19 жовтня минуло два роки з дня голосування за медичну реформу в стінах Верховної Ради. Тоді свій голос за зміни в системі охорони здоров’я і гарантований державою пакет медичних послуг для кожного жителя України віддали 240 народних депутатів. Стартувала ж реформа, яка стосується надання первинної медичної допомоги, у січні 2018 року.
Як працюється сімейній лікарці Переяслав-Хмельницького Центру первинної медико-санітарної допомоги Лесі Булах, дізнавалася журналістка "Переяслав.City", провівши в поліклініці пів дня.
"Леся Іванівна – уважна й професійна лікарка"
У вівторок, 22 жовтня, у Лесі Булах (50 років) була друга зміна (з 13.00 до 18.00). Тож до її робочого кабінету в поліклініці (№404) приходжу післяобідньої пори. Першою на прийом до лікарки записалася Марія Данилівна (свого прізвища не називає). Рівно о 13.00 вона заходить до кабінету і виходить через 20 хвилин.
– За медичною допомогою (не хочу казати вам про свою болячку) я звернулася до Лесі Іванівни оце вперше і після прийому лишилася задоволеною, – ділиться враженнями ця літня жінка. – З усього помітно, що моя сімейна лікарка – фахівець від бога. Вона співчутлива, професійна і ввічлива. Усім серцем відчуваю, що Леся Іванівна призначила мені правильне лікування. Лишень би одужати швидше.
Одним із наступних пацієнтів Лесі Булах того дня був 56-річний Віктор Мороз із міста, який страждає від болю в хребті.
– Я оце вдруге прийшов на прийом до Лесі Іванівни, – говорить він. – Перший раз (це було навесні) звернувся до неї також із болями в хребті. Тоді вона виписала мені рецепт, і я пролікувався амбулаторно. Результат був позитивний. А оце знову став турбувати хребет. Сподіваюся, що і цього разу Леся Іванівна професійно призначить мені лікування і я швидко одужаю. А загалом Леся Булах – уважна, турботлива лікарка. Що важливо, вона має почуття гумору.
Дочекавшись своєї черги, тобто призначеного часу, Віктор Іванович заходить до кабінету і запрошує із собою мене. Леся Іванівна уважно оглядає свого пацієнта і призначає лікування. Віктор Мороз виходить з кабінету, а я лишаюся, щоб записати інтерв’ю з Лесею Булах. Для цього у мене є 20 хвилин – це час відведений на прийом одного пацієнта.
"Я не соромлюся за потреби заглянути в протокол при пацієнтові"
Леся Булах народилася і виросла в селі Соболівка Теплицького району на Вінниччині. Свого часу закінчила школу із золотою медаллю і без проблем вступила до Вінницького медичного інституту ім. Миколи Пирогова. Через шість років успішного навчання у виші Леся Іванівна, на протязі двох років проходить інтернатуру у Києві та Фастові. Здобувши спеціальність лікаря-терапевта, вона за направленням працевлаштовується за фахом у лікарню Білої Церкви. У цьому місті вона знайомиться із Віталієм Булахом, який на той час працював заступником начальника пожежної частини, і через певний час побачень виходить за нього заміж.
– У шлюбі з Віталієм я народила двох доньок, – говорить Леся Булах. – Вікторії зараз 21 рік і вона навчається у Київському національному університеті будівництва й архітектури. А Владиславі за кілька днів виповниться шістнадцять, вона навчається в ліцеї "Патріот".
До Переяслава (на малу батьківщину чоловіка) ми переселилися у 2007 році. Відтоді ж почала працювати терапевтом в поліклініці. До слова, перед тим, як перекваліфікуватися на лікарку загальної практики сімейної медицини, я була лікарем-терапевтом вищої категорії.
– А ви завжди мріяли стати лікарем?
– Так, завжди. Мрія про медицину як майбутню професію з’явилася ще в дитинстві. Хоча в нашому роду нікого з лікарів, окрім мене, немає.
– Скільки пацієнтів на сьогодні підписали з вами декларації?
– 1982, хоча норма – 1800. А маю я, та й інші сімейні лікарі також, значно більше пацієнтів, бо у нашій сімейній амбулаторії лікарів не вистачає.
– Чим відрізняється практика терапевта від сімейного лікаря?
– На відміну від терапевта сімейний лікар може супроводжувати не лише дорослих, а й дітей та вагітних жінок. Адже сімейний лікар – це фахівець широкого профілю, який має повноваження на огляд як невропатолог, гінеколог, лор, окуліст тощо.
– Чи всі категорії населення ви особисто готові сьогодні обслуговувати як сімейний лікар?
– Так. Але коли потрібно, то направляю пацієнта до фахівців вузького профілю (для цього є протоколи лікування). А загалом сімейний лікар, як той студент, має навчатися постійно. Тож я багато читаю, консультуюсь із колегами та не соромлюся при пацієнту, як, що бува, детальніше треба дізнатися про лікування тієї чи іншої хвороби, заглянути в протокол надання медичної допомоги. А ще час від часу я відвідую всі можливі курси. Для прикладу, минулого тижня у Києві я брала участь в науково-практичному семінарі "Міжнародні та вітчизняні стандарти надання гінекологічної допомоги".
– Які враження від порівняно нового формату роботи?
– Зміни у нашій медицині мені подобаються. Ведеться електронний запис на прийом до лікаря, завдяки чому під кабінетами немає черг. Проте я приймаю усіх пацієнтів, які звертаються до мене за меддопомогою. Для тих, хто має гостре захворювання, знаходжу "віконечко". Також не відмовляю у допомозі й тим, хто не підписав зі мною декларацію.
– З чим найчастіше звертаються наші земляки?
– В основному – з гострими респіраторними хворобами, з підвищенням тиску, хронічними недугами та їх загостреннями: серцево-судиннини захворюваннями, неврологічними патологіями.
– Як змінилися ваші доходи?
– Зросли. Та, по правді сказати, ми відпрацьовуємо кожну копійку. Адже роботи у нас, сімейних лікарів, дуже багато. Навантаження таке, що іноді немає вільної хвилини. Адже, окрім того, що ведемо прийом в поліклініці, частенько виїжджаємо до хворих додому, а ще консультуємо телефоном. Ось і сьогодні, якщо помітили, мій робочий телефон не вмовкає.
– Яких принципів дотримуєтесь у своїй щоденній професійній діяльності?
– Передусім завжди намагаюся бути людяною. Покликання ж моє: допомагати людям, не вимагаючи за це нічого натомість.
– Чи пропагуєте здоровий спосіб життя серед своїх пацієнтів?
– Так. Як лікар, я розумію, що стан здоров’я людини залежить не тільки від факторів природного та соціального середовища, а й від того, чи є, власне, цінністю для людини її здоров’я. Тому намагаюся щоразу під час прийомів нагадувати пацієнтам про необхідність активного відпочинку, про шкоду від паління та зловживання алкоголем. Я особисто почуваюся добре, бо не маю шкідливих звичок, займаюся фізкультурою та попри щільний графік роботи, намагаюся дотримуватися оптимального розпорядку дня.
– Про що ви зараз мрієте?
– Я вже побувала чи не в кожному місті нашої країни, а ось за кордоном ще не була. Тож мрію про відпочинок хоча б в Туреччині чи Єгипті. А ще я мрію про власний електромобіль та ремонт в робочому кабінеті. Є надія, що ремонт незабаром розпочнеться. Євровікна вже встановили, а ось чи куплю колись авто – не знаю.
P.S. За цю зміну Леся Булах прийняла 21 пацієнта.
