Киянка Оксана Мороз (38 років) заснувала ініціативу з інформаційної гігієни «Як не стати овочем». Вчить людей фільтрувати інформацію, простими словами пояснює, як влаштована держава, політика, економіка. Написала дві книги: «Нація овочів» та «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню». 22 жовтня в рамках проєкту «Платформа можливостей» приїхала до переяславського університету. Розповіла про новий формат поширення інформації та про те, де розміщують найбільше фейків. Нижче – найцікавіше з її лекції.
– Майже 20 років я працювала у сфері комунікацій, і всі мої посади так чи інакше були пов’язані з маніпулюванням суспільною думкою, – зазначила Оксана Мороз. – Це були, зокрема, бізнес і реклама або ж піар і політтехнології. Тому важливо, щоб комунікатори мали соціальну відповідальність: не лише виконували план та залучали якнайбільше клієнтів до певного бізнесу, а й вели просвітницьку діяльність. Якщо зараз подивитися на цю сферу, то таке просвітництво не ведеться ніде. Людина потрапила у новий світ цифрових технологій, і ніхто її в ньому не орієнтує.
Із 1994 року Український інститут соціології визначає індекс довіри. Моніторять, як українці довіряють тим чи іншим інституціям, людям і так далі. В останні роки помітно, що українці – це нація, яка вірить людям і не вірить інституціям. Тобто якщо на одну шальку терезів поставити думку бізнесмена, політика чи будь-кого, хто має владу, а з іншого боку буде думка дядька Івана, який взагалі нічого не знає, але «це мій сусід і він знає, як вирощувати помідори», то більшість довіриться дядьку Івану. Це основа того, чому ми віримо у фейкову інформацію нового цифрового світу. Зараз ми живемо у соціальних мережах, де у кожного є власне медіа і він може транслювати власну думку. Та чи завжди вона правдива?
Українці мають «магічне» мислення. Люди хочуть вірити, що в кожній складній проблемі є просте рішення – такі собі магічні пігулки. Це пояснюється тим, що ми тривалий час живемо у важких умовах, і вони не поліпшуються. При цьому є серйозне розшарування суспільства: є дуже багаті й дуже бідні люди. Й ніхто не знає, якою працею досягнено успіху. Сусід став успішним, значить, він знає про якусь «магію».
Також, за індексом довіри, в Україні астрологам вірять більше, ніж Уряду. Це один із критеріїв «магічного» мислення. Людина перебуває в нестабільності, невпевненості в завтрашньому дні, тому намагається знайти швидкий спосіб виходу із цього стану.
Коли українець зіштовхується з новим для себе запитанням, от як зараз із ковідом, то замість того, щоб вивчати інформацію в офіційних джерелах, він йде до інших людей і цікавиться їхньою думкою про це. При цьому не важливо, наскільки вони компетентні в цій темі. А звідки ці люди, яким вірять, беруть інформацію? З інформаційного поля. І все було б добре, якби вони цю інформацію могли фільтрувати. Якщо ж ми ще й отримуємо інформацію, яка саме для нас здається переконливою, то відразу віримо їй, присвоюємо собі. Зрештою вся альтернативна інформація стає такою, що конкурує з нашою, отже, неправдивою. Переконати нас у таких випадках ще можливо, але для цього необхідні надзусилля.
Коли йдеться про боротьбу з фейками, ми не маємо на увазі те, що всі люди мають стати фактчекерами, розпізнавати фейки, перевіряти джерела. Ми говоримо про те, що повинні виграти битву за перше джерело інформації. Якщо навчимо людей принаймні обирати ті джерела, в яких є мінімум інформаційних вірусів, ситуація суттєво покращиться. Бо людина спочатку отримає об’єктивну інформацію, а необ’єктивна вже буде з нею конкурувати, а не навпаки.
У свіжих дослідженнях USAID та Internews (вони вивчають медіаграмотність українців) йдеться про те, де українці дізнаються новини. Тривалий час (до 2019 року) основним джерелом було телебачення. Тому вже давно побутує думка, що телебачення – це вселенське зло й усі міфи звідти. Але це далеко не так, бо коли почалася ера інтернету, акцент інформаційних вірусів та фейків змістився саме туди. Телебачення досі має велике охоплення, але значно менше вірусів. Отож, вже другий рік поспіль соціальні мережі, які є абсолютно суб’єктивними за своєю суттю, посідають лідируючі позиції. Якщо минулого року відрив складав лише 2-3%, то зараз вже десять: соцмережі – 62%, телебачення – 52%. Трішки втратили цьогоріч новинні сайти (із 59 до 48%), бо люди стомилися від новин і стали менше їх дивитися. Далі в рейтингу йдуть радіо (13%) та друковані ЗМІ (8%), протягом останніх років їхній спад стабільний.
Майже половина українців (47%) вважає фейсбук своєю основною новинною стрічкою. Мовляв, я ж читаю своїх друзів, серед них не може бути поганих людей, отже, я їм вірю. 30% українців дізнаються новини з ютубу – це жахливий факт. Кожен користувач ютубу знає, що найпопулярнішими там стають найбільш трешові (провокативні) відео. Тобто об’єктивність та популярність відео на ютубі – це антоніми. Тим паче, відомо, як цей ресурс затягує у свої кролячі нори. Якщо ми подивимося відео «112 каналу», то за кілька годин побачимо в рекомендаціях тільки 112-й, Пальчевського, Шарія і так далі.
У вересні наша ініціатива проводила дослідження, які джерела формують стрічку українців у фейсбуці. Тут варто звернути увагу на інформаційні сторінки, бо це вражає. Із переліку десяти найпопулярніших медіа нормальних немає взагалі. Тут немає, приміром, «Української правди» чи будь-якого іншого видання, яке дотримується журналістських стандартів. Натомість, на першому місці класична «сміттярка» ВВСсCNN, яка, окрім фейків, не публікує нічого, дуже рідко перепубліковує щось нормальне із інших видань. РБК, ТСН та Gazeta.ua, які, власне, є медіа, насправді часто ловляться на розміщенні джинси та інших проплачених матеріалів.
У дослідженні Internews в українців запитали: «Чи вмієте ви розпізнавати фейки?». 62 відсотки сказали: «Звичайно, так». І лише три відсотки з усіх опитаних зуміли це зробити. Як це відбувалося? От приміром, кожному з нас зараз дадуть по три листочки з певними новинами (уже досить популярними) і запитають, які з них фейкові, дуже мало їх зможуть розпізнати, не дослідивши перед цим джерела. Не кожен фактчекер за кілька годин розбереться, чи є новина фейком. Інколи на дослідження йде кілька днів.
Ми ж (ініціатива з інформаційної гігієни «Як не стати овочем») виміряли базову інформаційну гігієну у фейсбуці. Аналізували сторінки сайтів-«сміттярок», вишуковували абсолютно маніпулятивні заголовки (коли заголовок про одне, а новина про інше) або мої «улюблені» тести, в яких, щоб дізнатися, «яка ти квітка», ти віддаєш купу особистих даних, або ж відверті фейки, які сам фейсбук виявляє та відповідно маркує. Отож 54% українців не дотримуються інформаційної гігієни, тобто не можуть виявити навіть ось ці базові речі й поширюють їх на своїх сторінках.
У серпні в українців запитали, чи вони контактували із фейковою інформацією про коронавірус. 81 відсоток опитаних сказали, що так. При цьому ми розуміємо, що це мінімальна цифра, бо багато хто міг навіть не здогадуватися, що читає нісенітниці. 46 відсотків поширювали цю інформацію, не розбираючись, чи вона правдива. Вони просто вважали, що цим варто поділитися, щоб дізнатися думку інших. Але далеко не кожен супроводжував ці посилання текстом: «А що ви думаєте про це?». Наприклад, якщо я поділюся якимось посиланням без тексту від себе, то всі мої друзі подумають, що це важлива інформація. За цю весну на сайтах-«сміттярках» було опубліковано 2500 фейкових новин про коронавірус – це небагато, до того ж не на топових ресурсах (найпопулярніші – щось типу Страна.ua). Тим не менше в червні 7 із 10 українців вірили, що це вірус штучного походження, без градації опитаних на соціальний статус, вік, стать тощо. Четверо із цих семи щиро вірили, що цей вірус створено для зменшення населення Землі. Тобто трьох місяців не такої вже й інтенсивної роботи фейкової пропаганди вистачило, щоб люди повірили в неправду.
Чому ж людьми так легко маніпулювати? Більшість українців вихована в аналогову еру, коли була одна політика партії, яка відстоювала свої інтереси, а не інтереси людей. Люди не чекали правди, сумнівалися в усьому, розуміючи, що телебачення, газети лише брешуть. І ця модель поведінки передавалася з року в рік, з покоління в покоління. У цифрову еру все змінилося через те, що для радянської людини все західне було апріорі хорошим. Тож вона повірила інтернету, який, власне, і є розсадником маніпулятивної інформації.
Оксана Мороз: "Людина повірила інтернету, який, власне, і є розсадником маніпулятивної інформації"
Що таке інформаційний імунітет? Це те ж, що й звичайний імунітет: якщо він є, то людина, стоячи на протязі, більше всього не захворіє. Якщо в людини є інформаційний імунітет, вона розуміє, що робити з інформацією, з яких джерел її брати, як перевіряти, і є менш вразливою перед інформаційними вірусами. Поки кожен не зрозуміє, що інформаційна гігієна – це не менш важливо, ніж чистити зуби, фейки надалі впливатимуть на думку суспільства. Ще трохи статистики: 77% українців вважають, що фейки існують, але 58% із них не вважають це глобальною проблемою, і лише 35% переконані, що з цим щось треба робити.
Як же з цим почати справлятися? Є один достатньо простий спосіб: виграти битву за першоджерело. Є Інститут масової інформації, який постійно досліджує достатню кількість онлайн-медіа на дотримання журналістських стандартів. У цьому переліку можна знайти 3-5 медіа, в яких цих стандартів мінімум (Знай.ua, Страна.ua, «Обозреватель»). А є ресурси, яким можна довіряти (але не слід забувати, що зовсім святих не існує): «Суспільне новини», «Букви», «Український тиждень», «Укрінформ», «Ліга». Вкрай погано працюють заборони, особливо для старших людей. «Видали акаунт», «Не дивися цей канал» – це викликає кардинально протилежну реакцію. Краще просто розповісти, як працює нова цифрова реальність та які існують нормальні перші джерела.
