Досвід засвідчує, на СОVID-19 переважно захворіли ті, хто ігнорував елементарні заходи безпеки: відвідував людні місця, тісно спілкувався з потенційними носіями вірусу, не дотримувався найпростіших гігієнічних процедур. Чи пройнялися почуттям відповідальності за власне здоров’я та здоров’я людей зі свого оточення, чи уберігаються від невидимої загрози наші земляки, розпитували у них журналісти Переяслав.City.
Марина Даценко, 48 років, с. Помоклі:
– Маска та рукавички наразі є невід’ємною частиною мого вбрання. Зараз, під час карантину, без захисної маски не обійтися ані мені, ані моїм односельцям. Адже в магазини (їх у нашому селі є три) людей без масок на обличчі не впускають. Цей процес суворо контролюють поліцейські, які кожного дня приїздять в Помоклі. А ще окуляри, які я ношу із дитинства через проблеми із зором, сподіваюся, захистять мене від небезпечного вірусу. Фельдшерка нашого села Світлана Боліла порекомендувала односельцям також змащувати губи гігієнічною помадою, а ніздрі – оксоліновою маззю. Також я дуже часто мию руки, а коли немає такої можливості, то обприскую їх дезінфікуючим засобом. Причому, звичка носити флакончик із таким розчином у мене з’явилася ще задовго до оголошення карантину.
Роман Старостенко, 38 років, місто:
– Перш за все, через інтернет, в тому числі і через ваш сайт, а ще завдяки спілкуванню із близькими та знайомими намагаюся постійно слідкувати за ситуацією у Переяславі та на Київщині. Добре, що у місті поки що випадків захворювання не зафіксовано. Тому захисну маску одягаю лише, коли заходжу до магазинів. Взагалі ж людних місць по можливості уникаю. Навіть на вулиці, коли бачу, що переді мною перехожі йдуть так, що починають зближуватися, намагаюся їх обійти. Частіше, як і радять, почав мити руки з милом. Якщо у місті, не дай Бог, теж почнуть з’являтися хворі на цей вірус, тоді, мабуть, будемо дотримуватися якихось значно жорсткіших правил. Хоча, сказати по правді, навіть не уявляю, що буду змушений сидіти лише вдома.
Лариса Горліна, 66 років, місто:
– Я – в групі ризику, тому стараюсь берегтися, щоб і самій не заразитись, і щоб від мене не заразились. Сиджу вдома. Ранок починаю з молитви. До аптеки не ходжу, маю достатній запас ліків. Виходжу на балкон подихати свіжим повітрям, зрідка виношу сміття. Мені допомагає соціальний працівник Аня, вона оплатила компослуги, накупила мені продуктів. Минулої суботи ходила в «Максимум» купити оцту, щоб прополоскати блузку. Подивувало, що незважаючи на оголошення на дверях про те, що повинно бути всередині не більше трьох покупців, їх було з десяток. Молоді люди без масок стали за моєю спиною мало не впритул. Коли я сказала, щоб вони відійшли на безпечну відстань, то вони відповіли: «Швидше купуйте й ідіть звідси». Вдома часто мию руки, дезінфікую їх. Сподіваюсь на краще.
Яна Бойко, 18 років, с. Циблі:
– Уже третій тиждень триває карантин у нашому коледжі в Києві, і я весь цей час проводжу вдома в селі. Тут менше людей і відповідно менше шансів заразитися. Проте я все одно дотримуюся головного завдання карантину – самоізоляції. З дому виходжу в масці один-два рази на тиждень – у магазин по продукти. Взагалі, якщо чесно, не розумію людей, які скуповують все підряд: та нікуди від вас ті продукти не подінуться, а зараз краще пересидіти вдома, ніж тинятися по супермаркетах. Антисептик у мене в кишені, навіть коли просто ходжу по хаті, уже на автоматі час від часу ним користуюся. Раніше могла взяти яблуко і, не помивши, з’їсти, зараз все ретельно перемиваю. Регулярно проводжу вологе прибирання, провітрюю кімнати. Вважаю, що панікувати не слід, просто варто дотримувася деяких правил, це ж не складно.
Ірина Романенко, 39 років, місто:
– Я щодня прошу в Бога захисту від коронавірусу для себе і своєї родини. Молюся за припинення пандемії, одужання хворих. Для зміцнення віри читаю вірші з Біблії, де йдеться про Божу милість, захист, турботу. Особливо актуальний нині Псалом 90. Слухняно дотримуюся правил карантину. Працюю дистанційно, не зустрічаюся з друзями. Виходжу з дому, щоб подихати свіжим повітрям або скупитися. Коли йду в магазин, одягаю маску, після покупок обробляю руки антисептиком. Протираю спиртом ручки дверей. У кімнаті для дезінфекції використовую аромалампу із додаванням ефірних олій ялівцю, евкаліпту, м’яти.
Любов Марченко, 60 років, с. Гланишів:
– Я працюю фельдшером, спершу думаю не про себе, а про людей. Наш ФАП в одному приміщенні із сільською радою, то ми кожної години протираємо дверні ручки, на вході є дезінфектор, і всі відвідувачі ним обробляють руки. Люди приходять у масках, я також контролюю, щоб і в магазинах дотримувалися таких правил, у чергах була дистанція. Маю чимало друзів, які ще з перших днів прислали мені респіратор, є маски, рукавички і наш персонал цим забезпечений. Почали самі шити багаторазові маски. Пояснюю, маску ми одягаємо не стільки для свого захисту, бо не знаємо, інфіковані вже чи ні. А таким чином турбуємося про тих, хто поряд. Це час для прояву нашої людяності і любові до ближнього – оце головне.
