Від початку карантину Переяслав-Хмельницьку центральну районну лікарню перепрофілювали в госпіталь для лікування хворих на COVID-19. Сюди привозять пацієнтів також і з інших районів лівобережної Київщини. За період епідемії – початку квітня до середини липня – переяславський медзаклад прийняв 302 пацієнти із коронавірусом, одужало 77 людей, померло четверо. Про головні проблеми, потреби та умови роботи розповіла директорка лікарні Лариса Кузьменчук.
– Ларисо Василівно, чи справляєтеся з потоком пацієнтів?
– Як госпіталь по коронавірусу працюємо три місяці. Досі все йшло в штатному режимі, бо хворі надходили загалом рівномірно. На початок квітня було шестеро. Далі потроху додавалося. З червня, коли послабили карантин, хворих значно побільшало, особливо у тяжкому чи середньої тяжкості стані. За цей місяць таких було понад сорок осіб.
Бориспіль – головний наш «постачальник». Звідти пацієнтів везуть стабільно. По нашому району хворих з коронавірусом залишається рівномірно небагато, а серед переяславців їх більше. Відчутно додалося із сусідніх районів: Яготина, Баришівки, Згурівки. Там раніше було не більше двох хворих за місяць.
– Там спалах хвороби?
– Так, причому серед медперсоналу. Кілька з них лікувалося в нашій інфекції. Одна жінка зі Згурівки мені зізналася, що на роботі вони були без засобів захисту. Мовляв, їм нічого такого не видавали. Це сумнівно і спірно, бо медики ж розуміють рівень небезпеки, мають подбати про себе.
– У медиків нашої лікарні виявляли ковід?
– Так, захворіло чотири медпрацівники. Одна жінка підхопила вірус не на роботі, бо тут не мала контакту з ковідними хворими. Також захворіли дві медсестри з інфекційного відділення і одна санітарка з пологового. Вони пройшли цю хворобу, на щастя, відносно легко, одна – взагалі безсимптомно.
Думаю, що причина тільки одна – не береглися достатньо. На сьогодні я дійшла висновку, що ми всі і медики, зокрема, вже втратили пильність. Спочатку всі остерігалися, захищалися, бо справді боялися. А потім звикли, стомилися, втяглися, не звертаємо увагу, послабили внутрішню дисципліну.
– Чи тестуєте працівників лікарні на вірус?
– З інфекційного відділення персонал тестували кілька разів. Інших – за необхідності. Зокрема, масово тестували, коли персонал контактував із пацієнтами, в яких спочатку не підозрювали коронавірус. Це була вагітна і студент, якого привезли з політравмами.
Для нас «золотий стандарт» – тільки дослідження ПЛР на виявлення ДНК вірусу в організмі. ІФА-тести (імунно-ферментний аналіз) на імуноглобуліни – не завжди гарантія. А швидкі тести – взагалі не діагностика. Там може бути великий відсоток похибки.
Хоча були випадки, коли у пацієнта з підозрою перший ПЛР-тест був негативний. Але наші інфекціоністи вже бачать інше, як я кажу: «нюхом чують». Проводять повторний тест і «висівають» позитивний результат.
– Як працює лікарня після перепрофілювання?
– Інфекційне відділення ми розширили до сорока ліжок. Також вивільнили для цього ще два відділення. На одному поверсі з реанімацією – гінекологічне. Там є розводка кисню, яку зробили ще під час епідемії «свинячого» грипу. Підготували і хірургію, бо розуміємо, що неминуча друга хвиля і це буде не так спокійно, тому має бути резерв місць.
Чистою зоною в нас залишається травматологічне відділення в окремій будівлі. Зараз як госпіталь приймаємо тільки пацієнтів з коронавірусом. Та якщо це ургентні випадки, коли людину вже нікуди далі не довезуть, тяжкі травми чи швидкі пологи – беремо ми.
Але закликаю людей планувати своє лікування, особливо завчасно домовлятися, куди їхати народжувати. У другу хвилю епідемії залучать Яготинську і Баришівську лікарні, але не так як ми, госпітально, а тільки інфекційні відділення. Тому на пологи туди можна їхати. Ще ж є Бориспіль чи Київ.
Ми теж можемо, звісно, лікувати інших пацієнтів, але якщо вони захворіють на коронавірус, відразу виникає питання: де підхопили? Тому все це дуже складно, насамперед психологічно.
– Чи звільнялися медики через страх перед новим вірусом?
– Скорочення штату працівників нашої лікарні було на початку епідемії, здебільшого це в господарській службі. З медиків пішли ті, хто цього хотів. Більшість це лікарі у віці чи молоді медсестри, які переживали за рідних.
– Скільки заробляють медики з початку карантину? Зросли зарплати?
– Це болюче питання. Підвищити зарплати всім не можемо, бо на це маємо коштів стільки, як було і торік. Фінансує нас Національна служба здоров’я. Зараз ще не зрозуміло, як буде з оплатою в липні, бо зростає мінімальна зарплата, а затверджені суми на зарплату НСЗУ поки не переглядала.
По окремому договору з Нацслужбою за лікування ковідних пацієнтів у червні нам заплатили ще менше, ніж у травні. З цих коштів ми безоплатно лікуємо хворих, оплачуємо надбавку медикам, які цим зайняті, інші витрати. Урядові надбавки по 300% першого місяця отримала тільки інфекція, інші – залежно від навантаження. У травні виплатили повністю і реанімації.
Лікарі-інфекціоністи зараз отримують більше 20 тисяч гривень. Проте там дуже важка робота, кожна доба – «на ізнос». Важко емоційно, бо постійно в стресі. У спеку фізично нестерпно, особливо якщо в захисних костюмах, то нема слів: пітнієш, дихати нічим, регулярні антисептики. Там кожен працює, як воляка. Я їм чисто по-людськи співчуваю.
– Від початку карантину в усьому світі проводять акції на підтримку медиків. Чи відчули, що українці змінили своє ставлення до роботи лікарів?
– У нас віками сформувалося ставлення, що медики – це ті, хто має служити. Та й ми звикли: тільки щось не так, то лікар одразу біжить у палату. Проте це не означає прислужувати.
Люди останнім часом злі і невдячні. Епідемія ж зовсім не змінила їхнє ставлення до медиків – немає співчуття за важку роботу. Принаймні наші працівники цього поки не відчули.
– Чи достатньо у лікарні засобів індивідуального захисту?
– Так, зараз не нарікаємо. На початку я сама дуже боялася за те, щоб уберегти і захистити персонал. Тоді засоби індивідуального захисту були в дефіциті, то ми купували за свої гроші все, що знаходили. Далі долучалася місцева влада, благодійники. Зараз персоналу видаємо достатньо всього, що їм потрібно. З обласного департаменту також отримуємо чимало засобів захисту і ліків.
– А що з медичним обладнанням?
– Недавно нам як опорній лікарні область передала два нові апарати штучної вентиляції легень. Ще три подарувала компанія «Епіцентр». Доти мали своїх п’ять ШВЛ-ів, але вони дуже старі. Якщо порівнювати з цими новими апаратами експертного класу, то це як «запорожець» і найновіший «мерседес».
Уже в червні нам довелося підключати до апаратів чотирьох пацієнтів. У них були тяжкі пневмонії і супутні патології. На жаль, вони померли…
– Як лікуєте COVID-19?
– Треба знати, що на цей вірус не діє нічого. Проводиться тільки симптоматичне лікування. Якщо пневмонія, то це антибіотики. Є протоколи лікування Сovid-19. Там враховані всі рекомендації іноземних колег, які пройшли епідемію.
Наразі в нас достатньо препаратів, є і дуже дорогі антибіотики. Для пацієнтів вони безкоштовні. Проте виникають ситуації, коли необхідні ліки, яких немає в нашому переліку безоплатної допомоги, то рідні докуповують. Іноді просимо, щоб купили і засоби особистої гігієни: рушники, мило, памперси. На це грошей у нас не вистачає.
– Чи є нові симптоми цієї хвороби?
– Вірус і його вплив на організм досі маловивчений. Він поводиться непередбачувано, симптоматика змінюється, як і протікання хвороби. Те, що ми бачили: майже всі втрачають нюх, смак. Знижується насичення організму киснем і через це у хворого напади паніки, страху або апатії.
Я вивчаю дослідження науковців, і мене не радує перспектива. Спрогнозувати нічого не можна. Ми побачили, що пацієнти із супутніми тяжкими хворобами, люди поважного віку пройшли коронавірус відносно легко, як для їхнього стану. А були молоді і здоровіші, а ледве викарабкалися. А загалом ковід – це така «штука», що з організму виходить дуже довго, ду-уже...
– Який прогноз щодо поширення вірусу, чи скоро це закінчиться?
– Люди втратили страх і не оберігаються, маски не носять. Дуже багато просто не вірять в коронавірус. Щоб не казали скептики, але маска захищає принаймні частково. Та водночас багато розносимо інфекції руками. Дивлюся, що підприємці торгують на ринку без захисту. Вони не хочуть втрачати роботу, доходи, а я не хочу, щоб пацієнти вмирали.
Якби провели масове тестування, то ми б побачили, що насправді дуже великий відсоток населення зараз ходить з вірусом. Українці його поки легше переносять, ніж італійці, наприклад. Вони ж не проводять обов'язкових щеплень, навіть БЦЖ. Водночас в американців з цим строго, але вони он знову закриваються на карантин. Досі незрозуміло, що це за хвороба, тим більше, чи скінчиться вона колись.
