Так буває: живе людина в певному населеному пункті, працює на якійсь роботі, рухається щоденно звичними маршрутами. І так – з року в рік, не підозрюючи, що зовсім поруч розташовані незнані нею місця та об’єкти, які були б їй цікаві, якби вона знала про їх існування. Переяслав.City розповідає сьогодні про 5 таких місцин у місті, які невідомі пересічним переяславцям або ж про які вони знають зовсім мало.
Священна криничка
Ця криничка, що колись була просто джерелом, відома підварчанам, мешканцям району теперішньої вулиці Золотоніське шосе, давно. Розміщується під горою, на краю трубізького лугу, неподалік старого глиняного кар’єру цегельного заводу.
Як повідомила нам краєзнавець, колишня співробітниця НІЕЗ "Переяслав" Лариса Годліна, з розповідей старожилів відомо, що джерело, яке тут било споконвіч, славилося ще на початку ХХ століття своєю цілющою водою. І набирати її приходили люди звідусіль. Намагалися взяти її "непочату" – до того, коли проспівають треті півні. Особливу силу приписували джерелу і в часи посух: сюди йшли хресним ходом, священник освячував джерело (заради нього тут уже була обладнана копанка), і воно віддячувало – період бездощів’я незабаром припинявся.
У колодязі нині вода на глибині 2 метри
Ще у 1980-ті роки повз джерело була широка стежка, нею добиралися на роботу працівники музею просто неба. Однак в 1990-ті роки ситуація змінилася. Перестало існувати півтисячне стадо корів радгоспу "Переяславський", які розправлялися з травою на лузі. Поступово місцина заростала травою та очеретом, зникла стежка. І не виключено, що вже й слідів джерела не було б видно, якби не зусилля працівників ТТС. Як розповідає жителька вулиці Музейної Євдокія Ничипорівна Чирка, 84 роки, ініціатором відновлення на цьому місці кринички стала Марія Омеляненко, її підтримало керівництво телеграфно-телефонної станції. Джерело було розчищено, змонтовано колодязь з цямриною, встановлено дерев’яний журавель для підйому води, а поряд – металевий хрест. Нове життя джерела освятив священник. Однак з тих пір криничку знову потроху спіткало забуття. Нині це досить сумне видовище: знову все заросло, засохли три горіхи, які оточують колодязь, осипалась фарба на хресті, від журавля лишилася лише одна стійка, яка ось-ось впаде. Але вода в колодязі (на двометровій глибині) є – правда, ніхто вже не скаже, наскільки вона цілюща чи й взагалі питна.
Колись тут був колодязь з цямриною, дерев’яний журавель , а поряд – металевий хрест
Найпростіший шлях до неї такий: звернути з дороги, що веде з об’їзної до верхніх воріт музею просто неба, в напрямку кар’єру – за знаком "До ями для компосту". Після будки чергувальників з ВУКГ повернути ліворуч і пройти в бік лугу. Ліворуч побачите три горіхи і хрест-орієнтир між ними.
Впадіння Альти в Трубіж
Мабуть, кожен, хто бував на мосту на вул. Б. Хмельницького, бачачи внизу, наскільки надалі вужчає русло Альти, переймався питанням: а де власне місце впадіння цієї річки до Трубежа чи, може, в неї й сили потім не вистачить, щоб донести свої води до Трубайла-ріки?
Запевняємо вас: альтицькі води дістаються до трубізьких. Проте ці якихось чотири сотні метрів аж ніяк не є простими для Альти. Доводиться текти десь через гаті з повалених дерев та чагарників, десь повз смітники, влаштовані жителями із сусідньої вулиці Ковальської, десь повз каналізаційну трубу, виведену до урізу води одним із "розумників" з цієї ж вулиці. А ще десь русло Альти звужується з п’яти до якихось півтора метра.
І ось альтицька вода в Трубежі
Справедливості заради варто зазначити все ж, що є тут і красиві краєвиди – місточки через річку нагадують якщо не італійську Венецію, то принаймні Вилкове на Одещині. І врешті – ось воно, місце впадіння: вузеньким півтораметровим потоком альтицька вода перетікає в Трубіж. Якщо ви йдете в напрямку комплексу "Стара гребля" від Борисоглібської площі і вже вийшли на міст через Трубіж, погляньте ліворуч і неодмінно побачите це місце.
"Венеційський" мостик через Альту
Фрагмент підпірної стінки дитинця з цегли-сирцю
Як засвідчують літописні джерела, закладання "граду" на броді через Трубіж, тобто спорудження укріплень навколо дитинця Переяслава, відбулося 992-993 року завдяки Володимиру Святославичу – тут мала бути фортеця, що захищала б дуже важливі на той час торгові шляхи. Оборонні споруди дитинця включали вали та рови. Вали мали складну конструкцію – в своїй основі містили дубові зруби-кліті, з’єднані між собою. Всередині їх заповнювали землею та глиною з ровів. А зовні дерев’яні зруби обкладалися сирцевою цеглою, що мала захистити стіну від руйнування та підпалу. Вихід такої сирцевої кладки назовні на сьогодні в місті можна побачити лише в одному місці – на вул.Кріпосній, навпроти будинку №46 (це неподалік Михайлівської церкви в напрямку річки Альти).
Тисячолітня цегла-сирець як для свого віку збереглася чудово
Місцина не сказати, щоб аж надто колоритна – вихід сірої цегляної стінки висотою 1,5-
Вали "окольного града"
Попри наявність таблички "Залишки укріплень давньоруського Переяслава Х-ХІІІ ст." поблизу повороту з вулиці Грушевського на вулицю 8 Березня, мало хто з переяславчан розуміє, що ж за об’єкт тут держава охороняє. Між тим саме тут чи не найяскравіше проглядається, якими саме були вали так званого окольного міста (посаду) Переяслава, формування якого почалося практично з формуванням дитинця, на межі Х та ХІ століть. Він і межував на півдні з дитинцем. Тут теж звели надійні укріплення, хоча й дещо простіші ніж навколо дитинця: в основі невисокий дубовий зруб і повна відсутність стінки з цегли-сирцю.
Дві старі хати по обидва боки вул. Грушевського під древнім валом, давно вже нежилі і занедбані, тож переяславцям, безумовно, цікаво, чому ситуація стільки років не змінюється на краще: чому не прийдуть нові господарі і не наведуть тут лад? Відповідаємо: тому й не приходять, що на цій території забудова заборонена законом. Старі господарі померли, і тепер міська влада вже не дозволить тут будуватися нікому. Що робити, щоб ці місця не перетворювалися на стихійні сміттєзвалища? Очевидно, колись таки хати-розвалюхи розвалять остаточно, ці місця вичистять, і ми таки побачимо там цивілізацію, можливо, реконструкцію оборонних валів з демонстрацією, який вигляд вони мали в період створення. Щодо цього вже потрібно буде подбати музейникам.
Тут будуватися вже не дозволять
Підземні ходи міста
Скільки існують культові споруди в Переяславі, стільки ж ширяться відомості про існування підземних ходів під ними і між ними. Михайлівська та Успенська церкви, Вознесенський монастир, Покровська церква – ходи між ними можливі і, напевно, збереглися цілі, незруйновані фрагменти. Більше того, чи не половина чоловіків-переяславців, яким зараз по 60 і більше років, можуть заприсягнутися, що особисто в дитинстві-юності в цих ходах бували. Але достеменним є й твердження, що ніхто з науковців ретельно вивченням цих ходів ніколи не займався – і тому, що це важко через заваленість проходів, і тому, що це просто небезпечно. Тож всі відомі входи до підземних печер-переходів свідомо завалені за вказівкою влади насамперед з міркувань безпеки.
А чутки про те, що там можуть зберігатися скарби, наприклад, гетьмана І. Мазепи, як йдеться з книги Миколи Махінчука "Обереги нашої пам’яті", залишаються безпідставними чутками. Хоча б тому, що Мазепа після Полтавської битви, рятуючи себе та шведського короля Карла ХІІ, повинен був якнайшвидше вирушити на захід, адже попереду їх чекала величезна водна перешкода – Дніпро, яку ще треба було зуміти подолати. Зрештою Мазепа опинився у Молдавії, а ніяк не в Переяславі.
