Переяславка Богдана Смірнова (27 років) навчалася в Південній Кореї, Китаї та Чехії. Нині працює в експортному відділі міжнародної компанії “Ist wood trade”. За період навчання і роботи потоваришувала з багатьма людьми, які мешкають у різних куточках світу. Нещодавно вона поспілкувалася з друзями та колегами з десяти країн (серед них є вихідці з Переяслава) і дізналася, як їм живеться в умовах карантину, чим вони займаються та що хотіли б сказати українцям.
Рафал Гужинський, 42 роки, консультант з експорту, м. Познань, Польща
“Разом з дружиною та двома дітьми ми другий тиждень на карантині. Працюють тільки продуктові магазини та аптеки, при вході всюди антисептики для рук, деякі магазини надають безкоштовні маски та рукавички. Після оголошення карантину полиці магазинів спорожніли, але протягом наступних кількох днів продукти знову завезли.
“Після оголошення карантину полиці магазинів у Познані спорожніли”
Я працюю вдома, але це непросто з двома дітьми. Такої кількості ігор у моєму житті не було, напевно, ще з часів дитинства. Ми з дружиною тримаємося, інколи ввечері єдиною розрадою є келих доброго вина. Зараз у Польщі період «весняного прибирання», і це вперше, коли ми його робимо настільки ретельно.
Людей на вулицях майже немає. Вчора із вікна бачили дику свиню з поросятами, а ми живемо в центрі міста із населенням в 500 тисяч. Українцям бажаю запастися терпінням і не сіяти паніку, а найголовніше – лишатися вдома!”
Катерина Філоненко, 26 років, студентка, м. Родгау, Німеччина (родом із Переяслава)
Катерина Філоненко
“Я живу в німецькій родині. За покупками їздимо у звичному режимі, двічі на тиждень. Кілограми гречки і туалетного паперу не закуповуємо, мабуть тому, що зазвичай у німецьких сім’ях є необхідний запас продуктів як мінімум на тиждень. Мої мовні курси відмінили, навчаюся дистанційно.
У місто не виїжджаємо. Можу ввечері вийти в ліс на пробіжку і бачу, що людей щодня дедалі менше. А ті, хто все ж вийшов вигуляти собачку чи прогулятися з родиною, тримають дистанцію. Взагалі німці завжди дотримуються правил, і карантин тому не виняток. Українцям пораджу задуматися, бо вже ясно, що вірус – це не жарти. Не бігайте по аптекам у паніці, фільтруйте інформацію. Зараз прекрасна можливість приділити час собі або просто відпочити".
Джан Цяньху, 79 років, пенсіонер, м. Ціндао, Китай
“Я почув у новинах про новий вірус, проте не сильно звернув увагу. Але події розгорталися із шаленою швидкістю, через кілька днів було оголошено суворий карантин по всій країні, для тих, хто не дотримувався, передбачили кримінальну відповідальність. Молодь не відразу сприйняла ситуацію всерйоз, але я вже 79 років живу в Китаї, і це вперше ми закрили виробництво, школи, транспорт. Вважаю, що хоч міри й були суворими, це варто мільйонів життів, які ми врятували! Кажу «ми», бо з цією проблемою ми впоралися разом. Українцям бажаю бути свідомими, особливо літнім людям”.
Місто Ціндао під час карантину
Катерина Федорук, 27 років, вчитель англійської, Китай
“Звістка про карантин застала мене в Тибеті. Я подорожувала під час канікул у школі, де працюю, і новини про епідемію здавалися примарними. Коли я повернулася до Ченду, була шокована порожніми вулицями. Багатомільйонне місто ніби вимерло, сотні їдалень зачинені, доставка їжі втричі дорожча за саму їжу. Китайці дотримувалися найжорсткіших обмежень: із кожної квартири щотижня могла вийти лише одна людина на закупи їжі, всі переміщення фіксувалися.
У січні, ще до того, як КНР оголосило надзвичайну ситуацію, я встигла вилетіти до Індонезії, де про вірус лише чули. Потім була чудова Малайзія, і знову Індонезія – ось тільки тепер я застрягла тут, бо країну охопив вірус. Вилетіти не можу. Всі локації зачинені на карантин, я одна на весь готель.
Катерина Федорук
Куди повертатися, поки що не вирішила. У Китаї тепер упереджене ставлення до іноземців, важко знайти роботу і навіть житло. А в Україні вірус лише починає ходу. Українцям бажаю не втрачати розум. Відео, де в Києві люди штурмують маршрутки, чи ситуація із депортованими з Китаю українцями – дуже засмучують».
Джулія та Юджин Сміт, 29 років, фрілансери, м. Чікаго, США
“Хоч ми і не підпадаємо під групу ризику, почувши, що вірус уже в нашому штаті, ми прийняли рішення самоізолюватися. Закупили продуктів і медикаментів і тиждень провели вдома. Через кілька днів у чоловіка піднялася температура і він почав кашляти – перелякалися не на жарт, але служба “911” телефоном сказала, що приїдуть лише в разі, якщо стане важко дихати. На щастя, Юджин швидко видужав.
Через тиждень ізоляції вирішили заїхати в супермаркет і проїхатися автомобілем до найвіддаленішого парку. У магазині були шоковані – полички із продуктами, туалетним папером, ліками – порожні! На касі працівниця сказала, що товар привозять щодня, але за годину все розбирають. У парку були люди, але тримали дистанцію, в основному займалися спортом чи вигулювали тварин. Зараз багато людей знаходять час на те, що давно відкладали, телефонують рідним, святкують дні народження в онлайн режимі”.
Марія Гхануді, 24 роки, м. Стамбул, Туреччина (родом із Переяслава)
Марія Гхануді: "Думаю, за період карантину люди стануть ближчими"
“Карантин у нас почався 20 березня, виходимо лише в сад або виїжджаємо автомобілем на природу. Продуктів купили завчасно, масками і рукавичками не користуємося, бо нікуди не ходимо, але антисептиком постійно: дезінфікуємо телефони, ключі. Думаю, за період карантину люди стануть ближчими. Ми з чоловіком почали більше обговорювати різних тем, частіше дзвонити родичам і друзям. Люди цього потребували. Та і природа відпочине від фабрик та надмірної кількості автомобілів. Українцям бажаю, щоразу виходячи за двері, подумати: чи варто?”
Дом Кім, 31 рік, тренер, м.Сеул, Південна Корея
Дом Кім: "Коли оголосили карантин, багато людей були готові до нього"
“Ми бачили, як бореться Китай із вірусом, і розуміли, що у нас він теж з’явиться. Тому, коли оголосили карантин, багато людей були готові до нього. Для Кореї це безпрецедентна подія – відправляти працівників на віддалену роботу чи у відпустки. Наші люди – трудоголіки, але тяжкі часи потребують тяжких рішень. На щастя, нам швидко вдалося виявити, звідки поширився вірус, і мінімізувати його вплив.
Уряд розробив спеціальні програми для смартфонів, усе населення їх “скачало”. Якщо ти пішов за продуктами чи на прогулянку, а в цьому місці був підтверджений випадок коронавірусу, тобі прийде повідомлення лишатися вдома і не виходити, щоб лікарі могли приїхати і зробити тест. Дефіциту продуктів і паніки не було, навпаки люди стали згуртованіші. Українці! Хай Бог вас благословить! Самоізоляція – це відповідальність перед іншими. І тільки так можна спинити поширення вірусу”.
Анастейша Вандерер, 27 років, працівниця університету, м. Сідней, Австралія
Анастейша Вандерер: "Українцям бажаю лишатися людяними"
“Наш уряд довго намагався відстрочити період повного карантину, вберегти економіку. Спочатку це були стандартні вимоги до дистанції між людьми, відміна концертів і святкувань. Але багато хто сприйняв це як канікули, і пляжі з парками вмить переповнилися людьми, що і призвело до спалаху захворювань. Зараз у нас ті ж правила, що і в Україні. Я все ще ходжу на роботу, проте обираю шлях без громадського транспорту, ношу маску і дезінфікую руки. Я думаю, що цей вірус має «зупинити» нас, змусити задуматися над тим, як ми живемо і які у нас цінності. Українцям бажаю лишатися людяними”.
Себастіан Ріхтер, 30 років, аспірант, м. Мілан, Італія
“Вийти на вулицю, як виявилося, стане моєю мрією. Пробіжки, зустрічі з друзями, університет – всі звичні, буденні речі тепер стали недоступними. Моє оточення лишається позитивним, хоча це дедалі важче. Я прийняв рішення самоізолюватися, зважаючи на штрафи і кримінальну відповідальність за прогулянки.
Новини не дивлюся, не перевіряю в інтернеті, мені достатньо аномальної кількості швидких по місту, щоб розуміти ситуацію. Час вирішив витратити на навчання – пишу дисертацію. Українці, якщо ви ще думаєте, чи варто самоізольовуватися, чи вдягати маску, просто перегляньте новини з Італії”.
Туристичне місто Мілан – на карантині
Джорджіо Джіачетта, 47 років, бізнесмен, м. Філоттрано, Італія
“Це найскладніший період для Італіі, що я пам’ятаю. Щодня ми прокидаємося з надією, що кількість заражених і померлих знизиться, проте цифри лише ростуть. Звісно, всі лишаються вдома. Хоча моє місто за 300 км від епіцентру, людей не потрібно вмовляти – вулиці порожні, виходимо лише за нагальної потреби.
Найстрашніше – це щодня отримувати повідомлення про смерть знайомих чи відомих усім людей. Ми розпочали карантин занадто пізно, залишається лише сподіватися, що цей кошмар скоро закінчиться. Ми захоплюємося мужністю лікарів і служб, що підтримують країну в ці часи. Українці, лишайтеся вдома, поки ситуація не стала критичною”.
Бернхард Нойхофер, 47 років, власник пилорами, м. Енд-бай-Ламбах, Австрія
“У моєму маленькому місті нещодавно виявили перших хворих на коронавірус, ситуація погіршувалася, тому влада ввела комендантську годину і суворі обмеження руху. Оскільки у нас великий відсоток населення, що в зоні ризику, люди слухняно осіли в домівках і чекають покращення ситуації.
Бернхард Нойхофер: "Якби попросив когось прийти в офіс, заплатив би штраф"
Моя фірма працює, хоча на роботі тільки мій батько і я. Всі інші на карантині, і якби я попросив когось прийти в офіс, то заплатив би великий штраф. Тому доводиться самому опановувати професії бухгалтера, перекладача, менеджера. Як це вплине на мій бізнес, поки зарано говорити, але економічного удару зазнають усі сфери”.
Ніколетт Тот, 35 років, журналіст, м.Будапешт, Угорщина
“Моя велика родина мешкає у будинку за містом, після початку карантину я переїхала до них, щоб не сумувати. Завдяки власному подвір’ю ми можемо проводити час на вулиці. Бабусю теж забрали до нас, щоб зменшити ризики. За тиждень лише раз були в магазині. Для нас це неймовірна можливість провести час разом, поговорити. Всі працюють дистанційно, на щастя, наші працедавці не відправили нас у відпустки, тому ми отримуємо звичну зарплатню. Усамітнення – це найменше і найважливіше, що ми можемо зробити”.
Ніколетт Тот: "Для нас це неймовірна можливість провести час разом, поговорити"
