Послаблення карантинних вимог викликало у багатьох думку, що коронавірус не такий страшний, як малювали. А, можливо, це взагалі глобальний блеф. Такі настрої панують і у жителів Переяславщини. Попри те, що в нашому місті працює опорна лікарня з протидії епідемії. Там місяць за місяцем, день за днем протистоять поширенню "корони". Про один з них – звичайний робочий день, 24 липня, – розповіла нашому журналістові завідувачка інфекційного відділення ЦРЛ Ольга Рондзіста.
7:45. Я вже на роботі. Ще з дому о сьомій зателефонувала старшій медсестрі. З’ясовую, що трапилось за ніч, чи не було НП (надзвичайних подій)? Все в нормі. Потім теж по телефону спілкуюся із начмедом (заступник директора лікарні з медичної частини – ред.) Миколою Тарасюком та завідувачкою лікарні Ларисою Кузьменчук.
Їх насамперед цікавить, чи є вільні бокси на випадок непередбачуваних випадків. Загалом у лікарні 10 боксів та 10 напівбоксів (усі двомісні). Можемо максимально прийняти 40 пацієнтів з підтвердженим ковідом. Сьогодні вільними є 6 боксів. Також керівників цікавить, скільки є готових мазків-проб на вірус, які треба відправити в Київ, обласну лабораторію СЕС. Повідомляю, що 17, включаючи мазки з інших відділень лікарні.
Одягаю халат, шапочку, маску, рукавички, бахіли. Подумки дякую Богові, що дав нам мудрість, і в лікарні, як тільки з'явилась тривожна інформація з китайського Уханя, зрозуміли, що нас це не мине, і врахувавши досвід "свинячого" грипу, закупили ще на початку всі необхідні витратні матеріали, не чекаючи ажіотажу. Тоді ламінований халат коштував 27 гривень. Зараз – щонайменше вчетверо дорожче. Кожен бокс ще тоді забезпечили киснем.
"Заспокоюватися ще зарано"
Пора починати перезмінку, щоб змінити медсестер, які чергували добу. Беремо історії хвороб, і медсестри з обох поверхів-постів у присутності старшої медсестри доповідають щодо кожного хворого. Маємо до 10-ої години закінчити, щоб уже нові медсестри робили обхід палат.
Але не сьогодні! У палаті першого поста у хворої психоз, викликаний білою гарячкою. Всі мчимо туди. Необхідно зробити ін’єкцію. Хвора запекло опирається, нецензурно лається, а потім починає на всіх плюватися. У неї підозра на коронавірус, тож її слина може бути небезпечною, проте з медперсоналу ніхто на це не зважає. Уп’ятьох утримуємо її, шоста робить укол. Хух, усе, втратили на це хвилин 40.
Знову повертаємося до передачі зміни. І знову перериваємося: з Яготина привезли чоловіка, 54 роки, у тяжкому стані. Він довго не звертався до медиків. Відправляємо його "на маску" – кисневий апарат. Це ще 40 витрачених хвилин. Врешті на початку одинадцятої з лікарем Оленою Томчук починаємо обхід. У кожної з нас по 10 палат на обох поверхах. З екіпірування додаємо ламіновані халати та захисні екрани для обличчя. Телефони залишаємо в кабінетах, щоб не відволікали. Заходимо у палати.
Сьогодні виписуємо двох жителів Бориспільщини. Один без прописки, довго температурив (а раптом COVID, відправили сюди). Уже в Переяславі рентген виявив у нього туберкульоз, закриту форму. Що з ним робити? В Боярку, в обласний диспансер? Проконсультувалися з фтизіатром. Коли стан покращився, направляємо у Бориспіль в тубкабінет.
Ольга Рондзіста: "Роботу залишаю з думкою, що сюди потрібно через пів години подзвонити"
В іншого, молодшого, туберкульоз поєднався з ВІЛ-інфекцією. Теж підправили здоров’я і відправляємо за місцем проживання. У нього є якісь заслуги перед державою, тож чуємо від його мами, що далі ним опікуватимуться волонтери.
Що окрім захворювання, їх об’єднує, то це реакція на повідомлення, що коронавірусу в них немає: "Коронавірусу немає? Слава Богу!". Але обом ще належить докласти зусиль, щоб вилікуватися від туберкульозу.
Взагалі, коли повідомляємо про позитивний тест, реакція різна. Хтось досить спокійно до цього ставиться, а хтось зовсім панічно: "Лікарю, тепер я помру? Адже від цього немає ліків…" Пояснюю, що ми й справді лікуємо не від коронавірусу, а ускладнення, серцеві чи легеневі, які він спричинив.
Під час обходу завжди цікавлюся, як тут пацієнтам. І 95% хвалять медперсонал – дуже приємно чути. Дехто потерпає без рідних. Особливо важко було, коли не ходив міжміський транспорт. Родичі не могли приїхати, привезти продукти, медикаменти. Виручали наші дівчата. Медсестри й зараз, якщо немає кому, можуть купити пацієнтові воду чи ліки, приписані пожиттєво.
А нам було важко, коли ПЛР-тести в Києві робили не за 3-4 дні, як зараз, а було, що й на десятий. Це ставило нас у глухий кут: не знали, куди помістити людину з підозрою на COVID. Адже і не випишеш, і в інше відділення не відправиш, і навіть в інфекційному до іншого пацієнта у палату не підселиш.
Пацієнтів до інфекційного відділення можуть доставити будь-коли. Інколи двома машинами відразу
Після обходу прямую в реанімацію. Там троє людей. З іншими медиками пробуємо з’ясувати, є у них вірус чи немає. Зараз кожен пацієнт у лікарні сприймається як потенційно хворий на COVID. Потім у мене інші консультації.
Близько п’ятнадцятої згадую, що ще нічого не їла. Добре, що хоч водичку попивала. Знаходжу припасений бутербродик, заварюю каву. Знову бадьора!
Вже невдовзі ця бадьорість знадобилася. О 15:45 "швидка" з Борисполя привозить 62-річного чоловіка. Нам попередньо повідомляють, що в нього п’ять днів тому був інфаркт. На місці з’ясовуємо, що інфаркт "свіжий". Чому ж тоді до нас, а не в обласну? Виявляється, так скерували в Білій Церкві, в диспетчерській центру екстреної допомоги. Чоловіка відправляємо в реанімацію. Головна лікарка збирає лікарів різних спеціальностей: як рятувати цього хворого, та ще й враховуючи, що попереду – два вихідних у лікарні.
Повертаюсь до відділення. Саме закінчується санобробка автомобіля, яким привезли цього хворого. Фельдшер, двометровий чолов’яга, виходить з нього, щоб зняти комбінезон, стає на сходинку і втрачає свідомість. Колега заледве встигає підхопити його. Нашатир під ніс, замірювання тиску, вода. Через хвилин десять фельдшер майже у повній формі. Це був очевидний тепловий удар. Зізнається, що це в нього другий підряд виїзд, без найменшої перерви.
О 17:30 я нарешті можу йти додому. З усмішкою згадую, що в "інфекційці" у п'ятницю скорочений робочий день, і в "мирний" період я закінчувала працю о п’ятнадцятій. Іду і думаю, що як тільки зайду в дім, зателефоную колегам: що там нового. Та не довелося: поки дійшла, мені з роботи вони самі подзвонили двічі.
