35 років тому сталася страшна трагедія – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Сьогодні згадуємо тих, кого забрала ця страшна катастрофа, і низько вклоняємося перед ліквідаторами. Разом з очевидцем Броніславом Андрієвським подумки повертаємося в ті перші дні та місяці тривоги й невизначеності, що довелося пережити людям, які потрапили в епіцентр подій.
Увічнять імена ще 147 померлих ліквідаторів
На дев'ятій сесії Переяславської міськради, що відбулася 22 квітня, міський голова Вячеслав Саулко зазначив, що в наразі Переяславі проживають 2584 особи, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Минулого року їх було 2676 осіб.
Серед них:
- ліквідатори аварії на ЧАЕС І категорії – 458
- ліквідатори ІІ категорії – 371
- ліквідатори ІІІ категорії – 62
- переселенці із зони ЧАЕС – 809
- евакуйовані – 225
- діти – 492 (двоє мають інвалідність)
- вдови – 167.
Зважаючи на створення Переяславської ОТГ, із приєднаних сіл на облік управління соціального захисту населення міської ради перейшла 231 особа, постраждала від аварії на ЧАЕС (Мазінки – 103, Гланишів – 42, Вовчків – 39, Дем'янці – 19, Велика Каратуль – 18, Гайшин – 10).
Упродовж 2020 року через управління соціального захисту населення міської ради постраждалим від аварії на ЧАЕС виплачені різні соціальні виплати на суму 7 млн 550 тис. грн (за перший квартал 2021 року – на суму 2 млн 430 тис. грн). Усі кошти виплачуються своєчасно і в повному обсязі. Торік мали змогу оздоровитися 1115 осіб.
Вячеслав Саулко зауважив, що на пам’ятному знаку ліквідаторам аварії на ЧАЕС, встановленому 2001 року, увічнено імена 418 наших земляків. Цьогоріч комплекс відремонтують, а на меморіальних плитах викарбують імена ще 147 померлих ліквідаторів.
Спогади очевидця аварії на ЧАЕС
Броніслав Андрієвський, начальник Поліського РВВС з 1975 по 1995 роки, нині голова правління Київського обласного товариства «Поліське земляцтво», згадує:
"Якщо Прип’ять відселили за один день, а Чорнобильський район – у травні 1986 року, то жителів Поліського району переселяли з 1986 по 1997 роки. Всі ці роки люди жили в тривожному очікуванні, напрузі, стресах, хворіли.
Співробітники Поліського райвідділу внутрішніх справ пережили все це з жителями району і відселялись разом із ними упродовж цих років. 29 наших співробітників 26 квітня 1986 року о 4:30 уже були в місті Прип’ять, а 27 квітня брали участь в евакуації населення міста. Співробітники райвідділу були переведені на цілодобовий режим роботи: охороняли громадський порядок на території району, куди прибували військові частини, будівельні організації, евакуйовані жителі з м. Прип’ять (24,5 тис. осіб). З середини травня 1986 року з району вивезли школярів, дітей із мамами. І збір, супровід, охорону забезпечувала міліція.
У травні та влітку того року проводилась дезактивація, з району відселили 14 населених пунктів. Відселені села потрібно було охороняти. На території району функціонувало 10 КПП, на яких цілодобово несли службу наші співробітники. Дорогами району майже цілодобово пересувалися тисячі одиниць різного транспорту, скоювались злочини і правопорушення.
Перша радіоактивна хмара після вибуху уже о 3:00 накрила смт Поліське і дві третини території району. Рівні радіоактивного забруднення ґрунтів та повітря були дуже високими. Крім 14 населених пунктів, які відселили, потрібно було відселяти смт Поліське та інші населені пункти, в яких рівні забрудненості сягали від 15 до 350 кюрі за цезієм, а також спостерігалися високі рівні забрудненості щодо стронцію і плутонію. Але партійно-бюрократична система приховувала ці дані і приносила в жертву людей, які проживали на цих територіях".
Демонстрація жителів смт Поліське. Люди вимагали відселення із забрудненої зони. 1989 рікФото: Із архіву Броніслава Андрієвського
«Ми робили свою роботу чесно, не очікуючи пільг і нагород»
"У листопаді 1986 року Поліському РВВС, згідно з наказом, були передані на обслуговування м. Прип’ять і частина Чорнобильського району, яка межувала з Поліським районом, оскільки Прип’ятський і Чорнобильський відділи внутрішніх справ були реформовані. Ми обслуговували цю територію до 1 червня 1988 року (охороняли м. Прип’ять, тримали там дільничного, боролися з мародерством, розкривали злочини, перевіряли й охороняли відселені села Чорнобильського і Поліського районів).
Співробітники нашого райвідділу працювали мужньо і самовіддано, чесно і добросовісно. Нам всебічно допомагало обласне управління міліції. Збільшили чисельність особового складу майже до трьохсот осіб за рахунок співробітників, які були направлені з районів області та інших регіонів України. Всі вони працювали по 10-15 днів і поверталися до місць основної служби, на зміну їм приїжджали інші, а співробітники (корінні) Поліського РВВС залишалися. Так тривало аж до повного відселення, тобто до 1997 року.
Складалася парадоксальна ситуація. Всі відряджені в Поліський райвідділ отримували подвійні, потрійні оклади, безплатне харчування, їм зараховувався в строк служби один день як за три. Корінним же співробітникам райвідділу нічого цього не зараховувалось і жодних пільг вони не мали. Люди обурювалися, але ніхто не виїхав з району аж до повного відселення. Ми залишалися до кінця з усіма жителями району.
Ситуація погіршувалася. Почала зростати захворюваність людей, особливо в дітей. Населення району почало протестувати. У зв’язку з цим у 1989 році було прийнято постанову про відселення смт Поліське та ще 25 населених пунктів".
Наші співробітники також почали готуватись до переселення. На зборах було вирішено, що після відселення будемо щороку зустрічатися, куди б кожного з нас не закинуло. І досі ми цю домовленість не порушуємо – щороку зустрічаємось в Переяславі, куди найбільше переселилось наших співробітників і де поліщуки відкрили «Музей пам’яті Поліського району» на території музею просто неба.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
