Про ще одне з численних захоплень Миколи Богатиря, 35 років (сподіваюся, активіста, засновника громадської ініціативи «Корінь нації» представляти читачам не потрібно), дізнався досить випадково. Влітку робив репортаж про археологічні розкопки на території колишнього військкомату і звернув увагу на акуратно складений невеликий стіс старої цегли із зображенням літери «К». На моє запитання, для кого це зібрано, Олександр Прядко, керівник групи археологів, відказав: «Для Колі Богатиря. Він збирає давню цеглу з клеймами. Просив лише пару штук, але хай у нього буде вибір». Ми ще пожартували тоді, мовляв, Коля візьме всі, бо он же початкова буква його імені на цеглі.
І ось ми зустрічаємося з Миколою. Привід якнайкращий – хочу передати цеглину (мені її привезли з Макарівщини), якої в його зібранні ще немає. На ній видавлено напис «Никольскій» і під ним ініціали – «Н.М.». Нагадую йому про свою розмову з Прядком і наші тодішні жарти. Сміється, а потім зазначає:
– До речі, саме завдяки Саші в мене і з’явилося це хобі. Він порадив, раз я вже цікавлюся історією рідного краю, збирати клеймовану цеглу, адже вона – значимий документ епохи, в якій була виготовлена і в якій з неї зводили споруди. Пообіцяв підтримку в історичних питаннях. І тепер пошук цікавих екземплярів цегли – це ще один з напрямків роботи під час велоекспедицій, коли ми з колегами вишуковуємо надзвичайні місця, архітектурні чи природні об’єкти, які є маловідомими, але які варті уваги. А першу цеглину я знайшов під валом на вулиці Грушевського наприкінці 2015-го. Зацікавила, приховав. Згодом був у Чопилках, і сільський голова з Горбанів Василь Вовчанівський розповів, що тут нещодавно згоріла дерев’яна основа на руїнах давньої церкви. Я зацікавився, знайшов там трійку старих цеглин. Важучі! То коли доїхав великом до Ташані, вирішив дві залишити там, приховати. Пізніше забрав, подарував археологам. Вони мені й сказали: записуй, де взяв, з якого об’єкту.
На перших порах дуже переживав: якщо я беру цеглу з культових споруд, чи вчиняю правильно, чи не богохульство це. У священників питав. На щастя, вони мене заспокоїли. Сказали: оскільки ти нічого не руйнуєш, а береш те, що вже не є частиною будівлі, ти навпаки, робиш корисну справу, адже твоя мета – зберегти пам’ять про церкву чи дзвіницю, які колись тут діяли.
Виставка для відвідувачів безплатна
– Скільки зараз у тебе цеглин?
– До сотні. Я не ганяюсь за кількістю, як деякі колекціонери. Збираю лише клеймовану, її випускали на території Російської імперії із середини ХІХ століття і припинили в СРСР в тридцяті роки ХХ-го. Клеймо – це була і вимога щодо ідентифікації (щоб забезпечити якість продукції), і одночасно тодішній бренд. На клеймі зображали і прізвище повністю, і ініціали, і логотип, і не завжди зрозумілий вензель. Наприклад, у нашій місцевості нерідко можна знайти цеглу зі знаком «КГ» (князь Горчаков, а може, Костянтин Горчаков) з Ташанського заводу Горчакових. Також нерідко зустрічаються клейма «БК», «АЧП», «ГК». Саме з цегли з логотипом «БК» споруджена церква у Воскресінському, з такої ж цегли зроблені в той час і огорожі біля нинішніх першої школи та гімназії. Близько сорока штук з мого зібрання зараз експонуються в туристично-інформаційному центрі (центральна площа міста). Виставка безплатна. Для прикладу, експонуємо фото палацу князя Горчакова, якого вже немає (зруйнований), і тут же цеглину «КГ».
– Тобі допомагають поповнювати колекцію інші люди?
– Так, про це моє захоплення стає відомо іншим, і тепер нерідко отримую дарунки. Десята частина колекції – дароване. Так, будучи в легендарному Холодному Ярі на Черкащині, отримав цеглину від місцевих науковців з церкви в Мотронинському монастирі, яку ще малював Тарас Шевченко. А ось нещодавно проводив оглядову екскурсію для діток з 2-Б класу ЗОШ №2, завершили її на огляді клеймованої цегли в ІТЦ. Діти так зацікавилися! Через пару днів дзвінок від учительки: «Мої школярі понатягували до класу старої цегли – заберіть!»
"Ми принесли цеглу для Миколи Миколайовича!"
Нашу розмову перериває телефонний дзвінок. Микола вибачається і бере смартфон. Чую: «Нова пошта», цегла, кілограми. Нарешті він кладе слухавку і пояснює: «Це з Полтавщини дзвонили. Коли там був, пообіцяли надіслати 5-6 клеймованих цеглин. То оце попередили, що заважили на
– Миколо, а тобі відомо, чи є в Україні музеї давньої цегли?
– Ні, поки що немає. Якщо, для прикладу, в Німеччині таких близько двох десятків, причому вони функціонують у старих цегельнях, то в Україні – жодного. Проте експозиції старої цегли у деяких історичних музеях є. Більші зібрання є в приватних колекціонерів у Києві, Львові. У мене є такий гарний знайомий – Олександр Лушников з Коцюбинського, то він уже зібрав понад тисячу штук. На жаль, каталога клеймованої цегли, виробленої на території України, поки що не створено, тож з ідентифікацією виробників цегли нерідко бувають проблеми. Тим більше, що один і той же завод міг змінювати з часом свої клейма. Ось і про цю цеглину з клеймом «Никольскій», яку ви подарували, знаю, що, на думку деяких знавців, вона вироблена на Волині, на думку інших – біля Одеси.
– Що буде з твоїм зібранням далі?
– Думаю, через років п’ять не соромно буде її передати в музей. Але при цьому потрібно ідентифікувати кожен екземпляр – так буде солідно.
– Наші читачі можуть тобі чимось допомогти?
– Звичайно ж, якщо хтось побажає подарувати клеймовану цеглу, звертайтеся чи у фейсбуці, чи за телефоном 095-258-48-48. Але прохання – зазначайте, звідки взята і сфотографуйте об’єкт. І будь ласка, це не має бути цеглина, виламана чи вибита з якоїсь стінки. Тільки підібрана.
