма. Заняття на різні теми – «Технології», «Культура», «Танці та спорт» тощо – відбувалися у формі гри протягом півтори-двох годин після уроків. У проведенні квестів допомагали студенти філологічного факультету педуніверситету.
Десятикласниця Владислава Булах має хороші оцінки з англійської, але розуміє, що знання мови повинні бути ще кращими.
– Я пішла в табір, щоб порозмовляти з носієм англійської мови, з людиною з іншого культурного середовища, – пояснює вона. – Спочатку ми боялися щось говорити Лізі, але вона сказала: «Don’t worry» («Не хвилюйтеся»), підправляла, де ми щось неправильно формулювали, ніколи над нами не насміхалася. Тепер я стала впевненішою, не боюся розмовляти з тими, хто краще знає англійську.
Директор Василь Козій зазначає, що такий проєкт надзвичайно важливий для ліцею, адже стосується обміну досвідом між країнами.
– Як кажуть, скільки мов людина знає, стільки разів вона й людина, – зауважує. – Тому радий, що ліцеїсти можуть розвиватися щодо цього. У 2017 році я цілий місяць провів у Америці, не знаючи англійської мови. Добре, що хоча б через телефон дещо міг перекладати. Зараз можна дуже легко їздити по світу, здобувати нові знання та досвід, однак без мови (передусім англійської), це значно важче. Однак і у нас є чого повчитися. Думаю, Ліза, перебуваючи тут, також щось корисне взяла для себе.
Ліза стала для ліцеїстів подругою
Протягом перебування в Переяславі Ліза Вернон жила в особистій кімнаті ліцейного гуртожитку. У вільний час приходила на уроки англійської до учнів, а також була на екскурсіях.
– Були у музеї «Заповіту», у музеї просто неба, просто гуляли вулицями міста, – розповідає Валентина Кравченко. – Наш недільний базар дуже вразив Лізу. Були і на Дніпрі на пляжі. Їй сподобалася наша погода – сонячно, тепло, на відміну від Англії, де часто дощить.
– Ліза – мила, спокійна дівчина, дещо сором’язлива, – додає Владислава Балух. – Вона для нас була більше другом, ніж викладачкою. Ми домовилися, що будемо списуватися, тобто спілкування триватиме.
«В Україні люди усміхаються на вулицях, а у нас – не так»
Ліза Вернон (19 років) любить подорожувати. Вже встигла побувати в Іспанії, Португалії, Греції, США та Австрії. Стала волонтеркою «Global Office», бо хотіла дізнатися більше про Україну. «Ми знаємо хіба що дещо з новин, тому було цікаво потрапити сюди. Це новий досвід», – зізналася журналістові «Вісника». Сама дівчина із невеличкого села між англійським Манчестером та країною Вельс. Перекладала нашу розмову Валентина Кравченко.
Ліза Вернон біля ліцею-інтернату
– Не боялася їхати до України, зважаючи на політичну ситуацію?
– Я знала, що їду в безпечну частину країни. Тим паче, брат, який тут уже бував, запевняв, що бойових дій тут немає. І батьки не були проти. Та вони б мене не зупинили, якби й хотіли (усміхається).
– Як тобі наша країна?
– Київ вразив сонячною теплою погодою, там багато різних історичних пам'яток, біля яких можна пофотографуватися. Мені сподобалося. Людей приблизно стільки ж, як у Лондоні чи Манчестері, тому це не здивувало. Переяслав простий, тихий, тут добре релаксувати на вихідних, гарна природа поза містом. Ми взяли велосипеди і поїхали в музей (просто неба – авт.). Я люблю їздити велосипедом, погода була класна. А ще мені там сподобався комбайн.
– Які враження залишили наші ліцеїсти?
– Вони завжди вітаються до мене, дуже щирі та дружелюбні. Ввечері з деким ми разом виходили на стадіон, я займаюся калланетикою (комлекс гімнастичних вправ – ред.). З багатьма переписуємося, зафоловили одне одного в інстаграмі. У них хороший рівень англійської, справді. І вони мають бажання його підвищувати.
– Чи здивувало те, що небагато хто в Україні знає англійську?
– У Переяславі ми зустріли чоловіка з Лондона, який приїхав сюди одружуватися. Поговорили хоча б із ним. А так навіть у Києві не було з ким поговорити. Мене це справді здивувало. Ще я вивчаю іспанську.
– Що сподобалося з української кухні?
– Мені сподобалася запечена курка. Вдома ми зазвичай їмо рибу. Домашній сир – класний. Готували тут пироги з фруктами. Пробувала і ваш борщ, смачний.
– А що не сподобалося?
(Пояснює англійською, зокрема, повторює фразу: «білий жир з тварини». Перекладачка просить показати в телефоні. Виявляється, що то смалець).
– Мені мазали його на хліб.
– Може, то було масло?
– Ні.
– Ми й самі такого не їмо (сміємося).
– Справді?
– У чому відмінність українців та британців?
– В Україні багато людей усміхаються на вулицях, а у Британії спокійніші. Діти у вас дружелюбніші, обіймаються, жартують між собою. Я планувала з’їздити до Чорнобиля, але передумала. Ваші водії дуже швидко їздять, небезпечно.
– А розкажи про своє село.
– У нас дуже зелено, оскільки велика вологість. Моя сім’я тримає двісті корів, коня, двох собак. Я за ними сумую. До речі, мрію стати ветеринаром. Ще у нас у селі є кінотеатр, каток, шопінг-центр, ресторани, паби, нічний клуб і багато спортивних майданчиків.
– Можеш щось сказати українською?
– О, Боже! – Далі продовжує українською: – «Дуже добре», «добрий вечір», «дякую», «як справи?».
