На початку 2019 року обласні державні архіви, зокрема і Київський обласний, відкрили для загального доступу поштові картки остарбайтерів. Серед них є картки від жителів Переяслава та сіл колишнього Переяславського району.
Яковенко ВарвараФото: Надане Оксаною Шевченко
Ці поштові картки написані у 1942-1943 роках у Німеччині забраними на роботи з окупованої Переяславщини хлопцями та дівчатами. Вони пронизані тугою за домівкою, ріднею, бажаннями якнайшвидше покинути чужину, де лише декому пощастило потрапити на роботи, де їх вважали за людей, платили заробіток, було відносно нормальне житло, одяг і їжа. А в основному ж терпіли приниження, важко працювали, недоїдали, ходили в тому, в чому приїхали. На деяких поштових картках затушовано німецькою цензурою окремі рядки, очевидно, в них було щось недозволене. Формат поштової картки був А5, картка ділилась навпіл. Одна половина заповнювалася відправником, а на іншій він писав свою адресу для відповіді. Потім отримувач відривав половину картки з листом, а чисту заповнював своїм текстом та відправляв у Німеччину. Оплачувались відправником з Німеччини обидві половини.
Нижче подаються витяги із поштових карток остарбайтерів із села В’юнище. (Стилістика й орфографія листів збережена) Більшість з них із міста Хемніц. Нині В’юнище затоплене водами Канівського водосховища та зняте із обліку.
Білько Марія до Білька Семена
17/ІХ-1943 р. Добрий день, дорогі і ніколи незабутні мої родителі: тато, мама, Тося, Галя, Володя, братик Вася. Я получив від вас 5 посилок, за котрі вам щира подяка. Допомагаїте мені послєднім. Вже 15 місяців як не бачилися. Вже пройшло друге літечко і настали холода, а мене додому все нема. Часто плачу та згадую вас усіх, та ніщо не поможе. Живу я по старому, змін немає. Поки що не обирвалася (йдеться про одяг – ред.), а далі як буде. Прошу вас не журіться за мною. Одписуйте, що ви получили за літо, який урожай у полі і на городі, яке здоров’я, як проживаєте, що маїте в хазяйстві. Прошу вас, сестриці Тося, Галя, шануйте тата, маму, живіть мирно, і про мене не забувайте.
Білько Настя до Білька Гната
1/ІХ-1943 р. Добрий день дорогісінькі мої рідні: мамуня, татуня, сестриця Маруся, Боря, Павлівна, і мої незабутні небожата Толя і Валя. Мед і насіння одержала. Дуже і дуже дякую, що ви так за мною турбуєтеся, самі недоїдаєте та мені висилаєте. Я не можу описати, яка це була мені радість, наче дома побула і всього наїлась. Я все думаю про вас, особливо про свою неньку стареньку, змучену всяким горем. Нічого я не хочу, аби вас всіх побачити хоч раз. Сестриця, жалій маму, не перегружай її роботою, бо вона вже старенька.
Білько Настя з подругоюФото: Надане Оксаною Шевченко
Білько Олька до Білька Сергія
30/VІІІ-1943 р. Добрий день моя дорогісінька і ніколи ні на минуту не забутня сім’я: татуня, мамуня і ти Галюня. Харчі однакові, життя моє протікає теж однаково. Я від вас получила 36 посилочок, за які я вам дуже дякую нещотно раз. Колись я вам відплачу за ваш клопіт про мене. Ой, як мені за вами скучно. Немає тієї минути, щоб я не думала про вас. Ой, як мені жалько вас всіх, а особливо Галюню, що вона така малісінька і вже бідненька їздить на жнива. Вона ж набиває свої ніженьки стернею, змокає на дощі чи печеться на сонці. Ой, серце моє не можить цього перенести і дуже часто забивається в грудях і я заливаюсь дрібним слізьми.
Годун Катерина до Годуна Григорія
28/ІІІ-1943 р. Добрий день, дорогі мої рідні таточко і ти братік Ваня. Живу я по старому, так як і жила. Роблю тоже на старому місці, що і робила, і ту ж саму роботу. Я вас, мої рідні, не забуду ніколи. Хіба тільки тоді, коли піду в сиру землю. Мені тут скучно без вас, та нічого не зробиш, треба привикати жити сиротнім життям. Я дуже журюся за своїм братиком Ваньком. Пишуть, що від 12 років братимуть. Спечіть малесеньку паску і на мою долю. Як сядете їсти, то згадаєте мене хоч раз.
Данько Дуся до Данька Федора
23/VІІ-1943 р. Добрий день, мої рідні, мамка, папа і бабушка. Я вашу карточку получила, за яку дуже і дуже дякую. Також получаю і від Жені. Моя хазяйка каже, що Женя від мене за 47 кілометрів. Так що я рознакомлюсь із місцевістю, так колись побачимося. Я тільки українка живу у нашому селі, а то самі поляки, чехи, югослави, французи. У нас робить 3 німці і 1 француз. Роботи в мене багато: полоть буряки, свиням їсти давати, курей годую, корів. Навчили мене доїти корови, дою 5 корів 2 рази на день. Дуже мені скучно, бо я – одна. Поблизу українські хлопці і дівчата із Вінницької області, ходять до мене гулять, а я до них. Купила хазяйка мені плаття шовкове, чорне, жакет і 2 пари чулок і також накупила намиста. Передавайте привіт Олі і Прісі, Филонівськім, Куликовім, всім сусідам моїм і кумам.
Карман Анна до Кармана Карпа
1/ІХ-1943 р. Добрий деньочок мої рідненькі: таточко, мамочка, сестричка, братічок, і мій синочок-цвіточок Количок. Як я вже за вами скучила, не можу я вам сказати. Ой, жду листочка від вас, тай відповіді немає. Жодного листочка, жодного словечка я не чула як вибула від вас мої рідніські. Уже і у дівчат давно була. 3 неділі, бо поліцай заборонив. Не можна ходити на друге село. Устаю я дуже рано, коли сонечко зійде, то я все попораю і йду картоплі копати. Їсти собі і свиням. Лягаю, коли вже темно. Я тут прожила 3 місяці, так що усе вже бачила: і важко, і легко, всяк буває. Як задумаю про свою домівку, про свою воленьку, як зараз в неволенці, то у серденьку затьохка. Колись, може, йому буде кінець – може, і у нашої кози коли хвіст відросте... Хай мені напише Коля хоч що-небудь, бо я через його спечуся, так я його хочу бачити.
Литвиненко Іван до (нерозбірливо)
29/VІІ-1943 р. Здрастуйте мої рідні, тату, мамо і ти, братику Андруша. Дорогі мої, я пока що жив, або вірніше існую. Був хворів, носився із рукою та оком. Рука трохи болить, з оком справа гірша, але одна біда без другої не буває. Болить чогось нога, опухла. За мною не журіться. Дасть Бог, все може покраща. Якщо можна буде, то вишліть табаку, бо інше, то тільки заботи для вас самих. А в табаці я нуждаюсь дужче ніж в будь чім. Від Галі я вже 2 тижні не получав листа. Я вже і грошей їй послав 20 марок, а не знаю: получила вона, чи ні. Раньше писала, що харчують у бауера нічого, тільки роботи багато. Пока все. Шлемо ми вам обоє всім по низькому сердечному поклону. Іван і Паша.
Лукавенко Дуня до Лукавенка Олександра
Добрий день, дядя Санько, тьотя Настя і братік Вася. Откритку я одержала, ту, що ти писав 15/VІІІ. За 9 день дойшла до мене. Іще я твою одну откритку получила, ту, що писав як брали в Германію. Вона йшла до мене чуть не три місяці. Живу я по старому, змін ніяких не маємо. У мене, Васю, є до тебе просьба, я хочу мати твою пам'ять, бо дуже скучила. Як є у тебе можливість, то вишли мені своє фото. Повірте мені, що дуже скучила, хочу побачити хоч на паперовому отпечатку.
Фото Дуні Лукавенко та її листаФото: Надане Оксаною Шевченко
Лукавенко Марія до Лукавенка Панаса
(У першому листі) Одержала від вас три откритки, писані 29 липня. Дякую дуже, що пишете, не забуваєте. Я вас тоді забуду, як кріпким сном засну. Тут товариші із різних районів та областей, а сама із свого села та району. Мені треба чоботи, черевики, вовняні чулки. Побільше платків та хусток, бо тут немає платків, а холодно. Чемодан як несла у Києві до лагеру декілька кілометрів, то і сорочка була мокра. А потім у баню пускали по 150 душ. Тікать не рішався ніхто, бо хто тікав, той не встав. З нашого ешалона, мабуть, душ 10 полягло, а втекло душ 5. Зараз їсти хвата. Снідаю суп борошняний, чашка, а коли і півтори молока, дві скибки хліба, помазані маслом, коли і салом топленим, мармеладою якою. У 10 годин дві скибки хліба, чашка кофе. У обід – дві тарілки картоплі, помазані яким небуть жиром. У 5 годин вечора дають дві скибки хліба, чашку кофе.
(У другому листі) Здрастуй тато, мама, сестри Ганна і Аня. Привіт вам від мене, від хазяїнів моїх. Живу я хорошо, хорошо і роблю. Руки мої терпнуть. За гроші я купила грибішок 150 крб., 12 откриток 200 крб., трохи конфетів. Решту на німецькі обміняла. Жнива кончили. Я за косаркою в’язала і набірала, перевесла крутила. Косарка так косить, як наш косар. На зерно у нас урожай лучий, на солому також. Значок мій означає, що я поневолена. Понаплакувалися і поставали фотографіруватися. Я буду у новому платті. Хазяйка пошила.
До Лукавенка Федора (від кого – нерозбірливо)
Добрий день, тату, мамо, сестри Галя, Тоня. Низенький поклон від мене аж до самої землі, а також всім рідним, подругам, товаришам. Роблю щоденно, не гуляю ні минути. Ой, як надокучило! Коли б скоріше всім нам на Україну. Шліть мені адрес Михайла Войдашнека, Цьоми Марії, бо я з ними у цім городі, тільки не знаю, у якім селі. Тут усе є тільки на пункти (йдеться про картки – ред.). Пайові книги, коли очиридь дійде, тоді по них купують. 1 порося стоїть 25 марок, відро хароше лужене 1 марка 80 феніків. Не журіться за мною, а журіться за хазяйством, що пішло так марно. Їсти мені хватає, роботи теж хватає. Устаю я у пів шостої, лягаю у 10 годин. До роботи трохи привикла. Одержала від вас 14 откриток, дуже рада, дуже дякую. Чирки погоїлися. Нас вогнали дві тисячі, пускали 150 душ, а потім усю одежу в дезинфекцію. Я як постояла гола та змерзла, воно і пройшло.
Луценко Марія до Луценка Олексія
Здрастуйте, мої ріднісінькі. Цілую, обіймаю, горячими слізьми обливаю. Дуже рада, що вас хоч у сні бачу, то легше. Живу нічого, роботи багато від зорі і до зорі. Писала б вам щодня, але 2 відкритки на місяць тільки можна. У неділю роблю до обід, то не знаю, чи розчесатися, чи писати, чи прати, чи прийдуть дівчата. Пишіть мені новості, які в селі, як ви живете, що робите. Вам всім низісінький уклін, усій родині. Тим людям, що горенько знають, як ти матінко, а ні, то нехай не радуються. Не плачте перед ними.
Білько Марія до Білька Йосипа
17/ІХ-1943 р. Добрий день мої рідненькі. Перш за все спішу вам передати всім по низенькому поклону. Чи ви про мене забули, чи я й сама не знаю. Я жду, жду відповіді, а її немає. Послала я вже п’ять откриток, а це пишу шосту. Дівчата вже получили по дві да по три. Доїхали ми благополучно. В Германію їхали дві неділі. Їхали всі вуличні дівчата. А у городі Паубані нас порозбирали по хазяйнах. Ми з Марусею попалися в одно село, а Настя в другому селі, недалеко, 4 кілометри. Ми ходимо до неї, а вона до нас. У мене хазяї хароші: він і вона, бабушка і дитина – оце така їхня сім’я, да нас двоє. Хазяйство в їх таке: 9 корів, 4 телиці, 3 бики, 2 свині, 3 коней. Землі багато дуже. Жнива вже вбрали. Роботи, аби тільки робив. Їсти дають п’ять раз на день. Встаю у 6 часов, а лягаю по разному: і у дев’ять, і у десять. Оце пасу корови, пишу вам откриточку. За мною не плачте, не журіться, як будемо живі, то побачимося колись.
Савенко Варя до Савенка Степана (на листівці є штамп – Остарбайтерлагер Хемніц)
Здрастуйте дорогі родитилі, тато, мама і сестриця Надя! Пишу я вам откриточку, а серце так волнується. Вам, рідненькі, приходиться дуже тяжко жити. Немає ні звідки помочі. Мабіть, уже нам не прийдеться бачитися. Думки розривають голову. Я живу по старому, на старій роботі і на старому місці. Здоров’ячко теж ще нічого. Ходити є в чому. Аби дав Бог, щоб повернуться домому, то не нужне ніщо. Дуже прошу, не журіться за мною, бережіть себе, спасайте свою жизнь. Погода тут сира, дощова. Пишу останню, мабіть, откриточку. Не обижайтесь на мене, може чим коли обідила, то простіть, простіть, простіть. Бо вже, мабіть, розлучилися на весь час.
Тендітний Іван до Тендітної Галини
14/ІХ-1943 р. Добрий день або вечір, моя дорогая мамаша! Якщо є табак, то шліть мені. Я як вернусь, то ніколи не забуду. Мамо, повір немає такого дня, щоб я не згадував про домівку. Не знаю, коли я вернуся додому, до свого рідного села і своєї халупи, до своїх рідних. Уже подивився на білий світ, то вже не хочеться. Уже очорнів. Усякого горя напитався, аби тільки повернутися додому, не забув би ніколи нічого. Повернуся додому тоді, як война кончиться – говорить так начальство.
Від кого – нерозбірливо до Трипуза Степана
20/ІХ-1943 р. Привіт Україні із далекої квітучої Германії. Добрий день чи вечір, мій незабутній дядя Степан. Посилаю привіт в той край, де роки квітучі пройшли, де щастя розвіялося вітром, як хмари в осінній порі. Харчують нас не плохо. Получаїм 700 гр. хліба білого, сир, масло, мед, ковбасу, повидло. Ото тільки плохо, що мало табаку – 100 шт. цигарок на місяць. Чорну форму здали, получили нову – сіру. Штанів 2, рубах 2, чоботи правда малуваті. Тут уже бабка надвоє ворожила. Хоч вернешся великим чоловіком, а може зовсім не прийдеться. Тоді вольная птиця, світ широкий. Січас маю спеціальність шофера на пожежній машині, а дальше, то й буде вище.
Підготувала Оксана Шевченко
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
